Галина Вдовиченко - Пів’яблука

- Грузин?

- Наш. Пожартував. А чурчхела справжня.

Накривали на стiл, витягуючи з шухляд найкращий посуд та найгарнiшi серветки. У «Зубрiвцi» речi не чекали особливого випадку та кращих часiв - спiлкувалися з людьми як не щодня, то хоча б щотижня.

Магда розповiдала Луїзi про Соньку, про те, який у неї характер впертий, яка вона розумна i як усе розумiє.

- Це не тiльки я та Iгор так думаємо. Ольга Степанiвна, медсестра, що допомагає менi доглядати Соньку, теж дивується…

- Магдо, ти якось по-iншому пахнеш, - раптом встряла у монолог Луїза.

Магда розгубилася:

- Чого ти мене лякаєш?… Може дезодорант пiдвiв?

Луїза аж розсмiялася. Магда, не зважаючи на роботу у садку, завжди мала свiжий манiкюр, охайний педикюр, щодня мила голову, i парфуми у неї були першокласнi. Затята* акуратистка. А зараз i поготiв.

- Та нi! Хороший такий запах. Новий.

- Ну, може, вiд Соньки щось передалося.

- Нi. Саме ти останнiм часом пахнеш трохи по-iншому, нiж завжди. Щось таке, знаєш, нiби тiсто, накрите рушником, пiдходить. Чи видоєне молоко пронесли поруч у вiдрi.

Зовсiм збила Магду з пантелику…

Iрина з Галкою приїхали разом. Попередили, що на годинку, не бiльше. А бiльше у Магди i не вийшло б. Сонька прокинеться, треба кашку запарити, нагодувати. Кашки для немовлят тепер не варять. Заливають порошок окропом, розмiшують - i готово.

Сходили учотирьох до яблунi мало не навшпиньках. Постояли над вiзочком. Сонька увi снi корчила гримаски: пiднiмала здивовано бiлявi бровенята, хмурилася, усмiхалася одним кутиком рота. Спостерiгачi, стримуючи смiх, обмiнялися враженнями за допомогою жестiв та мiмiки, повернулися на веранду розчуленi.

За чаєм Iрина повiдомила, що закохалася, у водiя маршрутки. Згадує про нього другий день. У тому, як вiн вiдсторонено, без суєти брав у пасажирiв грошi i видавав решту, було стiльки стриманої чоловiчої гiдностi, що вона аж задивилася.

- Є три речi, на якi людина може дивитися безкiнечно. Знаєш, Iрино? - втрутилася Луїза. - На вогонь, воду та грошi бiля водiя маршрутки.

- На руки його задивилася, - уточнила Iрина. - Нi, правда, дiвчата. У нього такi гарнi руки та жести. I погляд. Такий… самодостатнiй. Що не кажiть, дiвчата, а у будь-якому середовищi можна зустрiти чоловiка своєї мрiї…

- Поки вiн не заговорить… - уточнила Луїза.

Галя бiльше мовчала. У журналi важко йшла розкрутка своєї системи розповсюдження, рекламна служба нiяк не могла вийти на запланованi показники, не вдавалося наразi вiдчутно пiдняти людям зарплатню. Отож не хотiлося займати дiвчат своїми проблемами.

Луїза розповiла, що отримала по е-мейлу лист вiд Галi з Києва, своєї однокласницi. Вони час вiд часу обмiнювалися враженнями про фiльми, книжки, зустрiчi з людьми, описували одна однiй сукнi Нiно Катамадзе на концертах у Києвi та у Львовi, а повернувшись з подорожей, порiвнювали, як по-рiзному сiдає сонце у Балтiйське море у Юрмалi та у Сколе в Карпатах.

Луїза розповiла однокласницi про яблуко, яке вони купили на секонд-хендi. А Галя вiдповiла, що свого часу майстер Пiнзель, скульптор-загадка ХVIII столiття, вирiзав з дерева яблуко-сюрприз, яке загубилося у столiттях. Чи не його знайшли серед вживаного мотлоху у Львовi?

