Галина Вдовиченко - Пів’яблука

У добузково-жасминний перiод на картi геопатогенних зон мiста ця дiлянка дороги була позначена як найнебезпечнiша. Знавцi пояснювали, що у давнi часи тут вiдбулася жорстока сiч, у якiй полягло сотнi людей. Тут, поблизу тюрми, водiї несподiвано могли втратити на кiлька секунд свiдомiсть. За кiлькiстю аварiй та нещасних випадкiв мiсцина донедавна тримала сумну першiсть мiста. Але поступово львiв’яни зауважили, що впорядкована квiтуча вулиця бiльше не потрапляє у мiлiцейсько-даїшнi зведення. Коли ж фахiвцi-геопатологи знову перевiрили цю дiлянку, то у першi хвилини не повiрили своїм пристроям: Хуторiвка стала «чистою», плями чорної енергiї зникли.

Галя любила Хуторiвку - по асфальтових пiшохiдних дорiжках її пагорбiв, у хмарках квiтникових та трав’яних пахощiв, йшлося особливо легко.

Пам’ятаючи настанови лiкарки, намагалася ходити пiшки навiть якщо хотiлося спокою. Коли щитовидка починала капризувати, коли Галя - нi сiло нi впало - робилася сонною, байдужою i вiдчувала в головi огидну туманну загальмованiсть - примушувала себе робити те, чого у такi хвилини найменше чекала вiд себе. Танцювала, увiмкнувши музичний телеканал. Або мила пiдлогу. Або наказувала собi: п’ятдесят вправ «млин» i п’ятдесят присiдань. Допомагало.

Додатковим бонусом за усi старання першого мiсяця «лiкувальної фiзкультури» стало зауваження завжди чимось незадоволеної сусiдки Романи. Вона зупинила Галю бiля лiфта, поцiкавилася, що нового, i безрадiсно пiдвела риску:

- У тебе все добре, бо не маєш проблем зi здоров’ям… Он як очi сяють.

Романа мала звичку зупинити сусiдку на сходах, лагiдно поцiкавитися, як здоров’я, уважно вислухати чемну й коротку вiдповiдь, i зарядити у вiдповiдь докладну пiвгодинну розповiдь, що починалася зi слiв «А я вчора була у лiкаря…». I байдуже їй було, що вимушений слухач спiзнюється на роботу або з роботи додому, на початок телевiзiйного ток-шоу, її мусили слухати, бо за свою увагу вона вимагала уваги у кiлька разiв бiльшої.

Романа набрала повiтря у груди i вже було почала:

- А я вчора була у лiкаря…

Але Галя, навчена сумним досвiдом попереднiх вислуховувань, у якому боцi коле i який був зранку присмак у ротi, встигла вставити свою реплiку:

- Хто ж проблем зi здоров’ям не має? У мене, наприклад, у кровi часом забагато ендорфiнiв…

Романа спiвчутливо i водночас зi втiхою в очах похитала головою:

- Що то є? Гiрше за холестерин?

Галя хотiла у вiдповiдь жартiвливо розвинути тему, але зупинив природнiй жаль до людей, особливо до недалеких.

Пояснила як є:

- Такi мiкроелементи, що дають почуття задоволення, щастя.

На обличчi сусiдки застиг вираз розгубленостi. Вона намагалася вникнути у почуте.

- Забагато?…

- А тим, кому бракує ендорфинiв, треба їсти шоколад, - щось стервозно-веселе таки ворухнулося усерединi, просячись на волю, i Галя додала: - Або мати хороший секс…

Повсiдалися на прогрiтому сонцем каменi Магдової лавки-фортецi. Дiти з веж цього чудернацького замку не вилазили б. Але й дорослi друзi господарiв найбiльше любили саме це мiсце у саду. Магда на правах господинi та автора творiння сидiла на найнижчiй сходинцi, майже у травi. Iрина з Луїзою - на найкращих мiсцях. Галя - «в апендиксi», на меншiй лавцi, побудованiй бiля основної. Пили каву, смачно хрумтiли домашнiми «хрустиками», якi годину тому приготувала Магда. Вона була у вiдпустцi - цього разу нiкуди не поїхала: Iгор мав купу роботи, а поодинцi вони не їздили вiдпочивати.

