Анатолий Костецкий - Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)

-- Коли це ще буде! -- зiтхнув Олег.

-- Не так i довго чекати, як тобi здається, -- мовив Максик i хотiв ще щось додати, але в садку несподiвано хруснула гiлка i щось важке гупнуло об землю.

Всi, хто був у хатинцi, вибiгли в садок.

Перед ними на травi пiд яблунею сидiв i злякано потирав забиту спину... Петько Психолог!

-- Як ти сюди потрапив?! -- наскочив на хлопця Креня. -- Шпигуєш за нами?

-- Ти не дуже, -- вiдмахнувся вiд птаха Петько. -- Сам донедавна таким же був.

Креня ображено замовк -- а що вiн мiг сказати? -- та Олег насунувся на Петька i грiзним голосом наказав:

-- Ану, розповiдай, що почув!

-- Все, -- пiдвiвся нарештi Петько Психолог. -- Але я нiкому не скажу! От вам слово! -- Вiн ударив себе в груди. -- Менi вже так набридло моє життя, що годi й казати.

-- Що саме? -- не зрозумiв Олег.

-- Ну хiба менi потрiбнi отi грошi, що я у вас виманюю? Та нiзащо в свiтi! Але батько -- ви ж знаєте! -- нiяк не кине пити, от i ганяє мене на всякi заробiтки, щоб йому грошi добував, -- Петько опустив голову й гiрко схлипнув.

-- А ти не давай! -- вихопилося в Мiнiмакса.

-- Еге ж, не давай! Так вiн тодi менi я-ак дасть!

-- Треба поговорити з Крутивусом, -- запропонувала Лiзка. -- Нехай побалакає з твоїм батьком.

-- Уже балакав, -- махнув рукою Петько. -- Батько весь час обiцяє кинути, а потiм знов починає... Ну що, берете мене до своєї компанiї? Я таке знаю про Iзольду, таке-е!

-- Без тебе знають, -- стрiпнув крилами Креня.

-- Може, й знають, та не все, -- заперечив Петько. -- От, скажiмо, про банки: що там у неї?

-- Грошi, -- кинув зневажливо Креня.

-- А синуля її чим займається?

-- Дурить людей!

-- А от i не тiльки! -- зрадiв Петько. -- Вiн постачає матусi яйця -- сотнями!

-- Ну то й що? -- не зрозумiв Креня.

-- Ага, я ж казав, -- не знаєте! -- переможно усмiхнувся Петько Психолог. -- А я все вистежив, поки тинявся без дiла. Так-от, щоб знали: нiякi в неї не свiжi яйця, а звичайнi магазиннi. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квiти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, пiдiгрiває трохи, а тодi продає, як щойно знесенi, тепленькi, уп'ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей -- i в банку!

-- Про банки ми вже чули, -- перебив Креня. -- А таке ти бачив?-Птах видобув з-пiд крила пом'ятий папiрець i поклав його перед Петьком.

Друзi схилилися над папiрцем, i Олег вголос прочитав... заповiт Iзольди!

-- Звiдки це? -- здивувався Олег.

-- Я роздобув! -- гордо повiдомив Креня.

-- Стривайте, -- раптом перервав розмову Мiнiмакс, який досi мовчав i про щось зосереджено думав. -- Здається, я зрозумiв, як потрапив до вас!

Всi обернулися до нього.

-- Мабуть, яйце, в яке перетворився мiй попередник, потрапило разом з iншими яйцями до Iзольди, а вона й продала його вам!

-- Точно! -- пiдскочив Олег, та враз спохопився: -- Але ж на шкаралупi зоставався штамп. Чому вона його не змила?

-- Дивак, -- усмiхнувся Мiнiмакс, -- ти ж бачив, що штамп не змився навiть в окропi! Мабуть, Iзольда подумала, що ви не помiтите, -- от i пiдсунула вам яєчко iз штампом! Не пропадати ж добру.

Олеговi стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрiлися з Мiнiмаксом! Заради цього можна знехтувати образою.

Раптом Креня спитав:

-- А як же твоє яйце попало до Iзольди?

Всi знов глянули на дракончика.

-- Сам не знаю, -- розвiв переднiми лапками Максик, та враз ляснув себе хвостом. -- Здогадався! Мiй попередник приземлився десь поблизу, а коли вiдчув, що починає ставати яйцем, почав шукати затишок -- i набрiв на курник Iзольди.

