Оксана Мазур - Казки для дорослих дівчаток

Вальнув міцним кулаком у велетенське пристінне дзеркало і воно дзвінким суголосним стогоном осипалося з кованої рами, а протяг вив і реготав, штурхаючи бліду принцесу в зболену спину. І коли вже несила втриматись на ногах, то повзла, повзла, повзла, ламаючи нігті, вириваючи з м’ясом, подалі від розмаханих дверей, до стіни, щоб притулитись і вгасити нестерпний біль хоч секундним дотиком. Гострий край люстеркової скалки різонув долоню, аж схилила голову. Вогник ожилої свічки скочив високим стебельцем, освітивши густий морок, біль у лопатках вибухнув вулканічною лавою, розтявши волокна м’язів, вистріливши багряно-золотим фонтаном нереальності. Сльози застили очі, відображення в срібному глянці рябіло і тратило реальні контури, але чогось відчувала, що мусить дивитись…

Принцеси не було. Амальгама всміхалась широким вищиром Дракона. Прекрасного. Золотого. Вільного. Спина уже не боліла, бо народила два ідеальних велетенських крила, міцних, тонколускатих, наче парчевих. От і сповнилось призначене. Дракон зареготав і з пащі вирвався довгий вогненний шлейф.

Нікчемні людці.

Принцеса відплатить за все. Принцеса-Дракон.

Химера розправила крила, важко піднялась у повітря. Перший політ, солодкий, як дикий мед, п’янкий, як очікування поцілунку, гострий, як біль зради. Дракон крикнув і голос цей нагадав пророцтво про кінець світу і всі напасті для грішників, що вже не врятуються жодним каяттям чи колінкуванням. Дракон осідлав вітер.

То було абсолютно неймовірне відчуття – сатисфакція за всі роки несвободи, підконтрольності і сирої холодної півтемряви з короткими вкрапленнями блавату у вузьких бійницях грубезних стін недавньої камінної могили. Чорний шовк нічного неба огортав коштовним плащем, королівською мантією і Дракон сотворився богом, всевладним велителем, небезпечним і справедливим у бажанні помсти, бо врешті настав день сповнення, отой, що раз на триста літ… Веснянки зірок були єдиним ледь стримуючим фактором, але таким павутинно-тонким, що, ніби розуміючи власну неспроможність і недоречність нагадування, тихо гасли, ховаючись в небесних складках.

Два граційних круги територією замку, і вже стрімке піке до обраної цілі. Прекрасна химера. Нікчемні людці. Вища справедливість в дії.

Сторожа далеко не втекла, хоч моментно протверезіли всі вої, ніби й за всеньке життя жодної гальби не те що міцного трунку, а й легкого пива не бачили; їх верески були тонкими і смішили новоявленого бога, а чорний гарячий попіл з характерним запахом спаленої плоті вітер пригорщами сіяв нічними травами, хай ростуть ромашки, ромашки врятують світ, чи хоч це королівство. Колись. Хай означиться ромашкове поле, сніжаним крижмом кутаючи долину смутку, золотими цяпками сонячних серединок освітлюючи дорогу заблуканим подорожнім, отим, котрі здалеку, отим, що непричетні.

Ейфорія льоту і вистражданої свободи так захопила, аж тонкий свист пущеної стріли унісонно злився зі співом молодої крові щойно народженої химери, навіть легкий укол в лівогруддя не насторожив, тільки змусив додати швидкості. І лишень втрачаючи висоту, ламаючи парчеву красу крил, Дракон відчув тривогу, що розповзалась лівою стороною, заливаючи червоною плямою болю ідеальну золотаву луску, яка так нагадувала викличну барву розтріпаного волосся нещасної принцеси… Геральдичний знак древнього роду. Причетність рокованості. Офіра за все.

Дракон лежав на спині, знову сповненій нестерпним болем, важко дихаючи прохромленими грудьми. Крізь багряну пелену, що застилала очі, виокремилось молоде обличчя, густо вкрите золотавими веснянками, таке юне і красиве у юнацькому запалі, аж прокинулись сонні зірки. Аж стислось серце, випускаючи з найпотаємнішого сховку чистий дитячий спогад і надію, що не судилась здійснитись.

– Я врятую принцесу! Я її кохаю! Здохни, потворо! – лезо довгого меча ясно зблисло під кривавим місяцем за мить до того, як по різьблене руків’я ввігнатись в лускату плоть. Для надійності. Щоб уже точно.

З ока вмираючого Дракона потекла сльоза.

Вони сиділи в тихій вишуканій кав’ярні, яких багато в цьому бароковому, трішки пихатому, трішки провінційному у своїй застиглій камерності місті, – молодий красивий мужчина, значно молодший, аніж пасувало, зважаючи на паспортний вік його супутниці, і вона – елегантна жінка, яскрава, певна себе, делікатна силуетом і думками. Мужчина просто пожирав закоханим поглядом точені риси обличчя, чарівні легкою неправильністю, щось іспанське проглядалось в широких чорних бровах, глибокій посадці голубих з зеленинкою очей, у повних губах, підведених насиченим бордо. Довге волосся, вигадливо складене в імітацію середньовічної зачіски, теж мало темно-червону барву салонного фарбування. Хижі пурпурові нігті, які могли б смачно краяти беззахисну спину коханця в момент найвищої концентрації на власних почуваннях, злегка постукували порцеляною чашки. Навіть аромат дорогих парфумів ніс у собі щось терпко-багряне, аж криваве. Samsara. Переродження. Коштовне ретро. Жінка любила великі важкі прикраси, мала бездоганний смак і достатній життєвий досвід. А ще – багато смутку, котрий старанно приховувала широкою усмішкою. Їй дуже пасувало усміхатись. Зрештою, всім пасує, але посмішка робила її юною і беззахисною, знімаючи лоск, відстороненість і роки, тоді майже видавалась ровесницею. Майже.

Мужчина зазирав їй до віч, сипав жартами, намагався хоч секундно торкнутись тонких пальців у срібній вазі перстенів, бо подобалась шалено, щоночі засинаючи, уявляв її без нашарувань шовку і мережива, хіба лиш з отим сердечком-кулоном, котрий став першим подарунком третього побачення… Ця дивна жінка поєднала полум’я і кригу, ставши межею мети, хоч мав дивитись на двадцятирічних, але саме вона співала в скронях Пісню Пісень, горіла в крові купальським вогнем і творила ранковий вибух низом живота.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.