Усi спочатку вiдмовилися вiд солодощiв. «Ти що! Навiть не пропонуй. Лiто у розпалi, ще не раз виїдемо на озера. Зайвим кiлограмам - дружнє i категоричне «нi»!»”

А потiм одна рука потягнулася до апетитного, присипаного цукровою пудрою крученика… Друга…

Галя, яка вже тиждень знову обходилася без вечерi пiсля шостої години, трималася найдовше. З хвилину ситуацiя перебувала пiд контролем. Мужньо спостерiгала за гастрономiчним неподобством подруг i врештi-решт приєдналася до них. Закiнчилася нетривала, але iнтенсивна хрустикова вакханалiя цiлком логiчно - розмовами про схуднення.

- Нiби й не їм бiльше, анiж завжди, а чомусь погладшала, - пожалiлася подругам Магда. - Живота нiколи не мала, ви ж знаєте. А тут… - махнула рукою.

- Припини! Максимум два зайвих кiло, не бiльше, - оцiнила на око змiни у фiгурi подруги Iрина. - Зарядку робиш?

- Та яке! Це, мабуть, клiмакс почався, - видала Магда.

- Що-о?…

- Кажу ж вам: це вiн. Здається. Уже думала, все, приїхали. «Радi вас вiтати у клубi “Менопауза”!» А через два мiсяцi знову все нормально.

- От бачиш, панiкерко. Розвела тут клiмакофобiю.

- I знову затримка…

- Клiмакофобiя, дурепи, це не те, що ви подумали, а страх ходiння сходами. Є така фобiя.

- Але однаково щось передчасно. У сорок п’ять - зарано.

Говорили усi разом, чудово чуючи та розумiючи одна одну.

- Ой, налякали їжака голою дупою! - зневажливо пирскнула Iрина. - Я навiть зрадiю, чесне слово. Нарештi не треба буде нi про що турбуватися. Можна - не можна… Той день - не той день…

- Може, тому й погладшала, - нiби й не чуючи, далi вела своє Магда. - Пiд грудьми i на животi якiсь складки з’явилися…

- Звичайно, тому. А усi цi хрустики i «наполеони» нi до чого! - Iрина розстiбнула ґудзик на джинсах. - У мене, мабуть, теж клiмакс. Уф-ф, аж дихати важко.

- Та ну, тебе, Iрко, - засмiялася Луїза. - Але справдi, даремно ми так нажерлися. Слабачки. А справжнi жiнки роками не їдять тортiв i не можуть згадати смак смаженої картоплi.

- I це неправильно! - зауважила Галя. - Якщо чогось дуже хочеться, то краще дозволити собi, анiж не дозволити i страждати. Просто з’їсти повiльно маленький шматочок…

- Як ми сьогоднi, - iронiчно уточнила Луїза. Їй, на вiдмiну вiд iнших, вдалося зупинитися на третьому хрустику.

Галя розповiла про новий, а насправдi дуже старий метод контролю за вагою. За мiсячним календарем, до якого жiнки є особливо чутливi. Ще у стародавнi часи, буцiмто було вiдомо: усе, що їсиш на повний мiсяць, легко перетворюється у зайвi кiлограми i залягає тягарем на стегнах i животi. У цей перiод треба обмежувати себе у їжi. На молодий мiсяць, що росте, теж не варто їсти досхочу, бо у рiст йде не тiльки мiсяць, але й вага. У цей перiод мiсяць на небi схожий на скибочку, як права частина лiтери Р. А старiючий мiсяць нагадує букву С. У цi днi можна особливо себе не обмежувати - усе, що спожив, згоряє, перетворюється на енергiю. Отже, мiсяць Росте - лiтера Р - не жерти! Лiтера С у небi - мiсяць Старiє, йде на спад - не вiдмовляй собi у кулiнарних радощах. Повне О - будь обережною, пам’ятай про фiгуру!

Що там, до речi, на небi? Чотири пари очей подивилися у безхмарну височiнь раннього вечора, там ледь помiтно проглядалася блiда тоненька лiтера С.

- Ну то що? Ще по хрустику? - запропонувала Iрина.