Анастасія Кушнерук - Країна музики. Поринемо разом у казку

© Анастасія Кушнерук, 2020

ISBN 978-5-4498-3122-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Колись давним -давно, коли ще ніхто не знав про порядок нот і про те, як з їхньою допомогою можна творити музику, жив собі хлопчик, якого звали Композитор. У нього, як і в переважної кількості його друзів та сусідів, була проблема: усім доводилось жити в постійному безладному шумі, а все тому, що країна називалась Шумляндія, правителем якої був горезвісний король Шум. І правління його було для підданих нестерпним головним болем. Адже замість того, щоб навести порядок у своїй країні, забезпечити усім мешканцям гарний настрій, він, на жаль, робив все для того, щоб країна Шумляндія стала ще шумнішою!

І ось одного разу, коли хлопчик Композитор сидів біля розчиненого вікна, до помешкання залетіло якесь дивне створіння. Воно почало шуміти і думало, що приносить радість та задоволення, але, коли придивилося до хлопчика, то на превеликий свій подив, побачило, що він сумний і ледь не плаче. Нашого незваного гостя зацікавило, чому цей хлопчик сумує і він вирішив познайомитися.

– Привіт, – сказав незваний гість, – як тебе звати і чому ти плачеш?

Хлопчик дуже здивувався, коли почув, що до нього звертаються, але вирішив відповісти та познайомитися.

– Мене звати Композитор, і я сумую, тому що у мене болить голова від цього шуму, який створюють ці різнокольорові кружечки з гачечками.

Наш незваний гість у червоному вбранні дуже обурився після цієї фрази і сказав:

– Взагалі – то ці різнокольорові кружечки з гачечками називаються ноти. Я також нотка! Ми на службі у короля Шума.

– І як тебе звати, нотко? – спитав хлопчик.

– Мене звати нота До, і я здивована, що у тебе болить від нас голова, адже буквально недавно король Шум видав новий указ, щоб ми ще більше гралися, адже це приносить усім задоволення!

– Тепер зрозуміло, чому в останні дні шуму стало ще більше, а жити ще важче. Нотко До, а чому ти прийшла до мене у гості? – спитав Композитор.

– Я виконувала наказ короля і так загралася, що потрапила до тебе через вікно зовсім випадково і звернула на це увагу лише тоді, коли побачила твоє сумне обличчя, – відповіла нотка До.

– Зрозуміло, – сумно промовив хлопчик.

Нотці До стало соромно за свій шум та гамір, а ще у неї виникли декі питання, на які вона твердо вирішила знайти відповідь.

– Композиторе, а можна я буду до тебе заходити у гості? – спитала нота До.

– Звичайно, я завжди радий новим друзям, – відповів Композитор.

Ось так відбулося перше знайомство Композитора із ноткою До у червоному вбранні.

А що було далі і як розвивалася дружба між хлопчиком та нотками, ви дізнаєтеся у інших розділах.

Нотка До після зустрічі з Композитором та їхньої розмови мала не найкращий настрій, і їй не дуже хотілося шуміти та гратися. І тут один із придворних говорить нашій знайомій нотці, що на неї чекає сам король Шум у тронній залі.

– Добрий день, Ваша Величносте, – привіталася нота До.

– Привіт, привіт. Мені одна пташина нашуміла, що ти останнім часом не така жвава. У тебе щось сталося, чи ти хочеш у кімнату тиші, де тебе ніхто не почує? – запитав з насмішкою король Шум.

– Ні, звичайно, ні. Я просто трішки занедужала, – відповіла нота До.

– Вперше чую, шо ноти можуть хворіти. Тоді покличте мені ноту Ре, я хочу дізнатися, як виконується мій наказ щодо збільшення шуму, – наказав король.

– Нота Ре вже тут, – відзвітував слуга.

– Доброго дня, Ваша Величносте, – привіталася нота Ре, вона була одягнена в оранжеве вбрання.

– Скажи нам, як справи із виконанням мого наказу, я хотів дізнатися це від ноти До, але вона, на жаль, прихворіла, -сказав король.

Наша знайома нота До опустила свої очі, тому що розуміла, що король Шум над нею насміхається.

– У Шумляндії стало ще більше шуму, Ваша Величносте, піддані мають сльози на очах, – відзвітувала нота Ре.

– Це сльози радості та щастя, – зробив висновок Король.

– Ното До, у тебе є якесь запитання до мене? Чому на твоєму обличчі здивування від цієї інформації?

– Ваша Величносте, одного разу, коли я виконувала Ваш наказ, я побачила хлопчика (До спеціально не сказала, як його звати, щоб зберегти від гніву короля). Я вирішила розпитати його, чому він сумує, і він відповів, що у нього немає настрою через шум, та й у всіх мешканців від нього болить голова. Може, нам варто менше грати та шуміти, щоб піддані королівства не мали головного болю? – спитала нота До.

Король, почувши це запитання, став червоний від злості.

– Це неправда! Він, напевно, так сказав, щоб посіяти сумнів та вчинити бунт! З сьогоднішнього дня я забороняю вам – нотам- розмовляти із жителями мого королівства. А якщо хтось порушить дану постанову, то його чекатиме кімната тиші! – вигукнув король.

Нотці До та Ре більше нічого не залишалося, як сказати :

– Так, Ваша Величносте.

Після цих слів король Шум змінився на обличчі та наказав організувати бенкет на честь нот і нагородити їх дорогоцінностями, які б шуміли під час ходьби.

Коли закінчився бенкет, нота Ре підійшла до ноти До і промовила:

– Король Шум став таким лихим після твого запитання, я його раніше ніколи таким не бачила.

– Я також, – сказала нота До, важко зітхнувши. А нотка Ре продовжила:

– Я вже багато разів бачила сльози на очах у підданих короля, і коли я говорила про них королю, він пояснював що це сльози щастя. А я ніколи не запитувала у самих жителів королівства. І сьогодні після твого питання і реакції короля на нього у мене виникають сумніви щодо сліз радості.

– А хочеш, я тебе познайомлю із тим хлопчиком? – запитала нотка До.

– Так, звичайно, – відповіла нота Ре.

Ось так за довгий час ноти До та Ре просто гомоніли, а не шуміли. І завдяки цьому вони почули один одного і вирішили шукати правду разом, не зважаючи на заборону короля Шума.

А яка саме вібулася розмова з Композитором, ми дізнаємося у іншому розділі.

Наступного дня із самого ранку ноти До та Ре зібралися до хлопчика Композитора. Йшли вони тихенько (чому навіть самі дивувалися) і маловідомими шляхами, щоб ніхто не знав, куди саме вони прямують. На жаль, їх вчорашню розмову хтось підслухав і тепер за ними непомітно йшли незапрошені гості, та нотки про це не здогадувалися.