Михаил Гранд - Завжди поруч

І от у них єдина зустріч перед завтрашнім відльотом. Його дівчина, розглядаючи свої коліна, нервово розгладжує паперову серветку. Але це цілком зрозуміло й анітрохи не спантеличує юнака. Він подумки посміхнувся та приготувався заспокоїти надто вразливу подругу.

Пройшовши через вщент сповнений зал, він підійшов до Жоржини, нахилився і поцілував її, після чого зайняв місце за столиком навпроти дівчини. Вона не підняла обличчя назустріч його поцілунку, і він лише зміг доторкнутися губами до її скроні, відчувши гіркий присмак тонального крему.

Флоріан дістав з кишені іграшку й поставив її на стіл.

– Вірджиле, ми прийшли.

Куди б юнак не йшов, він брав з собою маленьку іграшку – білого ведмедя заввишки в половину олівця. Той рівно стояв на задніх лапках. Передні кінцівки слухняно складені на грудях, а мордочка трохи задерта нагору. Це був його друг. Коли він відчував самотність, Вірджил заміняв йому людей.

Жоржина ледве помітно звела очі вгору та похитала головою. Вона схвалювала прихильність лише до себе.

На столі стояла підставка для серветок і порожній келих. Очікуючи на Флоріана, Жоржина встигла випити порцію мартіні. Незабаром офіціантка підійшла до них, і дівчина замовила безалкогольний мохіто для хлопця і ще один мартіні для себе.

Юнакові подобалося просто дивитися на Жоржину. Милуватися її ніжною шиєю, блискучим волоссям, тому він взагалі пропустив початок її монологу, сприймаючи лише голос дівчини, немов чарівну музику, що пестить слух, і раз у раз киваючи в потрібний момент.

Але Флоріан розпрощався з цими приємними відчуттями, коли вона сказала, що до його перебування у великому місті в чужій країні можна поставитися як до своєрідної паузи в їхніх стосунках.

Хлопцю здалося, що це такий жарт. Але її тон був надто впевненим. Це була мить із тих, коли вкрай важко зрозуміти, що вона має на увазі. Легше було здогадатися, що замислила капустина, з прожилок на її листі.

Доки він про все це розмірковував, вона заявила, що їм обом було б непогано провести ці півроку з іншими людьми.

– В оголеному вигляді? – пожартував юнак.

– В ідеалі – так, – відповіла Жоржина і залила в себе половину мартіні.

Саме цей жест, як його дівчина рішуче спорожнила келих, сповнив його крижаним передчуттям – сильніше, ніж усі її слова разом узяті.

– Ти вважаєш, я не зможу протриматися кілька місяців? – запитав Флоріан.

Йому хотілося якось зам'яти незручність, невигадливо пожартувавши на тему онанізму, але у нього раптом перехопило горло, і він замовк.

– Навіщо хвилюватися, що відбудеться за два-три-п'ять місяців? – Вона знизала плечима. – Ми не знаємо, що тоді відчуватимемо. Наші стосунки можуть змінитися. Тому не переконуй себе, що ми залишимося хлопцем і дівчиною, коли ти повернешся додому. І не треба вважати за очевидне, що я приїду до тебе. Краще міркувати про сьогодення. Подивись на ситуацію з іншого боку. Скільки дівчат у тебе було?

Флоріана від подиву пересмикнуло. Він бачив цей її вираз обличчя вже багато разів – коли вона щось взяла собі в голову й не має наміру відступати. Але раніше він не виглядав настільки принциповим.

– Ти знаєш, – відповів він.

– Крім мене, не було нікого, чи не так? – уточнила вона. – Ніхто так не робить. На всій планеті ти не зможеш знайти нікого, хто б дотримувався подібних принципів. Якщо ти з кимось мав секс, то не зобов'язаний присвячувати йому все своє життя. У наш час, навпаки, це дивина. Нам би не завадило спробувати стосунки з іншими партнерами. З двома або трьома. Щоб відчути різницю, розумієш?

– Партнерами, кажеш…

– Добре, – роздратовано вимовила Жоржина. – Просто трахни кілька інших дівок!

Відвідувачі, котрі дивилися телевізор, раптом збуджено загорлали, а бармен почав аплодувати, дивлячись на екран. Вірджил непорушно стояв на столі й спостерігав за тим, що відбувається навколо…

Флоріан збирався відповісти, але в горлі у нього пересохло, тож довелося надпити трохи мохіто, щоб знову прийти до тями. Келих був уже майже порожній. Він навіть не помітив, коли напій поставили на стіл і як він встиг спустошити склянку. Жоржина навмисно вичікувала до сьогоднішнього дня, доки до відльоту залишаються лічені години…

– То ти мене кидаєш? І щоб повідомити мені про це, ти чекала останнього моменту?!

Дівчина мовчала. Він схопив зі стола білого ведмедя й засунув його собі в кишеню.

– Так, сховай це. А краще викинь!

Офіціантка з порожньою пластиковою тацею в руках і такою ж пластиковою посмішкою підійшла до столу, перервавши їхню розмову. Вона забрала посуд і запитала:

– Бажаєте випити щось ще?

– Будь ласка, два мартіні, – відповіла Жоржина.

– Не треба мені мартіні, – прохрипів Флоріан скривдженим, наче у дитини, голосом, якимсь неприродно далеким і чужим. – Принесіть мені мохіто. Безалкогольний.

Офіціантка пішла, глузливо посміхнувшись.

– Якого біса ти тут робиш?! Квиток на літак у мене в кишені. Я винайняв квартиру і маю вийти на роботу 10-го червня, у понеділок. А ти мені заливаєш усю цю гидоту!

Флоріан помітив, що люди обертаються до них, і продовжив дещо тихіше:

– На що ти взагалі чекаєш? Може, мені зателефонувати їм просто зараз і сказати, що я відмовляюся від їхньої посади, на яку, крім мене, претендували тридцять, а може, і триста інших кандидатів? Це така перевірка, що для мене важливіше: робота або ти? Завваж собі: якщо перевірка, то тобі час нарешті зрозуміти, що такі вчинки мене ображають!

– Флоріане, ми розлучаємося…

У неї здригнулися плечі. Вона схилила голову й судорожно ковтнула слину.

– Ти мене зраджуватимеш, – додала Жоржина. – Раніше або пізніше, але зробиш це.

У Флоріана раптом майнула в голові фраза, сказана голосом батька: «Можеш прожити в руках як глина, або…» Хлопець точно не пам'ятав, чи казав тато щось подібне. І хоча він міг сам це вигадати, слова раптом чітко спливли в пам'яті, наче фраза з відомого фільму.

До них наближалася офіціантка. Вона принесла два мартіні. Мабуть, недочула, що замовляв юнак. Флоріан зробив ковток. Солодкуватий напій обпалив горло й відразу вдарив у голову. Стало гаряче, очі пекли від поту. Хлопець автоматично знайшов вузол краватки і послабив його. Навіщо він взагалі натягнув цей дурний аксесуар?!

– Ти захочеш дізнатися, як це – бути з іншими. Це питання не дасть тобі спокою, доки ти не вирішиш, що я тобі заважаю, – тим часом продовжувала Жоржина.

– Чи не з себе ти робиш такий висновок?

– Я зважаю на факти. Усі чоловіки такі. Не бачу сенсу продовжувати стосунки, яким долею призначено закінчитися.

Флоріан стиснув кулаки, щосили намагаючись заспокоїтися. Він охоче б повернувся до свого звичного м'якого гумору й терплячого тону. Виявляти терпіння йому ще вдавалося, проте м'якість геть-чисто зникла з його голосу.