Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків

– Не знаю! Не знаю! От поговорю з Бабаєм, про все дізнаюся, прийду і скажу. Побудь тут. Тільки пильнуй, щоб тебе ненароком наші однокласники не спопелили або не стовкли у ступі. Вони ж не в курсі. Так що краще на очі їм не попадайся. Замкнися у мене в хаті й сиди. Наймогутніший і найнепереможніший! Ха!

– Добре, добре,- погодився Глечик. Кощій Валера підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і провалився під землю.

Замикатися у хатинці Кощія Вася не став, хоч йому й кортіло подивитися, як живе його друг у Зландії.

Увагу Глечика привернули недобрі приглушені голоси, що лунали від печери «Тридцять три лиха». Він зрозумів, що то, мабуть, Змій Го-ринич та Баба Яга.

Сховавшись у траву, Глечик поповз до печери.

Він не помилився.

Біля входу в печеру вовтузилися Баба Яга і Змій Горинич.

Намагаючись одчинити двері, вони відштовхували одне одного і лаялися.

– От я скажу, скажу Шефові! Пусти! – шипіла Баба Яга.

– Хочеш, щоб наймогутнішою, найнепере-можнішою Баба була?! Та ніколи в світі! Не допущу! Ху! Пусти! – шипів Змій Горинич.

Змій все-таки був дужчий. Він одштовхнув нарешті Бабу Ягу і першим увірвався до печери. За ким ускочила й Баба Яга.

Вася завмер.

Повірили!

Велика все-таки сила – таємниця, яку ти ненароком (саме ненароком) підслухав чи почув. Коли тобі хтось щось каже – це одне. Ти можеш думати, що тобі навмисне розказують, хочуть обдурити. А коли ти сам ненароком почув – зовсім інше…

Здорово вийшло!

Глечик навіть не сподівався.

Минуло всього півхвилини, не більше. І раптом з печери «Тридцять три лиха» вискочив… Ігор Горенко. Не дорослий Змій Горинич з червоним носом, а четвертокласник Ігор, переляканий, розгублений, із скуйовдженим чубчиком. Він отетеріло озирнувся, кинувся у кущі і зник.

А ще через півхвилини з печери вийшла Люська Бабенчук, заплакана і нещасна. В руках вона тримала дзеркальце. Вона теж із острахом озирнулася, кинула дзеркальце у траву, схопилася руками за щоки і зникла в кущах.

Глечик кинувся туди, де щойно стояла його однокласниця, знайшов у траві дзеркальце, схопив і швидко сховав у кишеню. І саме вчасно.

З-під землі вигулькнули Бабай і Кощій Валера.

Вася теж шмигнув у кущі: він не хотів, щоб його бачили неподалік від печери. І вони таки не помітили Глечика і швидко пішли до хатки Безсмертного.

За хвилину звідти залунав стривожений Кощіїв голос.

– Гей, Васько! Де ти? Агов!

Глечик устиг уже пробратися поза кущами ближче до хатки, вийшов і одгукнувся:

– Я тут!

– Що ти там робиш?

– А… а їжака хотів упіймати. Ми ж з тобою так і не знайшли.

– Ну, тепер їжак нам не потрібен. Тепер ми з тією Катериною Степанівною що хочеш зробимо… Іди подякуй Бабаю Бабайовичу! Він умовив пана Морока: тебе беруть з місячним іспитовим терміном.

Вася вже наблизився майже впритул до Кощія Валери, вже сунув руку в кишеню… Тепер тільки піднести дзеркальце до його очей, щоб він глянув і…

Та раптом почувся голос пана Морока:

– Тривога! Тривога! Дзеркальце зникло. Піднімаюсь нагору. Затемнення!

Вася вихопив дзеркальце з кишені і кинувся до Кощія Валери:

– Воно в мене! Зазирни швидше! Я тебе прошу! Я тебе благаю! Валеро!

– Не дивись! Не дивись! – одчайдушно заверещав Бабай, кидаючись між друзями.