-- Так, напевне, й було, -- погодилися всi, бо iнших пояснень не знайшлося.

-- А що робити з оцим? -- показав Петько на заповiт.

-- Треба поспiшати, -- заметушився Креня. -- Iзольда може помiтити, що папiрець зник: я його витяг крiзь задню стiнку шухляди, яка вiдвалилась, -- i переховає грошi в iнше мiсце.

-- Я її затримаю, -- запропонував Петько, -- а ви бiжiть до Крутивуса.

-- Домовились! -- кинув Олег. -- I ти, Креню, з нами.

-- Нiзащо! -- жахнувся птах. -- Тiльки не я! -- Вiн усе ще побоювався мiлiцiї.

-- Тодi я з Кренею гайну до озера, -- запропонувала Лiзка. -Познайомлю його з Максимом та й Максика скупаю: онде вiн весь у пилюцi. А Олег нехай бiжить до Крутивуса.

Всi погодилися з малою, i вже за мить кожен мчав у своїх справах.

10. СТАРТ МIНIМАКСА

Над озером стояла вечiрня тиша. На Лiзку, Креню та Мiнiмакса вiйнули духмянi пахощi лугових трав. Вода в озерi ледь срiблилася, i раз по раз у маленьких чорних, наче полакованих, хвильках спалахували вiдблиски перших зiрок, що вже засвiчувались на небi.

Лiза пiдбiгла до Максимового куреня.

-- Оце так гостi! -- вийшов з куреня аспiрант-сторож разом iз щасливим Рексом, який уже встиг полюбити нового хазяїна. -- Ну, що новенького?

Перебиваючи один одного, друзi розказали Максимовi про все, що сталося в селi.

-- Дiла-а! -- тiльки й мовив Максим, вислухавши їх. -- Що ж, я з радiстю залишу в себе Креню. Гадаю, ми з ним станемо друзями. А коли я поїду, вiн зостанеться пiд опiкою Крутивуса, i нехай тодi смiливо заводить собi сiм'ю та виховує дiтей. Тепер його вже нiхто й нiколи не покривдить.

Креня не знав, як i дякувати!

Потiм Мiнiмакс довго плескався в озерi, форкав носом i ляскав крильми та хвостом по теплiй i лагiднiй, мов парне молоко, водi, а Лiзка бiгала берегом i, як мама, гукала:

-- Максику! Далеко не запливай -- небезпечно! Максику! Вилазь iз води -- застудишся!

А коли дракончик нарештi вибрався на берег та обтрусився, наче цуценя, Лiза насухо витерла його подолом фартушка й посадила в кишеньку -- нехай зiгрiється пiсля купання!

Але Мiнiмакс скоро почав помiтно нервувати, видряпався iз затишної кишеньки i забiгав туди-сюди у травi, що вже бралася вечоровою росою.

-- Чого ти метушишся? -- спитала Лiзка. -- Посидiв би в затишку.

-- А ти поглянь на небо! -- вiдказав Мiнiмакс.

Всi пiдвели голови й побачили, що на потемнiлому серпневому небi дедалi яскравiше та яскравiше проступає Чумацький Шлях.

-- Значить, тобi вже треба летiти? -- похнюпилась мала.

-- Ще нi, але вже, мабуть, скоро, -- зiтхнув дракончик. -- Але ви не сумуйте за мною. Я повернусь, я неодмiнно повернусь до вас!..

-- Лi-i-зо!.. -- луною прокотилося раптом над принишклим озером, i дiвчинка впiзнала голос тата. -- Де-е ти-ии?!

-- Ой, тато приїхав! -- схопилася Лiзка, i їй на очi навернулися сльози. -- А ти ж як? -- присiла вона коло дракончика. -- Як же ми тебе проводимо?

-- Пусте, -- вiдказав той. -- Попрощаємося зараз -- i все. А ви мене з Олегом, як хочете, зможете побачити i з мiста. У вас дома балкон є?

-- Навiть два!

-- Тодi, як приїдете, станьте на тому, що виходить у бiк Круглика, й дивiться пильно в небо. I коли там промайне найяскравiша зiрка -неодмiнно помахайте їй: то буду я!

-- Але ж у серпнi падай так багато зiрок! Як ми серед них упiзнаємо тебе?

-- Упiзнаєте! -- загадково всмiхнувся Мiнiмакс.

-- Лi-i-зо! -- знову долинув голос Валяйка-старшого. -- Скiльки можна чекати?!