Владимир Шарик - Случаи в жизни могут быть разные. Сборник юмористических рассказов

Резюме: В погоне за мнимыми благами, мы теряем настоящие ценности.

По гороскопу я Козеріг. Ну, що козел це зрозуміло, бо всі ми стали "козлами відпущения" у наших політиків, але відносно рогів я незгоден. Наскільки мені відемо, то рогПро козерог ва э окрасою тих мужів, у кого дружина гуляє з усіма підряд чоловіками. Але ж моя не така…, моя не з усіма… Зі мною, наприклад, вона немає ніяких стосунків, крім дипломатичних, на рівні консульських. Режим візовий. Хочеш райської насолоди, відкривай свій гаманець. Плати гроші. причому в твердій валюті, буде доступ до тіла. А звідки в мене візьметься валюта, коли платню мені дають стабілізаторами до балістичних ракет. Тож пролітаю над подружнім ложе, як фанера над Парижем.

В минулому у мене цілковита колективізація та індустріалізація, а в майбутньому – демократизація і повна капіталізація. З демократизацією все зрозуміло, якщо раніше посилали на три веселі букви, то сьогодні ввічливо пропонують прийти завтра, а ще краще після дощичка в четвер. А от з капіталізацією поки що не розібрався, що це таке і з чим його їсти. Взагалі-то міліонерами ми вже було, тільки від того ми не стали не щасливішими, не заможнішими.

На серці в мене підступи "червового короля". Знаю я того "короля" – то мій шеф, який все норовить врізати мені платню, або зняти премію. А під серцем у мене туга за ковбасою по два двадцять і Жигулівським пивом по двадцять дві копійки.

Мені дістаються повітряні замки та нездійсненні мрії про братство людей на землі, а моїм нащадкам – проценти з Марксового "Капіталу". І всім нам випадає далека дорога в світле майбутнє, про наближення якого повинен сигналізувати Робінович, але кажуть, що він продав його за тридцять срібняків і вшився на землю обітовану.

В гримерную забежал артист МАНОШКИН в одежде славного мушкетера, и с порога он начал кричать: "Нет, нет я больше не выйду на сцену хоть режьте меня на куски или бросайте в холодную пропасть!"

– Иван Семенович, но осталась ведь последняя сцена, – вслед ему кричал директор театра.

– Никогда я не выйду к этим варварам показывать высокое искусство.

– Миленький, но вы ведь знали, на что шли. Искусство требует жертв.

– Да, я знал это и готов был пойти на любые жертвы: терпел, когда нам не платили зарплату, терпел, когда в зале было холодно, терпел издевательства от режиссеров и директоров, но этого терпеть я не в силах.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.