- Та яке там ХVIII столiття! - вiдмахнулася Iрина. - Цьому яблуку мало б бути тодi рокiв 250. А наше - у найсмiливiшому варiантi - десь з тридцятих рокiв ХХ столiття, а швидше з п’ятдесятих. Хоча й справдi тонка робота…

А Галя загорiлася:

- Завтра ж подивлюся в Iнтернетi, що там є про яблуко Пiнзеля, - з ентузiазмом озвалася вона. - Маю вдома альбом Пiнзеля, але нiчого подiбного, наскiльки пам’ятаю, там немає. Але це нi про що не говорить.

- Галко, який Пiнзель? - Iрина iронiчно дивилася на подругу.

- Однаково запитаю у Возницького. Нiхто, крiм директора картинної галереї, краще не знає мiг Пiнзель щось подiбне втнути чи нi. Борис Григорович стiльки скульптур Пiнзеля свого часу врятував для галереї, вiн руку майстра пiзнає. Або принаймнi скаже, хто це мiг зробити.

Магда встала, пiдiйшла до краю веранди, подивилася на Соньку, повернулася було за стiл, але щойно присiла, як дитя заплакало. Усi пiдхопилися, штовхаючись, побiгли, обережно дiстали дитину з вiзочка, примовляючи до неї усiлякi нiжностi.

Приготування їжi для Соньки виглядало як священнодiйство. Пiд керiвництвом Магди вiдмiряли сто грамiв спецiальної води для немовлят, з пластикової лiтрової пляшечки з червонощоким грубасиком на етикетцi. Про таку воду дiвчата й не чули. Коли вода закипiла, розвели порошок з пачки й залишили кашку вистигати.

Тим часом Магда помiняла донечцi памперс, обтерла маленьку, рожеву i зморщену дупцю вологою серветкою, припудрила бiлою присипкою.

- Перед їжею - гiмнастика, - оголосила вона.

Обережно розтерла крихiтнi нiжки й ручки. Спритно перевернула дитину на животик. Сонька тримала голiвку, невпевнено похитуючи нею, i була схожа на кульбабку на вiтру.

- Моє ти жабенятко, - розчулено мовила Магда, - а ну, повзи.

Пiдставила пiд ляльковi ступнi свою долоню. Маленька сперлася, зiгнувши нiжки, справдi по-жаб’ячому вiдштовхнулася вiд руки, пiрнула вперед i дзьобнула носом махровий рушник.

- Добре! - пiдтримала її Магда.

Поправила ручки-лозинки, пiдсунула пiд рожевi п’яточки долоню, i знову Сонька крехчучи, як стара бабця, зробила смiшний рiзкий рух, розпрямила нiжки, пукнула i втнулася чолом у м’який рушник.

- Моє ти сонечко! - пiдхопила доню Магда, спритно запакувала її у памперс, бодiк, фланелеву сорочечку та повзунки.

- Як вона помiтно прогресує, - похвалила Галя.

- Голову тримає! - задоволено погодилася Магда. - I це у два мiсяцi, дiвчата!

- Пукає! От насправдi те, на що нiхто до трьох мiсяцiв не здатний без сторонньої допомоги. Далеко дiвка пiде!

Магда вправно вмостила свiй скарб на згинi руки, приставила до крихiтного ротика пипку* на пляшечцi з кашею. Нетерплячiй голоднiй Соньцi не вiдразу вдалося упiймати гумову насадку, вона смiшно потрусила головою з боку в бiк (усi дружньо засмiялися) i жадiбно присмокталася, запрацювала як маленький насос, аж нiс вкрився бiсером поту.

Подруги не зводили очей iз заворожуючого священнодiйства. Забули, що квапилися. Усi справи були зараз несуттєвими порiвняно з тим, чим була зайнята Магда.

…Наступної середи зустрiч не вiдбулася. Галя була у вiдрядженнi у Києвi, а Луїза на зйомках у замку в Пiдгiрцях. Ще через тиждень Iрина мусила саме у середу їхати на Волинь, щоб вибирати на фабрицi тканини пiд замовлення. Коли нарештi усi зiбралися у «Зубрiвцi», Магда повiдомила, що вона вагiтна. Термiн - три мiсяцi. Виходило, що Магда завагiтнiла вiдразу пiсля народження Соньки.

«Колекцiонер» Джона Фаулза її приголомшив. Серед книжок, прочитаних останнiм часом, цей роман був найсильнiшим. Галя читала багато й урозкид, по кiлька книжок одночасно.