Галина Вдовиченко - Пів’яблука

Сонька кинулася до кухнi, на порозi зупинилася:

- Тодi так: по розетцi фруктового салату i нiякого чаю, щоб зранку не виглядали обидвi запухлими. Пiсля сорока рокiв на нiч не п’ють - зайва рiдина погано виводиться з органiзму.

Через секунду з кухнi почувся шум води з-пiд крану, стукiт дверцят холодильника, дзвiн посуду i спiв Соньки, яка готувала гостину.

- I що там з яблуком? - поцiкавилася Iрина. - Не смiши мене, Луїзко. Побавилися i досить.

- Давай без зайвих запитань. Просто при менi двiчi вiдкриєш i закриєш яблуко та залишиш його у себе. Це все, що вимагається вiд тебе.

- Ти серйозно?… Що воно менi допоможе? Зробити суперколекцiю? Так я й сама таке придумала, таке робити почала, що ви впадете! Уяви: тiлесного кольору одяг, конструкцiя - взагалi окрема пiсня, я ще такого не робила. Кожна модель пiдкреслює переваги фiгури та приховує недолiки, а фiшка - вишивка у виглядi тату: на однiй сукнi - внизу спини, на iншiй - на плечi, на третiй - тут, на шиї, ззаду. Таке враження, що жiнки одягнутi i роздягнутi одночасно, i нiби мають на тiлi татуювання. Це буде моя найкраща колекцiя, Луїзко!

- Класно. Не вiдволiкайся.

- От я i кажу: до чого тут яблуко?

- До того, що пiсля його появи у життi Магди та Галки сталися змiни, якi вони чекали пiдсвiдомо. Я, на вiдмiну вiд них, сформулювала свою мрiю i вона теж збулася. Твоя вiра в можливостi яблука не має значення, воно має спрацювати i без твоєї вiри. Можеш навiть i бажання не формулювати. Яблуко саме визначить те, чого тобi бракує для повного щастя.

- Ну що ти верзеш?…

- Це справдi виглядає як повна маячня, але я знаю, що яблуко незвичайне. Воно пахне незвичайно. Не просто старим деревом, розумiєш? Не можу тобi нiчого пояснити, просто бачу взаємозв’язок мiж його появою у нашому життi i змiнами, якi вiдбулися. Ну це як… Як нiби болить голова, i то досить сильно, i я знаю, що менi треба з’їсти трохи соленої риби - шматочок тараньки або оселедця - i бiль мине. Який тут зв’язок? Бiль голови i солена риба. Поняття не маю! Знаю лише, що прямий. А пояснити його не можу. Так i тут. Чому ми маємо на усе мати пояснення? Часом достатньо й вiри.

Iрина засмiялася. Взяла яблуко, покрутила, шукаючи стик, яблуко розпалося на двi частини. Закрутила. Подивилася на Луїзу. Та мовчки чекала продовження. Iрина повторила рухи. I поставила яблуко у книжкову шафу на полицю. Запитально кивнула до Луїзи: що, мовляв, задоволена? Та пiдняла вгору великий палець.

У фiналi нiмої сцени до кiмнати з шумом увiрвалася Сонька, заходилася з ентузiазмом сервiрувати маленький столик.

- Чого така весела? - поцiкавилася Луїза. - Є особливi причини?

- Це з нервiв! - вiдповiла Сонька. - Я сьогоднi таке пережила, не дай Боже нiкому.

За смакуванням заправленого йогуртом салату з бананiв, зелених польських яблук та першої базарної полуницi Сонька розповiла про пережите.

Нi сiло нi впало раптово прийшов Олег Балух. Привiд - завдання не записав. Класний хлопець, за ним кiлька дiвчат в групi сохнуть. I чого приперся? Без попередження i без супроводження. А вона подумала, що це мама у дверi дзвонить. Кинулася вiдчиняти, навiть у дзеркало не подивившись на себе. Балух на порозi: «Зайти можна?» «Заходь». Пiшла до своєї кiмнати першою, ледве встигла вхопити зi спинки крiсла лiфчик та запхати його пiд подушку i водночас штовхнути пiд стiл коробку з м’якими iграшками. Чому гостi завжди приходять тодi, коли у хатi не прибрано?

