Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)

Раптом у мене виникла iдея.

-- Заспокойся, мамо. Я полагоджу праску сам. Гаррi, наш пiонервожатий, завжди говорить: "Кожен повинен умiти все робити сам".

Мама не дуже довiряла менi. Вона звернулася до тата:

-- Послухай, Альфi хоче полагодити праску. Як ти гадаєш, вiн зумiє?

Певно, тато не дочув, що сказала мама.

-- Так, так. Тiльки дайте менi нарештi спокiй. На п'ять пляшок вина три пляшки шампанського...

Мама дала менi праску, i я зачинився у своїй кiмнатi. Викрутив кiлька шурупiв i здивувався, коли побачив, що там усерединi. Досi я мав справу тiльки з кубиками та металевим конструктором. У порiвняннi з ними праска видалася менi дуже складною. Я покрутив викруткою тут i там. Потiм добряче струснув праску i насамкiнець зiгнув кiлька якихось дротинок. Коли все знову позакручував, то лишилося кiлька зайвих шурупiв, але праска була як праска. Я ввiмкнув штепселя в розетку. I зробив це дуже обережно. Ви ж знаєте, з електрикою не жартують. У прасцi щось зашипiло. Я зрадiв i вже хотiв побiгти до мами й сказати: "Все гаразд. Було маленьке пошкодження. Уже полагодив".

Не встиг я це продумати, як у прасцi знову зашипiло (цього разу дужче), здiйнявся голубий димок i почувся гидкий запах паленої гуми. Я миттю вимкнув праску i знову все повiдкручував. Усерединi трохи почорнiло. Цього разу я стiльки крутив, сiпав, тис, i гнув, що в прасцi все стало нерухоме. Ввiмкнув i навiть не зашипiло. Я поклав її -- хай полежить пiвгодини, а сам тим часом почитав. "Може, вона прохолоне, -- подумав я, -- i сама собою полагодиться". Мама постукала i спитала, як справи.

-- Ще трохи, -- вiдповiв я. -- Хвилинку i сюрприз буде готовий!

Насправдi ж я не знав, що робити далi. Хотiв уже вийти i сказати, що з мого лагодження нiчого не вийшло, коли це раптом згадав про фейєрверки. Вставлю в праску штук три чи чотири, як ракетний заряд, вони нагрiють її i можна буде прасувати. Я пожертвував трьома iз своїх п'яти фейєрверкiв -- уставив їх у праску. Це було не легко!

-- Тепер можна заходити. Ой, як здивує вас, мамо й тату, мiй винахiд!

Мама недовiрливо подивилася на мене.

-- Давай плаття, -- сказав я. Але мама вирiшила перевiрити мою роботу на фартусi. Вона хотiла ввiмкнути праску, а я сказав:

-- Нi, мамо, штепсель i розетка тут не потрiбнi. Тепер прасуй за методом Альфонса Цiттербаке!

Я запалив сiрничок i пiднiс до праски-ракети. Спочатку праска засвистiла, тодi, мов кiнь, вирвалася у мене з рук i з трiском та димом поскакала по фартусi.

-- Тривога! -- заволав я i сховався пiд кухонний стiл. Мама кинулася вiдчиняти вiкна, а тато смiливо вскочив на кухню i спробував зупинити збожеволiлу праску. Але вона прискала в його руках, наче зла кiшка.

Коли дим розвiявся, я обiзвався iз своєї схованки:

-- Було дуже гарно, правда ж? Тiльки великуватий заряд. Якби два фейєрверки, тодi вийшло б чудово.

Не знаю чому, але на мене нагримали. Мама сказала, що вона страшенно злякалась. Як же вона злякається завтра, коли буде салют! Тато обпiк собi руку i вважає, що я зовсiм не розумiюся на технiцi. I бригадi вiн завтра розповiсть про це, i менi слiд бути уважнiшим на уроках виробничого навчання...

А менi ж хотiлося застосувати сучасну технiку! Електрична праска є у всiх, а праску-ракету має тiльки родина Цiттербаке.

Я читав, що всiм великим винахiдникам спочатку було тяжко, i люди смiялися над ними. Отак i в мене. Та нiчого. Коли за своє вiдкриття одержу Нацiональну премiю, тодi вони побачать...

Тато втiшив маму:

-- Нема лиха без добра. Тепер тобi доведеться одягти червоне плаття -- воно менi дуже подобається. Але що це я кажу? Скiльки пляшок шампанського треба для крюшону?

Внизу на мене вже чекають Бруно, Ервiн i Петер. Треба йти пускати фейєрверки. їх у мене лишилося небагато, але що вдiєш: витратив же для важливої справи.

* * *

Вже смеркло, коли хтось гукнув баском:

-- Гей! Є хто на "островi любовi" ?

-- Ой, лишенько! -- забiдкалася панi Цвой. -- Чому ж це "любовi"?

-- Вiн же так називається, цей острiв, i ми не можемо змiнити назву, -- сказав я, а тодi крикнув:

-- Так, тут нас двоє: Альфонс Цiттербаке i панi Цвой!

Панi Цвой занепокоїлась i шепнула менi на вухо:

-- Це ж iнспектор Шмiдтке!

З очерету виринув важкий рибальський човен i пристав до берега.

-- О! Панi Цвой? Добрий вечiр! О! То з вами ще й приємний хлопчина?

Панi Цвой зовсiм знiяковiла i сказала:

-- Вiн мене врятував, коли перекинувся мiй човен.

-- Браво, хлопче, -- похвалив мене iнспектор Шмiдтке. -- А тепер, будь ласка, ваше посвiдчення.

-- Любий пане Пiмiдтке, -- жалiбно сказала панi Цвой. -- Я його загубила, коли перекинувся човен.

Та iнспектор Шмiдтке був невблаганний:

-- Це не допоможе. Три марки штрафу.

-- У мене ж i грошей нема з собою!

-- Тодi я повинен заявити у Спiлку рибалок, -- сказав iнспектор Шмiдтке. -- А тепер сiдайте у мiй човен. Уже вечiр, а ввечерi нiхто не вудить.

Я зрадiв, що менi бiльше не треба розповiдати. Але панi Цвой ще завдала менi прикрощiв. Ми сидiли в човнi позад iнспектора Шмiдтке, i я їй шепнув:

-- Я знаю, де стоять вершi. Дозвольте, я завтра принесу вам лина. Це буде наша помста.

-- Хлопче, -- сердито вiдказала панi Цвой, -- так не годиться. Невже ти збираєшся красти? Я в тобi розчарувалась.

Так гарно почався день, i так я добре тренувався, а от увечерi знову прикрощi. До того ж я це тiльки так сказав, щоб розважити панi Цвой. Насправдi ж я навiть не знаю, де стоять тi вершi.

Ну, гаразд, краще помовчу. Бо хто його знає, що зробить панi Цвой iз тим, що я їй нарозповiдав.