Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)

Але ж свiт - навiть для дуже багатих людей - складається не з самих розкiшних готелiв. Навiть мiльярдерам iнодi потрiбне буває свiже повiтря. I завжди, виходячи погуляти, чи то сам, чи то вдвох iз бароном, Тiм помiчав, що весь свiт повний смiху.

Пiсля Стамбула вiн iще раз побачив Афiни. З Афiн поїхали до Рима, з Рима до Рiо-де-Жанейро, далi до Гонолулу, Сан-Францiско, Лос-Анджелеса, Чiкаго, Нью-Йорка. Звiдти - до Парижа, потiм до Амстердама, Копенгагена, Стокгольма, на Капрi, до Неаполя, на Тенерiф, у Каїр, у Кейптаун. Лiтали до Токiо, Гонконга, Сiнгапура, Бомбея. Тiм побачив московський Кремль, ленiнградськi мости, Варшаву й Прагу, Белград i Будапешт. I всюди, де приземлявся їхнiй лiтак, Тiм чув на вулицях всесвiтнiй смiх. Смiялися чистильники черевикiв у Белградi й хлопцi-газетярi в Рiо. Смiялися продавцi орхiдей у Гонолулу й продавщицi тюльпанiв у Амстердамi. Усмiхався стамбульський казаняр i багдадський водонос. На празьких мостах жартували й хихотiли так само, як i на ленiнградських. А в токiйському театрi плескали в долонi й реготали так самiсiньке, як у театрi на Бродвеї в Нью-Йорку. Смiх потрiбен людинi, як квiтцi сонце. Коли б смiх раптом вимер у всьому свiтi, людство обернулось би на велетенський зоопарк або на суспiльство ангелiв - поважне, велично-байдуже й нудне.

I Тiмовi, хоч який вiн був поважний на вигляд, дуже хотiлось знову навчитися смiятись. Хоч зовнi вiн здавався цiлком задоволеним, але радий був би стати жебраком у Нью-Йорку, якби це дало йому змогу прилучити й свiй голос до всесвiтнього реготу.

Але Тiмiв смiх Тiмовi не належав. Поруч нього, часом за кiлька крокiв, iнша людина смiялася його заливистим дитячим смiхом. I Тiм от яке лихо! - за той рiк майже звик до цього. Притерпiвся й дбав зовсiм про iнше. Вiн учився. Учився всього, що повинна вмiти й знати так звана "свiтська людина". Вiн уже вмiв вельми зграбно їсти омари, фазанiв, кав'яр; умiв ковтати устрицi й вiдкорковувати пляшки з шампанським; найпоширенiшi вислови чемностi вiд "дуже радий познайомитись" до "не для мене велика честь" умiв сказати тринадцятьма мовами; знав, кому й скiльки треба давати "на чай" у всiх найрозкiшнiших готелях свiту; вмiв не готуючись виголошувати невеличкi промови й звертатися за всiма правилами до графiв, герцогiв та князiв; знав, до яких шкарпеток яка краватка пасує; знав, що по шостiй годинi вечора не годиться носити жовтi черевики, а тiльки чорнi (афте сiкс но браун, як сказав би англiєць); дiзнався, що, пiднiмаючи чашку з чаєм, не слiд вiдставляти мiзинець; мимохiдь, без словникiв, навчився трохи говорити по-французькому, по-англiйському й по-iталiйському; навчився вдавати зацiкавленого, коли насправдi тобi нудно; навчився грати в тенiс, кермувати яхтою та автомобiлем i навiть лагодити мотор; i взагалi навчився прикидатися так добре, що барон був просто захоплений.

Хоч барон майже в кожному мiстi вiв якiсь таємнi переговори про маргарин, але Тiма на них не водив, дозволяв хлопцевi робити, що йому до вподоби. Лиш кiлька разiв довелось Тiмовi сходити з Трочем на банкети - або дуже визначнi (тодi репортери фотографували їх), або ж потрiбнi для фiрми. На таких банкетах Тiм познайомився з одним англiйським герцогом, що захищав афганських гострiїв, i з одним аргентiнським фабрикантом м'ясних консервiв, що боронив привiлеї англiйського дворянства.

