Александр Афанасьев - Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 2

У те ж саме врем’я цар тієï земельки, де жив дурень з братами, мавши у себе одну дочку́ дівку, построïв терем, чи стовп кам’яний превисокий, і розіслав по царству бумаги, що хто з молодців дістане там дочку́ його, за то́го оддасть ïï і усе царство з нею. І назначив для того три дні, коли хто схоче з царів і панів і усякого народу, з’ïжджатись і сходитись. То до братів дурневих з’ïхалось багато молодців, і брати́ вже туди убирались самі і ко́ней убирали; дурень попросив, щоб узяли і його хоч подивитись, но усі вони, осміявши його, покинули дома. Дак він, узявши перву уздечку і вийшовши за царину [33]у поле далеченько, як потряс уздечкою, то зараз прибіг до його чорний як галка кінь і поспитав, чого треба? — а взнавши, звелів лізти у праве ухо, а у ліве вилазить. І як зробив се дурень, то сам себе не пізнав в дорогій одежі — дуже хороший зробився! А кінь його поспитав: чи бігти по землі, чи піднятись вище [34]? Скочивши раз, полетів, як птиця, і долетівши до царівни, мимо ïï промчався. Тут народ наробив крику, щоб ловити; но він, як птиця, тільки мелькнув, одбіг у поле, зняв з коня узду, сам перемінився, прийшов додому і поліз у грубу.

Як же приïхали брати і навезли гостей до себе, то тільки і мови [35]було, що про теє чудо. На другий же день уп’ять народ збирався, і до братів заïхало товариство і вже готовились ïхать, так і дурень попрохавсь, щоби взяли його хоч подивитись. Но вони, над ним насміявшись, поïхали. Тогді дурень, узявши другу уздечку, вийшов у поле далеченько, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його рижий кінь і поспитав: чого треба? — а взнавши, звелів влізти у праве ухо, а у ліве вилізти. І як зробив теє дурень, то став ще в багатшій одежі і кращий [36], ніж [37]первий раз. І звелів ко́ню нести його од землі високо. Кінь як скочив раз, то дурень і не вглядів, коли став коло царівни і ïï минув; прибігши ж у поле, почув, що народ кричав: «Ловіть!», но вже пізно. Він з коня уздечку зняв, сам перемінився, пішов додому і поліз у грубу. Брати приïхали з гостями і усе розказували теє чудо. А на третій день уп’ять народ туда ж збирався; до братів заïхало товариство, і вже з двора виïжджали, тогді і дурень, узявши третю уздечку, вийшов у поле, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його кінь сивий і, взнавши, для чого він званий, звелів пролізти у обоє уха. А як дурень теє зробив, то явивсь ще в багатшій одежі і кращий од первих двох разів і звелів нести його од землі високо. Кінь як скочив раз — долетів до царівни; дурень зірвав у неï із шиï платочок, а вона вдарила його в лоб перстнем — напечаталась печатка. Народ кричав, кричав, що «ловіть», но він пролетів, з коня уздечку зняв у полі, сам перемінився, прийшов додому і уліз у грубу, а печатка на лобі осталася вічно.

На другий же день послав цар усіх оглядати, у кого на лобі осталась печатка. Посланці, обійшовши скрізь [38]і усіх оглядівши, привернули і до братів, і не знайшовши ні на одному печатки, виволокли дурня з груби за ноги, і як угляділи на його лобі печатку — полякались [39]; узявши з собою дурня, повели до царя, і цар, щоб не ізмінять слова, звелів попам його з дочкою звінчати і дав ïм, щоб вони жили, особу хатину. А сам об’явив, що хто приведе до його козу, на которій золота́ та срібна шерсть, тому вручить царство. Зібралось багато різного народу і по усіх дорогах і стежках роз’ïхались кози́ шукати. Так і дурень упросив жінку, щоб випросила і йому у царя яку-небудь шкапу [40]. А як вона з сльозами випросила водовоза, то він, узявши з собою перву уздечку і сівши на шкапу задом до голови, а очіма до хвоста, узяв у зуби хвіст і, поганяючи долонею [41], виïхав у поле, а там, вставши, узяв за хвіст, смикнув [42]і зтяг шкуру, стерво [43]покинув собакам, а сам потряс уздечкою, і як прибіг до його чорний кінь, то він, розказавши, чого треба, і взнавши од його, де коза ходить, проліз крізь уха, перемінився зовсім і, сівши на коня, зараз козу піймав, прив’язав до стремена і вернувся назад потихеньку. Недалеко ж од’ïхавши, зустрів [44]одного із тих, що поïхали козу шукати, і той став просить, щоб він узнав, що хоче, і козу йому оддав. Так дурень стребовав із правоï руки од крайнього пальця урізать один сустав, і той согласився; так він козу оддав, а сустав заховав у кишеню [45].

