Юрий Ячейкин - Спалах понадновот зiрки (на украинском языке)

Юрiй Ячейкiн.

Спалах понадновот зiрки

Спочатку загальне захоплення небрехознавством, пильна увага до цiсу найскладнiшоу, але i найзахопливiшоу галузi галактологiу мене, як засновника його, лише тiшили. Адже усе це переконливо свiдчило про неабияку популярнiсть молодоу науки. Зi мною радилися органiзатори вiкторин для юних космонавтiв, менi замовляли космiчнi кросворди, запрошували до участi в науково-теоретичних конференцiях i охоче залучали до лекцiйно-пропагандистськоу роботи.

I я сумлiнно визначав переможцiв вiкторин, складав кросворди, з якими несила було упоратись навiть електронному мозковi, тлумачив на конференцiях темнi мiсця власних нотаток про уславленого зореплавця, а лекцiу починав iнтригуючим вступом:

- Коли вперше чусш розповiдi капiтана мiжзоряного плавання Небрехи, факти здаються неймовiрними, iдеу фантастичними, а смiливi задуми нездiйсненними. Тому упередженiй людинi нема чого потикатися навiть до азiв небрехознавства. А мiж тим, - врочисто пiдвищував я голос, - капiтан Небреха - найправдивiша людина у Всесвiтi. Такого правдолюба годi й шукати. Все одно не знайти, хоч зроби для цього спецiальний перепис населення усiх цивiлiзацiй незлiченних зiрок Чумацького Шляху. Разом з тим, капiтан Небреха надзвичайно скромна людина, хоч слава його сяс, мов зiрка першоу величини, по всiх кутках Всесвiту, - отут я притишував голос i мало не шепотiв, аби досягти приголомшливого ефекту: - Мiж нами кажучи, я не годен пригадати жодного випадку, щоб мiй друг капiтан Небреха безсоромно похвалявся захопливими газетними звiтами про своу карколомнi звитяги або тицяв пiд нiс вiдривний календар з ребусом, в якому були б вжитi його знаменитi мiж голоблями обох Возiв [очевидно, Н.Е.Затуливухо мас на увазi сузiр'я Великого i Малого Возiв] вуса!

Словом, усе було б добре, якби не одна набридлива обставина. Варто менi було з'явитися десь серед людей, як мене неодмiнно волокли до гурту цiкавих на отакому словесному зашморгу:

- Скажiть, а це вiрно кажуть, нiби ви стали вiдомим по знайомству?

Десятки i сотнi разi'в я докладно розповiдав iсторiю мого знайомства з капiтаном Небрехою. Десятки i сотнi тисяч разiв я цю остогидлу iсторiю скорочував, аж поки вона вiд початку до кiнця не вклалася у невиразне мурмотiння:

- Ум-гмг-мгу...

Але коли мене запитали про це один мiльйон одна тисяча сто перший раз, витримка зрадила. Я вирiшив вiднинi нiкому нiчого на цю тему не вiдповiдати. Мовчатиму та й годi! А щоб мене не ославили невихованою людиною, написати i мовчки дарувати кожному допитливому оцю повiстину, в якiй дано повну i вичерпну вiдповiдь на оте надокучливе запитання.

Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.

1. МИСЛИВЕЦЬ ЗА ФАКТАМИ

У той час, а це було рокiв десять тому, я працював у найпопулярнiшому на всiх планетах Сонячноу системи науково-художньому журналi для юнацтва "Навколо Всесвiту".

I ось одного разу головний редактор журналу викликав мене на розмову.

"Пахне вiдрядженням!" - зрадiв я. - Ех, якби на Марс, на пару марсiянських мiсяцiв. Вони ж удвiчi довшi, анiж земнi!"

- Сiдай, Никодиме, - сказав наскрiзь пропахлий гранками головний редактор, з огидою вiдсуваючи од себе верстку свiжого номера.

Я з обуренням спостерiг, що його червоний олiвець добряче погуляв по рядках мого фейлетону з Венери "Гiдропон чи гiдропонт?", чим вкоротив його мало не наполовину. Та змовчав, бо саме у цей момент пригадував знайомих з космопорту, щоб без черги придбати прямий квиток на Марс.

Отут мене й ошелешив наш редактор.