Iрина хотiла вставити свiй коментар: «А я тобi завжди що кажу? Тримай порядок у кiмнатi!», але стрималася. Такi випадки - найкращi вчителi.

- I що? - Луїза чекала продовження.

- А коли вiн пiшов, я побачила у дзеркалi, що на головi у мене дурнi дитячi хвостики, а на пiдборiддi - сiк полуницi. Гань-ба!

Сiк полуницi - вже свiжий - знову прикрашав Соньчине пiдборiддя, а очi сяяли радiстю у повнiй невiдповiдностi до змiсту повiдомлення.

- Вiн такий розумний! - урочисто повiдомила Сонька.

- Запропонуй йому вiдгадати загадку, подивишся, який вiн розумний, - засмiялася Луїза. - Чоловiкам треба влаштовувати випробовування, аби швидше визначитися, з ким маєш справу.

- Ну, давайте вашу загадку, - погодилася Сонька.

- Жiнка принесла на ринок кошик яблук. Першому покупцю вона продала половину усiх своїх яблук i ще пiв’яблука. Другому - половину залишку i ще пiв’яблука. Третьому - половину залишку i ще пiв’яблука, i так кожному наступному. Коли ж прийшов шостий покупець i купив у неї половину яблук, що залишилися, i пiв’яблука, то виявилося, що у нього, як i в усiх iнших покупцiв, усi яблука цiлi, а жiнка продала усi свої яблука. Скiльки яблук вона принесла на ринок?

Сонька застигла на мiсцi. На неї смiшно було дивитися: брови зведенi докупи, полуничний сiк на пiдборiддi. Вона зосереджено розмiрковувала над задачкою.

- Ще раз! - скомандувала вона.

Збiгала за папером i ручкою. Записала умову, примовляючи вголос:

- Половина i половинка, половина i половинка, половина i половинка. I так у кожного. А в результатi в усiх усе цiле.

I знову замислилася.

- Ну, думай. Даю день на роздуми, i дякую за частування, - Луїза пiднялася, аби йти.

- Тiтонько Луїзонько, - кинулася до неї Сонька, - я вас не вiдпущу, поки не скажете вiдповiдь! Ви менi таку западлянку не зробите! Хочете, шоб я не заснула до ранку? Нiхто нiкуди не йде! Половина - i пiв. Половина вiд того, що лишилося, i ще пiв… Та що це таке?! Ну дайте хоч якусь пiдказку! Нема ж за що зачепитися.

Луїза зжалилися.

- Ну, подумай: якщо в останнього виявилося цiле яблуко, то що це означає?…

- Що це означає? - у Соньки голос тремтiв вiд нетерпiння.

- Якщо йому дiсталася половина усього залишку i ще половинка яблука, а в цiлому - жодних половинок не виявилося, то це означає, що йому дiсталося цiле яблуко. Одне яблуко, розумiєш? А якщо в iнших теж усi яблука були цiлi, то що тодi виходить?…

- Тодi… Тодi виходить, що у передостаннього було вдвiчi бiльше, тобто два. Зараз, зараз…

Сонька вхопила папiр i розписала схему, примовляючи:

- У шостого було одне яблуко. П’ятому дiсталося два яблука, четвертому - чотири, третьому - вiсiм, другому - шiстнадцять, першому - тридцять два. Усе плюсуємо. Загалом виходить 63. Жiнка принесла на базар 63 яблука, правильно? А ну, навпаки. Половина вiд 63-х - це 31 з половиною… А вона продала першому 32… Сходиться… Здурiти можна! Клас! Ото прикол! А якщо вiн не здогадається?

- А ти йому так швидко розгадку не давай. Нехай помучиться, - порадила Луїза.

Сонька багатозначно пiдняла вказiвний палець, схопила свою мобiлку i вийшла. З коридору було чути початок розмови:

- Олегу, це я. Ну що, все зробив? Дасиш списати?…

Через кiлька хвилин повернулася розгублена.

- Загадала. А вiн каже: передзвоню тобi через пiвгодини. Не можу, каже, зараз говорити…

Луїза уявила, як невiдомий їй Олег Балух зараз риється в Iнтернетi, книжках або вхопився у рятiвний дзвiнок друговi, i усмiхнулася.