І як роз’ïхались, то дурень узду з коня зняв і прийшов додому, а той як привів до царя козу, то цар зготував обід, скликав народ і об’явив, що хто ще приведе до його дикого кабана в золоті та в сріблі, то той і царство получить. На другой день зібрався народ, і усі в різні сторони роз’ïхались кабана шукати. І дурень уп’ять намігся [46]на жінку, щоб і йому випросила у царя шкапу. І та як з плачем випросила, то він уп’ять, виïхавши у поле, зтяг шкуру, покинув стерво у полі, а сам потряс другою уздечкою. І як прибіг кінь рижий, то він, розказавши, чого треба, і почувши од його, де кабан ходить, проліз у обоє уха, перемінився, сів на коня і зараз піймав кабана, прив’язав у пояса і вернувся назад.

Недалеко ж од’ïхавши, зустрів уп’ять того, що козу купив, і як став він прохати [47], щоб і кабана йому оддав, то дурень потребовав, щоб на правій же руці дав одрізать другого пальця перший сустав; і той согласився. Він урізав сустав, заховав у кишеню, оддав кабана, а сам, од’ïхавши, зняв уздечку, коня пустив і вернувся додому. Як же той привів кабана, то цар звелів

готувати обід, усіх скликав і сказав, що хто іще приведе у послідній раз кобилу в золоті та сріблі, то той вже получить і царство. На третій день зібрався народ, і усі роз’ïхались в різніï місця кобилу шукати. Так і дурень на жінку намігся, щоб йому випросила шевлюгу [48]. Вона пішла до царя, і хоч той не хотів давати за те, що двоє вже пропало, но, уваживши на сльози, дав; а сей, виïхавши у поле, также зтяг шкуру, стерво покинув собакам, а сам узяв третю уздечку і потряс. І як прибіг кінь сивий і дурень йому розказав, чого треба, а кінь об’явив, що кобила тепер з ним паслась у полі, то він, пролізши в обоє уха, перемінився, на коня сів і зараз кобилу піймав і вернувся назад. Не доïжджаючи додому, зустрів уп’ять того ж чоловіка і за кобилу зто́рговався, щоб на тій руці урізать третього пальця первий сустав. І як урізав, сховав сустав у кишеню, сам од’ïхав, з коня узду зняв і вернувся додому. А як привели кобилу, то царь звелів готувати обід, поззивав народ і, сидя за столом, об’явив, що завтра вручає царство тому, хто піймав козу, кабана і кобилу. Тогді дурень об’явив, що усе половив він і попродав за сустави на правій руці із пальців, і, вийнявши, поклав на тарілку сустави, а тому звелів, щоб показав руку. Тогді народ здивувався, цар і його жінка зрадувались, повставали од обіда, вийшли усі на двір, а дурень потряс усіми трьома уздечками — прибігли усі три коні; він лазив до усіх у обоє уха і перемінявся так, що із хорошого зробився кращим, а із кращого йще кращим, на конях літав поверх хат і лісів. Коней він не пустив у поле, а поставив з кобилою, кабаном і козою у стайні [49]. Сам зробився царем, ввійшо́в жить у царські будинки [50], братів зробив панами; бог послав жінці двоïх близнюків-діток; над батьком вистроïв церков, щодня [51]його поминає, сам п’є горілку з бари́льця [52], і я прихопився [53]тай собі напився — по бороді текло, а в роті не було!