- Поудеш у вiдрядження, - прохрипiв вiн, зиркаючи на мене поверх окулярiв.

- Куди? - жваво вклинцювався у розмову я.

- Аж на Чорноморське узбережжя... Там, десь у районi Сухумi, поселився знаменитий мiжзоряний вовк, колишня окраса ордену космiчних командорiв, а нинi пенсiонер, капiтан далекого галактичного плавання Небреха. Вiзьмеш у нього iнтерв'ю не бiльш, як на сотню рядкiв нонпарелi [нонпарель - дрiбний газетний шрифт].

Тьху! Знайшов куди посилати - на Чорноморське узбережжя! Це колись журналiсти будь-що намагалися майнути туди у лiтню пору з командировочним посвiдченням i редакцiйними грiшми у кишенi. А тепер, пiсля того як опорядкували марсiянськi пляжi з дрiбним червоним пiсочком, Чорноморське узбережжя - не дивина. Типове не те, як колись казали нашi пращури.

- Про Небреху розповiдають, - неухильно катував мене головний редактор, - нiби вiн катався верхи на кометi i пiдказав самому Iсааковi Ньютону закон всесвiтнього тяжiння. Словом, це людина, уславлена на цiлий Всесвiт. А чи знасш ти, що вiн утнув уже отут, на Землi?

Редактор багатозначно замовк, а тодi з трiумфом повiдомив, нiби оповiдав про власнi заслуги:

- Узяв та й порушив вiковiчну монополiю аборигенiв сонячного Причорномор'я на торгiвлю лавровим листом! Нинi пакетик з листям не вартий сiрниковоу коробки!

- Як це йому вдалося? - мляво поцiкавивсь я.

Я вiдчував, що редактор не запалить мене, навiть коли вихвалятиме героя майбутнього iнтерв'ю найдобiрнiшими епiтетами, узятими з усього словникового фонду.

- А дуже просто! - охоче пояснив вiн. - Небреха за безцiнь кинув на свiтовий ринок своу невичерпнi запаси лаврових вiнкiв, якими увiнчували його благородне чоло на незлiченних планетах ста дев'яносто трьох Сонць!

Я добре розумiв, що оце редактор вмiло намагасться затягти мене в тенета не дуже цiкавого завдання. Адже, якщо я навiть таг ки напишу про оту сенсацiйну аферу з лавровими вiнками, вiн уу все одно без жалю викоренить з тексту своум червоним олiвцем. Тiльки виляски пiдуть...

Час було рiшуче боронитися вiд його зазiхань на моу творчi плани.

- А чи не краще вiдрядити котрогось iз практикантiв? - зухвало запропонував я. - Хай набувають досвiду на живому дiлi.

- Котрогось iз практикантiв? - редактор замислено зiбрав зморшки на лобi. - Нi, не можна, - нарештi вирiшив вiн. - Якби мова йшла про вiдрядження на Марс або хай аж на Юпiтер, я б залюбки пристав до твосу пропозицiу. Але я побоююсь, що з цим вiдповiдальним завданням жовторотий студент не впорасться. Капiтан Небреха - мiцний горiшок. Тiльки досвiдчений мисливець за фактами, - редактор явно намагався пiдсолодити гiрку пiлюлю, - видлубас з нього iнтерв'ю рiвно на сто рядкiв плюс, про всяк випадок, п'ятдесят рядкiв запасу.

Але я ще пручався.

- А хiба не можна взяти iнтерв'ю по телефону? _ Швидко, зручно, економiчно...

- I це говорить колишнiй газетяр, а нинi працiвник найпопулярнiшого журналу? - жахнувся головний. - Як тобi не сором, Никодиме!

Ну от, масш!

Редактор клекотiв, i видно було, що вiн ось-ось вибухне повчальними тирадами.

- Про що мова? - хутко зголосивсь я. - Треба ухати - значить, поуду!

Вулкан не вибухнув, але загрозливi димки ще курилися.

- Ну, от бачиш, сам розумiсш, - бурмосився редактор. - Журналiст мусить все побачити на власнi очi, в усьому переконатися особисто. Лише тодi вiн переконас наших вимогливих читачiв. Вiрогiднiсть - ось його бойовий прапор!