Генрик Ибсен - Ляльковий дім
- Название:Ляльковий дім
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:Array Литагент «Фолио»
- Год:2011
- Город:Харків
- ISBN:978-966-03-5284-1
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Генрик Ибсен - Ляльковий дім краткое содержание
Ляльковий дім - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок
Интервал:
Закладка:
Нора. Так. Повір, що нам нелегко було зрушити з місця. Івар тоді щойно народився. Але, звичайно, довелося їхати. Яка то була дивовижна подорож! І вона врятувала Торвальдові життя. Та скільки це коштувало, Кристино!
Фру Лінне. Уявляю собі.
Нора. Тисячу двісті спецій-далєрів. [1] Спеції-далери – крупна норвезька монета кінця ХІХ століття.
Чотири тисячі вісімсот крон. Купу грошей.
Фру Лінне. Справді багато, але принаймні велике щастя, що вони знайшлися.
Нора. Скажу тобі, що їх нам дав батько.
Фру Лінне. Он що. Здається, він десь тоді й помер.
Нора. Так, Кристино, тоді. І подумай, я не могла поїхати й доглянути його. Я от-от мала народити Івара і повинна була доглядати тяжко хворого Торвальда. Сердешний батько! Я так його любила, Кристино. Це найбільше горе, якого я зазнала, відколи вийшла заміж.
Фру Лінне. Я знаю, ти його дуже любила. І ви зразу поїхали до Італії?
Нора. Так, ми ж бо вже мали гроші, і лікарі квапили нас. Тож через місяць ми поїхали.
Фру Лінне. І твій чоловік повернувся цілком здоровий?
Нора. Здоровий-здоровісінький.
Фру Лінне. А… доктор?
Нора. Себто?
Фру Лінне. Здається, служниця сказала, ніби той пан, що прийшов разом зі мною, – доктор.
Нора. Так, то доктор Ранк, але він прийшов не лікувати, він наш найближчий приятель і принаймні раз на день навідується до нас. Ні, Торвальд відтоді ніколи не хворів. І діти жваві й здорові, і я так само. (Схоплюється і плеще в долоні.) Господи Боже, Кристино, як гарно жити і почувати себе щасливою!.. Але ж це казна-що… Я говорю тільки про себе. (Сідає на стільчик біля фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Не сердься на мене!.. Скажи, то правда, що ти не любила свого чоловіка? Чого ж ти вийшла за нього заміж?
Фру Лінне. Тоді ще була жива моя мати, але хворіла, вже не вставала з ліжка. А крім того, мені ще треба було піклуватися про своїх двох менших братів. Тож я подумала, що було б нерозважно відмовити йому.
Нора. І, мабуть, слушно. То він був тоді заможний?
Фру Лінне. Думаю, що досить заможний. Але його підприємство не було надійне, і коли він помер, то все розвалилося, нічого не лишилось.
Нора. І що?…
Фру Лінне. І мені довелось перебиватися дрібною торгівлею, уроками й усім, що траплялося. Ці останні три роки були для мне суцільним робочим днем, без перепочинку. Тепер усе скінчилося, Норо. Моїй бідолашній матері вже не потрібна допомога, вона вже відійшла в інший світ. І хлопцям також не потрібна, вони повлаштовувалися і вже можуть самі себе забезпечити.
Нора. То тепер тобі полегшало на душі…
Фру Лінне. Не сказала б, я відчуваю тільки бездонну порожнечу. Нема для чого жити. (Схвильовано підводиться.) Тому я не витримала в тому закутку. Тут, мабуть, буде легше знайти, до чого взятися і чим заповнити свої думки. Аби тільки пощастило отримати якесь постійне місце, якусь канцелярську працю…
Нора. Ох, Кристино, це така стомлива праця, а ти й так уже виснажена. Тобі було б краще поїхати кудись на купелі.
Фру Лінне (підходить до вікна). Я, Норо, не маю батька, щоб дав мені грошей на дорогу.
Нора (підводиться). Ох, не гнівайся на мене!
