Галина Карпінчук - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Художник Т. Шевченко.

27 ноября 1846 года.

Ваше высокопревосходительство

милостивый государь

Дмитрий Гаврилович!

Окончив воспитание в С.-Петербургской Академии художеств, в которой я был одним из первых учеников профессора Карла Брюллова, я по прибытии в Киев принял на себя сотрудничество в Киевской археографической комиссии, поручения которой исполняю в течение года.

Ныне, по случаю открытия вакансии учителя живописи в Киевском университете, я вступил с прошением к г. попечителю Киевского учебного округа об определении меня в эту должность; но как с тем вместе я желаю оставаться сотрудником Археографической комиссии, то дабы со стороны ее не могло встретиться препятствия, я, по состоянию комиссии под высоким начальством Вашего высокопревосходительства, имею честь всепокорнейше испрашивать Вашего благосклонного разрешения и содействия к определению меня на вакансию учителя рисования в университете св. Владимира.

Художник Т. Шевченко.

10-го декабря 1846 года.

Его высокопревосходительству

господину киевскому военному, подольскому

и волынскому генерал-губернатору

Художника Шевченко

Рапорт

Честь имею почтеннейше представить при сем Вашему высокопревосходительству шнуровую тетрадь о расходе отпущенных мне денег при исполнении возложенного на меня поручения и значущиеся по оной остаточные деньги тридцать четыре рубли шестьдесят девять копеек.

Художник Т. Шевченко.

31 декабря 1846.

Осип Максимович!

Сей панич суть предобрий і предорогий наш земляк; дак будьте ласкаві – приміте його так, як і мене самого.

П. Куліш,

рука власна.

1847, ст[ичня] 10.

Борзна

Істинно.

Т. Шевченко.

На звороті:

Його високоблагородію Осипу Максимовичу Бодянському против арбатского съезжего дома, в доме Дзюма, Дзыма albo coś podobnego. Узнать в лавке «Москвитянина» или на обертке «Чтений».

От П. Кулиша.

1847 года 1 февраля. Борзна.

Друже мій великий Миколаю.

Я оце й досі в Борзні і не роблю нічогісінько, лежу собі та й годі. У Київ страх їхать не хочеться, а треба. Коли б то ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в університеті (хоть у Глушановського, він усі діла знає), чи я утвержденный при університ[еті], чи ні; та й напишіть до мене у славный город Борзну на имя Виктора Николаевича Забелы з передачею мені. Та ще ось що, пошліть Хому до мого товариша, нехай він возьме у його портфель, ящик або скриньку з красками і Шекспіра, та ще й брилі, і все сіє сохраните у себе, бо товариш мій хоче їхать із Києва.

Як побачите Юзефовича, то поклоніться од мене. О братстве не пишу, бо нічого й писать. Як зійдемось, то поплачем. Куліш блаженствує, а Василь Білозер поїхав у Полтаву одказуваться од учительства. А я і кругом мене діється ні зле, ні добре.

Подвизаюсь потроху-то коло чарочок тощо. Коли б то Бог дав мені притулиться до універ[ситету], дуже добре було б, напишіть, будьте ласкаві, як що добре почуєте. Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. Оставайтеся здорові.

Не забувайте ж щирого

брата Т. Шевченка.

Киев / ст[арый] гор[од]

д[ом] Монькина

близ ц[еркви] Андр[еевской]

Марта 13. 1847.

Тарасе!

Доки ти, братіку, сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира], у виді опита, як кажуть. Іваниш[ев] тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив у Київ.

Твій Сажин не дав твоїх вещей, чотири рази ходила дівчина: він уїхав кудись.

А віршей чом нема?

Швидше присилай друковати.

Ник. Костомаров.

Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла, а приїздив до г. Києва.

Ваше превосходительство!

Оставленные вами у себя мои вещи прошу вас покорнейше велеть переслать мне, через почту, в Оренбургскую губернию, в крепость Орскую, на имя Тараса Григорьева Шевченка или передайте моему приятелю, сотруднику археографической комиссии Алексею Сенчилу для отправки ко мне. В портфели между рисунками есть оригинальный рисунок известного французского живописца Ватто. Ежели угодно будет вашему превосходительству приобресть его, то я охотно уступаю за цену, какую вы назначите. Предложил бы вам виды Киева, но они не окончены, а во-вторых, хотя неясно, они мне будут здесь напоминать наш прекрасный Киев.

Вашего превосходительства

покорнейший слуга

Т. Шевченко

Крепость Орская.

1847,

июля 16.

Де тебе орудує твоя гірка година, мій любий, мій добрий, мій бідний земляче!?. Спіткала лихая доля, одірвала от Божого світу, от живої людини, от вольної думки, от волі-голубки… Коли вже у мене, на сім краю світа, буває, сльозами нудьга із серця збігає, що ж діється з тобою, що діється з твоєю думкою, коли ти знаєш, що не збігать їй ніколи на простор Божий?.. Уперве веду речі з тобою, а віддав би я і не знаю що, щоб отдать тобі хоть що-небудь із того, що у чоловіка своє… Брате мій, брате, голубе сизий, що сказати тобі? Покіль іще нічого. Да може полегча твоєму серцю, коли почує воно, що єсть іще один чоловік, що нудиться твоєю годиною, як би рідною своєю.

Далі рукою Ф. М. Лазаревського:

(Се писулька брата Василя).

Добрий мій Тарасе Григорьевич!

Трохи забарився отвічать Вам, да що станете робить! Нездужав і теперичка хвораю. (Приїхавший із Петербурга Василь), брат хотел Вам много писать, но пропасть дела по холерному комитету, которого он делопроизводитель, решительно отнимают от него свободную минуту.

Посылаем Вам 6 тетрадок бумаги, 2 палочки сергучу, облаток и стальных перьев и 2 пачки конвертов – о грошах Вам гріх би і заїкаться… если считаться в 5 копейках, дак на що ж ми і земляки?.. Гріх, гріх – признайтесь, що гріх.

Извините, что я вопреки Вашей просьбе адресую посылку и письмо на имя нашего попечителя Александрийского, – он очень добрый и благородный человек, – а об Б… я чув не все добре – кат би його взяв, од його б подальше… Не сердьтесь, що я не в своє діло мішаюсь.