Щодо питання про панiв i слуг - а Тiма в його новому становищi воно дуже цiкавило - в усьому свiтi, видимо, панувала велика плутанина. Найкращу вiдповiдь на нього почув Тiм вiд однiєї перекладачки в Москвi.

Катерина Павлiвна - так звали ту дiвчину - обiдала з бароном i Тiмом у готелi "Москва". Нахилившись над своїм смаженим курчам, барон глузливо зауважив:

- Ви, комунiсти, вiрите у вселюдську рiвнiсть, Катерино Павлiвно. Але ж це безглуздя.

Катерина Павлiвна всмiхнулась i показала на смажене курча:

- Якби оцей пiвник був iще живий, я б нiколи не стала вимагати вiд нього, щоб вiн нiс яйця. Нехай би вiн собi правив курником, бо на це тiльки вiн i здатен!

Вiдповiдь була й розумна, й дотепна. Барон гучно зареготав i вигукнув:

- Отже, ви вiрите в панiв вiд природи, Катерино Павлiвно!

- Трошечки вiрю, бароне. По-моєму, буває в людей вiд природи своєрiдний хист до керування, командування, органiзаторства чи як хочете називайте. Однак я не вiрю, що цим хистом надiленi тiльки королi, князi та багатi спадкоємцi. Такi таланти можуть вирости i в моєму передмiстi, й навпаки, в багатьох пишних палацах вони не виростають. Ось цей юнак, наприклад, - Катерина Павлiвна показала на Тiма, - колись має правити вашим королiвством пароплавiв, родзинок та масла. Але я боюся, що вiн занадто великодушний для такої справи!

- Може, й так, - буркнув Троч i урвав розмову. Але Тiмовi вона ще довго не йшла з думки. Тiм зовсiм не образився на Катерину Павлiвну, бо знав, що вона каже правду: адже вiн був хлопець розумний i не чванько. (А до того ж уже доходив вiку, коли людина починає пiзнавати сама себе.)

За календарем Тiм пiд час своєї подорожi постаршав на рiк. Йому скоро мало сповнитися шiстнадцять. Але подорослiшав вiн рокiв на п'ять чи шiсть. I пiдрiс дуже, та й обличчям виглядав уже на двадцятирiчного.

За той рiк Тiм майже три рази облетiв у лiтаку довкола свiту. Але не тiльки в лiтаку, а й у життi вiн весь час був високо вгорi, нiби на вершинах, де й дихати легше, й видно далi, нiж у долинi.

Сказати, що Тiм почував себе кепсько на тiй захмарнiй височинi, це була б неправда. Адже жилося там легко. (Надто людинi, що не вмiє смiятися.) А крiм того, кмiтливий хлопець мiг там багато чого дiзнатися й навчитись.

Але крамничка панi Бебер, де пахло хлiбом та свiжими млинцями, цей невеликий копiйчаний свiт балакучих сусiдок, ця коробочка з плiтками, вимощена по стiнах присмаглими хлiбинами, була йому незрiвнянно милiша за готель "Пальмаро" чи месопотамський замок.

Треба зазначити, що барон чомусь обминав Тiмове рiдне мiсто десятою дорогою. Кiлька разiв Тiм просив його заїхати туди, але Троч, нi разу не вiдмовивши Тiмовi навпростець, удавав, нiби не почув, або ж вигадував якiсь невiдкладнi наради в iнших мiстах.

Наприкiнцi того року подорожування Тiмовi стало страшенно важко удавати з себе спокiйного та грати перед бароном роль задоволеного багатого спадкоємця. I що ближче надходив його день народження, то неспокiйнiший вiн ставав. Коли Троч тепер смiявся при Тiмовi, хлопця аж трусило. Якось уночi в одному брюссельському готелi йому приснилась та його нескiнчена телефонна розмова з паном Рiкертом у Трочевому замку. Як вiн прокинувся, вона ще лунала йому в головi, й вiн виразно пригадав пановi Рiкертовi слова: "Крешимир знає..."

Що знає Крешимир? Як вiдiбрати в барона Тiмiв смiх? Хлопець чесно дотримувався обiцянки не шукати нiякого зв'язку зi своїми гамбурзькими друзями. Але йому несила було дiждатись кiнця того року, коли термiн обiцянки мине.