Фру Лінне (підходячи до неї). Люба Норо, ти не гнівайся на мене. В моєму становищі найгірше те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати нема для кого, а однаково доводиться кидатись на всі боки. Адже треба якось жити, от і стаєш егоїсткою. Коли ти розповіла мені про щасливі зміни у вашому становищі, то, повіриш, я зраділа не так за вас, як за себе.
Нора. Себто як? О, вже знаю, ти подумала, що Торвальд міг би щось зробити для тебе.
Фру Лінне. Саме так я й подумала.
Hора. І зробить, Кристино. Покладися на мене. Я візьмуся до цієї справи так делікатно, обережно, розповім про неї так гарно, що йому самому захочеться полегшити твоє життя. Ох, я від щирого серця бажаю прислужитися тобі.
Фру Лінне. Дуже мило з твого боку, Норо, що ти так перейнялася моєю справою, тим більше мило, що сама ти мало знайома з життєвими труднощами й турботами.
Нора. Я?… Я мало знайома?…
Фру Лінне (сміється). Ну, певне, боже мій… Вишивання, гаптування і що там іще…Ти дитина, Норо.
Нора (гордо підносить голову й ходить по кімнаті). Дарма ти розмовляєш зі мною так зверхньо.
Фру Лінне. Хіба?
Нора. Ти така, як інші. Ви всі думаєте, що я не здатна на щось справді вагоме…
Фру Лінне. Ну, що ти…
Нора. Що я не зазнала ніяких прикрощів у цьому гіркому світі.
Фру Лінне. Але ж, люба Норо, ти сама щойно розповіла мені про ті свої прикрощі.
Нора. Ет, то дрібниці. (Стишує голос.) Я не розповіла тобі про головне.
Фру Лінне. Про головне? Про що саме?
Нора. Ти гордуєш мною, Кристино, а дарма. Ти пишаєшся і тішишся тим, що важко й довго працювала задля матері.
Фру Лінне. Я ніким не гордую. Але я справді пишаюся і тішуся тим, що мені судилося полегшити матері її останні роки життя.
Hора. І ти також пишаєшся тим, що зробила для своїх братів?
Фру Лінне. Мені здається, я маю на це право.
Нора. І мені так здається. Але послухай, що я тобі скажу, Кристино. Я також маю чим пишатися й тішитися.
Фру Лінне. Не сумніваюся. Але чим саме?
Нора. Говори тихіше. А то ще Торвальд почує. А він нізащо в світі не повинен… ніхто не повинен знати про це. Ніхто, крім тебе, Кристино.
Фру Лінне. Але про що саме?
Нора. Ходімо й сядьмо. (Тягне її до канапки поряд.) Отож… я також маю чим пишатись і тішитися. Бо це я врятувала Торвальдові життя.
Фру Лінне. Врятувала? Як урятувала?
Нора. Я ж розповідала тобі про подорож до Італії. Торвальд не вижив би, якби не поїхав туди.
Фру Лінне. Знаю, твій батько дав вам на це гроші.
Нора (усміхається). Авжеж, так думає Торвальд і всі інші, але…
Фру Лінне. Але?…
Нора. Батько не дав нам нічогісінько. Це я роздобула гроші на подорож.
Фру Лінне. Ти? Таку велику суму?
Нора. Тисячу двісті спецій-далерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти на це скажеш?
Фру Лінне. Як ти змогла їх роздобути, Норо? Виграла в лотерею чи що?
Нора (зневажливо). В лотерею? (Пирхає.) Це була б не велика штука.
Фру Лінне. То де ж ти їх узяла?
Нора (мугикає і загадково усміхається). Гм, тра-ля-ля-ля!
Фру Лінне. Не могла ж ти їх позичити.
Нора. Не могла? Чому?
Фру Лінне. Не могла, бо дружині не позичать грошей, якщо на те нема згоди її чоловіка.
Нора (високо підіймає голову). А коли дружина дещо тямить у підприємництві, коли трохи розуміє, як до цього взятися, то…
Фру Лінне. Але ж, Норо, я зовсім не розумію…
Нора. І не треба тобі розуміти. Я ж не кажу, що позичила гроші. Могла ж я роздобути їх інакше. (Відкидається на спинку канапки.) Могла отримати від котрогось зі своїх залицяльників. Бувши такою чарівною, як про мене кажуть…
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: