Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)

- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.

Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:

- Ану, покажи твого паровоза!

- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.

Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:

- Менi треба додому. Бувайте!

Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!

Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.

- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.

- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"

Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.

Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.

Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.

А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.

- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.

- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.

I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.

- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!

I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.

- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.

На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.

- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.

Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!

Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:

- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!

Тiм сказав правду;

- Нiде я їх не вкрав!

Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:

- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?

- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.

- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.

Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:

- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?

Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: "Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова про угоду! А то вона зробиться недiйсною!"

Нарештi вiн сказав, затинаючись:

- Я... колись давно... знайшов... п'ятнадцять марок. I надумав пiти з ними на iподром, де закладаються на перегонах, - вiн говорив уже знов упевнено й рiвно. - Я думав - може, що виграю... Поставив на кобилу Маврiцiю-другу - й справдi, бачте, виграв, - вiн показав на купку грошей на столi, тодi знайшов у кишенi купон вiд квитка й поклав його на стiл до грошей.

Панi Бебер хотiла була подивитись на той купон, та мачуха вже вхопила вузеньку паперову смужечку. Вона розглядала її добрих хвилин п'ять, i всi в малесенькiй кухоньцi мовчали. Тiм стояв випроставшись, Ервiн несмiливо позирав на нього збоку, а панi Бебер згорнула руки на грудях i всмiхалась. Аж ось мачуха кинула купон на стiл i пiдвелася.

- Вигранi грошi - то теж нечесний заробiток! - промовила вона й вийшла з кухнi.

Аж тодi й панi Бебер подивилась на папiрець, покивала головою й сказала:

- Пощастило ж тобi, Тiме!

Мачуха крикнула з-за дверей: "Ервiне!" - i її мазунчик покiрливо вийшов, не обiзвавшись до Тiма й словом.

Хлопець, що продав свiй смiх, здавався сам собi якимсь бридким шолудивцем. Насилу стримуючи сльози, спитав вiн у панi Бебер:

- I справдi виграш - це нечеснi грошi?

Пекариха не вiдповiла прямо, тiльки сказала:

- А он Нойбауер, що на рiзницi працює, теж виграв грошi. В лотерею. Й купив за них собi дiм. А хiба Нойбауери поганi люди?

Тодi взяла з грошей на столi три банкноти по десять марок, вийняла з кишенi на фартуху чотири марки решти, поклала на стiл i промовила:

- Борг заплачено, Тiме. Ну, не журися!

I пiшла собi. Тiм почув, як грюкнули за нею дверi.

Вiн лишився в кухнi сам. Образа, розпач i тяжкий смуток сповнювали йому серце. Подумавши трохи, Тiм зiбрав зi столу грошi, запхав їх у кишеню й рушив до дверей. Вiн вирiшив пiти геть iз цього дому. Свiт за очi.

Та в сiнях його спинив мачушин голос:

- Зараз менi лягай спати!

Потiм вона додала вже нерiшучiше:

- Грошi поклади в буфет на кухнi.

Тiм помiтив, що настрiй у неї перемiнився. Вiн послухавсь, вiднiс грошi назад у кухню й лiг у лiжко, голодний, схвильований i знесилений. Лiжко поряд було порожнє, Ервiна мачуха поклала бiля себе.

Швидше, нiж можна було сподiватися, Тiм поринув у важкий сон.

Шостий аркуш

МАЛИЙ МIЛЬЙОНЕР

Пекарисi, панi Бебер, кiлька днiв по тому таки добре торгувалося, її крамничка майже цiлий день була повна цiкавих, що їм пекариха мусила розповiдати про Тiмiв Талерiв виграш. Оповiдання те панi Бебер дуже спритно приправляла рекламою свого печива:

- ...А хлопець менi й каже, що хоче вкрасти грошi в директора гiдростанцiї. Мiж iншим, у директора вдома та-ак люблять нашi кренделi! Еге ж, так ото я й подумала, що зараз мене грець поб'є, як почула, буцiм у хлопця тисячi в кишенi. Я зразу святкову сукню на себе та до директора. Недiля ж була, та й однаково панi директориха торт замовляла з написом: "Вiтаємо з днем народження!" Знаєте, як мiй чоловiк торти робить! Еге ж... коли менi там кажуть, що нiщо в них не вкрадено. Люба моя панi Бебер, каже менi директор, я, каже, знаю, що ви розумна жiнка, й вашi булочки з родзинками, дуже добрi, але тут, певно, сталась якась помилка. В нас, каже, нiчого не вкрадено, каже... - Отак вона торохтiла без угаву.