Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

Політика західних союзників, що орієнтувалася на збереження Російської імперії і тим самим заперечувала усамостійнення неросійських народів, зокрема найбільшого серед них — українського, мала фатальні наслідки для всесвітньої історії. Можна твердити, що власне ця політика спричинила перемогу більшовиків у Росії з наступним відновленням імперії в ленінсько-сталінській моделі, яка стала ще жорстокішою, агресивнішою і експансивпішою, ніж її попередниця — царська імперія. Перемога більшовизму значною мірою вплинула і на успіх у Європі фашизму й нацизму, які не лише удавано претендували на роль захисника західної цивілізації, але й організовували свої політичні та поліційпі системи за зразком більшовицької моделі.

Фатальним вчинком належить визнати і проголошення Павлом Скоропадським федерації з Росією. Таку оцінку не можуть пом'якшити аргументи його прихильників-гетьманців, які починаючи від 1945 року намагалися пояснити це як «акт розпуки», бо, мовляв, грамота Скоропадського від 14 листопада 1918 року про «утворення всеросійської федерації» була тільки вимушеним наслідком тодішніх політичних обставин. Хоча цей документ і справді був лише декларацією намірів, його належить розцінювати як трагічну політичну помилку: віддзеркалюючи тогочасний погляд гетьмана на українську справу, він до сьогоднішнього дня затьмарює його ширший внесок в українське державне будівництво.

Незадовго після написання «Спогадів», на початку 1920-х років, Скоропадський змінив свої погляди на питання державної незалежності України під впливом В'ячеслава Липинського, Дмитра Дорошенка та інших націонал-консерваторів, які тоді фактично керували гетьманським рухом і були послідовними речниками незалежності. Натомість, працюючи над другою редакцією «Спогадів» між 1920 і 1922 роками, він не вніс правок до тексту, які б відповідали його новій позиції (правда, він за життя так і не опублікував повністю «Спогадів»).

У грамоті від 14 листопада 1918 року, яка проголошувала федерацію України з Росією, Скоропадський заявив: «На принципах федеративних повинна бутч відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю [країні] і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені большевицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії… їй першій належить виступити у справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності» [34] Цитую за кн.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. — Т. 2. — С. 414–415. ».

Оскільки Скоропадського критикують за декларацію федеративного з'єднання України з Росією, і особливо за те, що він вчинив це не з примусу, а з власної волі, згідно зі своїми політичними переконаннями, належить встановити, що він розумів під терміном «федерація». У «Спогадах», які рясніють посиланнями на федерацію, є такі слова: «Я не приховую, що хочу лише широко децентралізованої Росії, я хочу, щоб жила Україна і українська національність, я хочу, щоб у цьому тіснішому союзі окремих областей і держав Україна займала достойне місце і щоб усі ці області й держави зливалися як рівні з рівними в одному могутньому організмі, названому Великою Росією. Я не маю сумніву, що як би там не було, але врешті-решт, так і буде» [35] ССДР-3. — С. 267. .

Як процитований уривок з грамоти проголошення федерації, так і даний фрагмент зі «Спогадів», який можна вважати яскравим прикладом роздвоєної лояльності Скоропадського, показують, що, по-перше, не будучи пі істориком, ні юристом, ні політологом, Скоропадський вживав термін «федерація» довільно, у тогочасному популярному розумінні; по-друге, його концепцію взаємин України з Росією не можна окреслити словом «федерація» в сучасному політологічно-юридичному тлумаченні, оскільки він посилається на Україну як на «державу» з «окремим» і «самобутнім» статусом. У Спогадах він зазначав: «Україна була державою з усіми правильно функціонуючими установами, з визначеними планами дій, з фінансовим бюджетом, з певною програмою створення армії, яка мала бути організована до весни 1919 року, з промисловістю, що відновлювалась, з певними міжнародними відносинами» [36] ССДР-3. — С. 254. .

На підставі процитованого абзацу та інших записів у «Спогадах», а також відповідних документів епохи Гетьманату і неопублікованих «Дпевников» Скоропадського можна твердити, що він мав вироблений погляд на Україну як на державу. По-перше, він підгримував потребу консолідації державної території, включно з заходами щодо приєднання Криму і навіть частини Кубані (це був чи не перший історичний прецедент українських претензій до Криму). По-друге, він визнавав конечну необхідність інтеграції населення України не за етнічним, а за територіально-державним принципом, а також наполягав на стабілізації влади (справа першорядної ваги в державному будівництві) і суверенності у зовнішніх взаєминах. По-третє, він відстоював потребу власної армії, флоту, служби безпеки, поліції, національної валюти, власної закордонної політики, тобто усіх прикмет суверенної держави. Як засновник Української Академії наук, Державного українського університету в Києві, Державного українського університету в Кам'янці-Подільському, 150 гімназій по всій Україні та цілої низки вищих науково-педагогічних мистецьких установ, він розумів краще, ніж тогочасні політики і певні представники академічного середовища, потребу державної підтримки національної науки. Врешті, політичне утворення, яке він очолював від 29.IV. до 14.ХІІ.1918 року, носило назву «Українська держава». Такий підхід до побудови держави і її взаємин з іншою, більшою державою окреслюється в науці не як федерація, а як конфедерація, або співдружність незалежних держав (commonwealth).

Можна ставитися критично до ідеї співдружності у взаєминах України з Росією, можна аргументувати з перспективи українського національного інтересу, що Україна не повинна входити до такого утворення, як сучасна СНД, навпаки — утвердившись повністю незалежною і суверенною, наполегливо намагатися стати членом Європейської співдружності держав, НАТО і західної системи угод і союзів. Проте не є історичним підходом вважати Скоропадського беззастережним федералістом тільки через те, що він користувався цим терміном довільно. Зрештою, навіть IV Універсал від 22 січня 1918 року залишав відкритою можливість федерації України з Росією: «Цьому найвищому нашому органові [Українським Установчим Зборам] належить рішити про федеративний зв'язок з народними республіками бувшої російської держави» [37] Цитую за кн.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. — Т. 1: Доба Центральної ради. — Ужгород, 1932; Нью-Йорк, 1954. — С. 168. .