У цю мить з-під землі вигулькнув пан Морок у чорному оксамитовому плащі з каптуром.

– Не бійтесь! Не подивиться! – спокійно сказав пан Морок, змахнув руками, і вмить через усю галявину, через усю Зландію перекинулась чарівна чорна кошмарля, і стало абсолютно темно. Як уночі під ковдрою.

– Ха-ха-ха! – зловісно засміявся пан Морок.- Тепер хай дивиться!.. Ви забули, що ви в моїх володіннях. Тут господар я!..- І він заспівав свою пісню:

Зроблений із темної Темряви підземної, Тіла я не маю, Та всіх перемагаю.

Морок я і, як захочу, Будь-кого я заморочу! Заморочу, заморочу, Як захочу!..

Поки пан Морок співав, Вася відчув раптом,-як хтось торкає його ззаду за плече.

– Це я! – почув він шепіт Незнайомки.- Дай дзеркальце!

– Візьміть! Воно у мене в правій руці! – шепнув Вася.

Незнайомка намацала Глечикову руку, в якій він тримав дзеркальце, і забрала його. Пан Морок закінчив співати і сказав:

– Але як цей лжедракон Вася проник у печеру «Тридцять три лиха»? І не захворів! Як він дістав дзеркальце? Адже це могла зробити лише моя вража сила. Де Змій Горинич? Де Баба Яга? Агент Страху Бабай! Ви відповідаєте за порядок у країні!

– Ваша Темність! На жаль, я нічого не можу сказати… Пробачте, Ваша Темність! Все це для мене теж така несподіванка…

– Перш за все* негайно відберіть у нього дзеркальце!

– Але як?! Ваша Темність! Я ж нічого не бачу. Нічогісінько!

– Навпомацки! Він же стоїть десь поряд з Кощієм Безсмертним! А ти, Кощію, чого мовчиш? Хочеш втратити безсмертя?

Вася відчув, як його хапають і обмацують одразу чотири руки.

– Ваша Темність! Навпомацки нічого не виявили! – вигукнув Бабай.

– Навпомацки нічого нема! – підтакнув йому Кощій Валера.

– Ваша Темність! Дозвольте хоч один промінчик! – попросив Бабай.

– Хоч на одну мить! – докинув слово Кощій Валера.

– Ну, гаразд! Один промінчик. На одну мить! – сказав пан Морок. І десь нагорі, біля верхівки найвищої ялиці одхилилася чарівна кошмарля, і на галявину пробився один-єдиний сонячний промінець. І враз де не взялася рука Незнайомки і підставила під той промінь чарівне дзеркальце.

Спалахнуло світло. То з'явився і застрибав на галявині сонячний зайчик Терентій.

– Вва-вай! – перелякано закричав пан Морок.

А сонячний зайчик Терентій вже тримав у лапках довгий сонячний промінь-спис.

Гей, пан Морок, бережись!

За плаща свого держись!

От зніму плаща ураз – І загинеш в той же час! – заспівав Терентій і кинувся на пана Морока.

– Геть! Геть! Геть! – панічно закричав пан Морок, намагаючись полами свого чорного плаща накрити сонячного зайчика.

Почався відчайдушний двобій.

– Бабай! – лементував пан Морок.- Одбери дзеркальце! Наказую!.. Прошу!.. Благаю!..

– Бо… бо… боюсь!..- белькотів Бабай, не рухаючись з місця.

– Кощій!.. Безсмертний!..- кричав пан Морок.- Озолочу! Все, що захочеш, зроблю для тебе!

– Як Ба… ба… бай… бо… бо… їться… то що вже мені? – цокотів зубами Кощій Валера.- Таке робиться!.. Таке робиться!..

У Васі все мерехтіло перед очима.

Нарешті Терентій скинув-таки своїм сонячним списом з пана Морока його чорний плащ. І вмить упала з дерев на землю чорна кош-марля. І освітилася вся галявина сонцем.