Сергей Черепанов - Рыба моей мечты

Иллюстратор Оксана Здор

© Сергей Черепанов, 2018

© Оксана Здор, иллюстрации, 2018

ISBN 978-5-4493-2202-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Українська мова дана курсивом , русский язык – обычным шрифтом.

– Хилька не бачив? – спрашивали.

– Вже побіг . – отвечали.

– Давно пішов? – спрашивали.

– З рання. – отвечали.

– Під моста? – спрашивали.

– На широку. — отвечали.

И было той информации довольно, чтобы задуматься: – А-га! І швиденько зібратись і побігти до човна, тому що «Хилько даром не піде, мабуть карась пішов», або ж «окуньчики беруть… на червьяка? чи, може, плітка на мастирку?» Або ж на «картопельку короп узяв», – на такой полусырой обязательно недоваренный картофельный шарик – Данилыч вырезает ножичком, – и насаживает на самый кончик крючка, – ну, в точности примерно как начебто лунный глобус.

А Наричка вьется, прячется за каждым поворотом, и в очерете, и в плавнях, то разделяясь на протоки, а то разливаясь широко, где подмывая кручи, а за Лохвином блестя на перекатах, и снова – в тень, в тихие заводи, где вода почти замирает и стоит над омутами и ямами, а на вырве, что под островом Кохання , заворачивает против себя, навстречу, и вдруг распадается на ставки и ставочки, и бьет ключами в оврагах, и заполняет карьеры —сочится земля соками и питает ими Рыбу – внутреннюю нашу вселенную, полузакрытый мир, блаженный эон, ежедневную мечту.

А Нарічка в’ється… наче хтось написав, або пише листа, пише, а не друкує, і літери тримаються одне одного, і переливаються одна в другу, наче курсивом… «Риба. По рибу. На рибі.»

Ні, то не я, то не «аз буки веду» – але ж не сама і вона, хтось, мабуть, зверху, згори, але ж і не занадто далеко – з Києва, чи то з космосу її не побачиш, ані з Великих Цебекабо лайнера – ні, це зависоко, хіба що з кукурудзяного літака чи повітряної кулі, гвинтокрила чи дрона…

Хто, скажіть, хто про неї, маленької, і чув би, якби не Риба?

Риба. По Рибу. На Рибі…

Земля. Хата. Корова. Риба.

Хата та Корова – то жіноче, більш жіноче, ніж чоловіче.

А Землі – нема. Є гор о д та колгосп. З гор о ду – живуть, а в колгоспі беруть. Взяв сіна, взяв добрива. Тобто вкрав, ні не вкрав, а взяв, але щоб ніхто не бачив, бо скажуть – вкрав. Колгосп – це не земля, це – каеспе – щось гідке, не моє, чуже, чужінське.

А гор о д – як картопля: проорати – посадити – підгорнути – потравити – зібрати, і знов – проорати – посадити – підгорнути – потравити – зібрати, і наступного року – проорати – посадиті – підгорнути – потравити – зібрати – і так все життя.

Гор о д – це повсякденне, як хліб, як родина. Гор о д – біля хати. Більш жіноче, ніж чоловіче. Гор о д —для гречкосєя: нудне, тяжке, огидне, кріпацьке.

Гор о д – не для козака. І козак – не для гор о ду!

Риба! О! О-о! Ото козацьке! Вона йїжа. І спорт. І хвантазія.

Риба – на волі, за межами – і хати, і гор о ду, і колгоспу.

Тому і бігуть на рибу зрання – подаль від жінкі, від роботи, від усього… Зрання, коли ще сонце не зійшло, і туман як тайна, і тайна як бог.

Как до нас добраться? А дуже просто .

– Сначала 80 километров автобусом от Киева до Великих Цебек , потом еще 40 км автобусом до Шануйлівки, а з Шануйлівки – ще шість кил о метрів – Р а чки … – говорю я и уже улыбаюсь, и вы, если хотя бы немного знаете мову – тоже улыбнетесь, а то и хмыкните – мол, не простой анекдот, с подтекстом, потому как Р а чки – с ударением на первый слог – означают способ передвижения «раком», именно так, как стояли и стоят на огор о дах селяне, стояли и стоят уже сотни и тысячи лет, то есть, если вы и вправду желаете «добраться» – ставайте поруч, то есть рядом, и – уперед. А иначе, о-о-о! Наврядли у вас это выйдет. Без выучки, без опыта земле-делия человека на земле вам не понять, как не понял его я, и потому готов был уже смотать удочки, и вернуться от этой темы в г о род, с ударением на первый слог, в отличие от гор о да – огорода то есть, так у нас говорят. Вроде всего-то одно ударение – а дистанция, как недавно услышал,«цивилизацийного масштаба»…

Однако же, удочки не смотал, а наладил.

Тридцать лет мы уже тут, за 126 км от Киева и 216 км – от Чернобыля. Тогда, в 1986, тестю того показалось достаточно, чтобы хоть как-то обезопасить внука. Так появилась наша хата, кирпичный недостроенный дом, поначалу без перегородок, полов, веранды, зато с 20 сотками сада и огорода, появились новые заботы, новые соседи, новая река – Нарічка , а не Днепр, и нова земля навкруги – наче інша планета, яку ані Батьківщиною, ані Вітчизною я назвати не можу – все мои родители – в Киеве – якби було таке слово «Сусідчина» – а так лучче сказать по-руськи – Дача, або якщо бажаєте – Хата на селі…

Нет, честное слово, я бы не решился, и срок тут ни причем, что это за срок?! Пишу, потому что люди уходят. Уходят вслед за рыбой…

Идет дождь селом… Не, не так. Это в городе – дождь: деревьев мало – не шумит, а стучит – по стеклу, по карнизу… Там – доЖДь…

А на селі – «дощ-щ-щ-щ»… іде, іде дощ, шумить на дворі, тече по вулиці, ляпа по підвіконню, поринає в кущі, рахує листя…

Одно дело – асфальт, а зовсім інше – поле чи шлях, де крапля, розрізана травичкою, до землі так і не доліта – перетворюється на шепіт, або ж – якщо дорога стара, накатана – пада вона на пил, без звуку, і там зникає…

– Я тоді ще пив, – каже Валера, – лежу на дорозі, а тут гроза – краплі великі-величезні – баххх! Бахх! – лежачи добре розгледіти мона – крапля – бах! – біля глазу – наче в сіре іржане борошно – бах! – і над кожною пилова хмарка підіймається, я аж задивись-замріявсь, а тут як загрими-и-ить! Як вдарить! – ні, нема чого лежати, треба до хати…

Іде дощ… Селом и на речке, до которой еще надо дойти, не промокнув, и потому там, где можно, идем дорогой, а ноги сами ускоряют ход, сами, кто их подгоняет? Може дощ?

– А Хилько вже побіг… Куди? —

Нет, дощ не подгоняет, шелестит, накрапывает, успокаивает. И остается нырнуть с дороги в кусты, то есть в кущі , с дороги направо, и пойти тропкою под зеленою крышей, густыми прибрежными зарослями, пойти, пригибаясь и оберегая удочки, под акациями и ольхами, и выйти – но не сразу к реке – а в узкий, глухой, как восточная улочка, коридор в очерете – а тут уже и лодки, цепи, замки и ключи на веревках и тряпках, весло, припрятанное в кущах , все как надо…