Володимир Безверхній - Таємна водичка. Дитяча казка

– Все повернулося на свої місця, – сказала мама.

– Іграшкова водичка! – зрадів Віталік. – Так і назвемо її. Чудовий подарунок!

– Ці водички добрі й розумні, – сказав тато. – Іграшки, що ожили, захищатимуть тебе і будуть вірними друзями.

Віталік склав колбочки з водичками у коробочку. Натиснув ледь помітну кнопку і скринька зі скарбами зачинилася.

Віталік стояв на дитячому майданчику. Сьогодні тут було незвично тихо. Події вчорашнього дня промайнули в пам’яті, наче чудовий кольоровий сон. Згадав, як ожив тиранозаврик, як їздив на левові…

– Чому зупинився? – почув знайомий голос. Це говорив джипик.

– Думаю, – озвався хлопчик і глянув на іграшку. Машинка була завбільшки з долоньку. Майстерно зроблена, міцна, вона гарно виблискувала на сонці. – За мною, – віддав наказ і поклав іграшку на землю. Джипик посигналив і поїхав слідом.

Знайшли місце, де не було людей і Віталік дістав синю колбочку з великою водичкою. Повіяв легенький вітерець і на іграшку впав листочок з дерева. Він майже накрив її, наче парасолька від дощу. Цієї миті машинка почала рости. За лічені секунди збільшилася до розмірів справжнього джипа. Листочок заколивався й полетів.

– Фортеця на колесах, – задоволено мовив Віталік. – Я мріяв їздити на такій машині.

Передні дверцята відчинились, і хлопчик зайшов усередину. Відразу звернув увагу на невеличкий затемнений екран. Під ним побачив кілька кнопок у вигляді геометричних фігур.

– Це електронний сканер, – пояснив джип.

Віталік натиснув кнопку-квадрат, і на екрані з’явилася карта району. Потім малюнок змінився. Крупним планом була зображена вулиця, на якій вони знаходились.

– У мене якесь дивне відчуття, – мовив хлопчик.

– Поясни.

– У кабіні я вперше. Всі прилади, які бачу, мені не знайомі. Але я впевнений, що знаю, як вони працюють.

– Не дивуйся. Щойно ти сідаєш у кабіну, ми з тобою стаємо єдиним цілим, – пояснив джип. – Ти автоматично отримуєш навички і знання, необхідні водію.

– Це одна з властивостей водичок?

– Безумовно. Ти та інші люди повинні бути в безпеці. Це – найперше правило. Адже дорога – річ серйозна.

– Розумію, не маленький, – погодився хлопчик і зручно вмостився на сидінні.

Запрацював мотор, і джип поїхав.

Здавалося, вулиця спала. Обминули кілька будинків і невеличкий парк. Тут машин побільшало. Хлопчик уважно слідкував за дорогою. Жоден автомобіль не порушував правил дорожнього руху.

– Затишшя, – промовив він. – Без будь-яких подій.

– Можливо, все ще попереду, – зауважив джип.

Несподівано майже поруч із ними промчала іномарка, яку переслідувала міліція.

– Погоня! Справжня погоня! – вигукнув Віталік та увімкнув найбільшу швидкість. – Джипику, вперед!

Жовтий автомобіль намагався відірватися від міліції.

– Від нас не втечеш! Все одно наздоженемо! – у запалі кричав хлопчик і впевнено керував. Невідомий вилетів на зустрічну полосу руху. Почулося, як гальмують машини. Кілька з них миттю опинилося на узбіччі дороги. Вміло маневруючи, переслідуємий звернув у вузеньку вуличку.

– Що робити? – захвилювався Віталік.

Поруч промайнула машина міліції. Вона їхала туди, де тільки-но зникла іномарка.

– Вмикай сканер, – якомога спокійніше сказав джип. – Він покаже об’єкт, що має найбільшу швидкість. Невідомий від нас не сховається.

Хлопчик натиснув комбінацію кнопок. З’явилося чотири зелених трикутника, що повільно рухалися дорогою. Раптом кілька ліній зійшлися в одній точці і Віталік побачив червоний квадрат, який їхав зі швидкістю, недопустимою у межах міста.

– Знайшов!

– Добре. Він намотає зайвий кілометр, а ми виграємо в часі.

Віталік уважно дивився на сканер. Відстань між ними зменшувалась.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.