Владимир Бурбан - Вступне слово (на украинском языке)

Майбутнiй письменник з дитинства мрiяв стати iнженером i винахiдником, але, рано залишившись без батька, змушений був пiти на "власнi хлiби" працював у газетах i журналах, виступав з фейлетонами, нарисами, рецензiями. Як письменник-фантаст дебютував повiстю "Iдуть роботарi", вiдзначеною 1929 року премiєю на Всеукраїнському конкурсi.

Треба сказати, що в українськiй лiтературi фантастичному жанровi тривалий час не таланило - насамперед, очевидно, в силу того, що в дожовтневу епоху українська лiтература, українська думка всiляко утискувалися, та й не було своєї, нацiональної, наукової школи. Жюль Верн, наприклад, прийшов до широкого читацького загалу в росiйських перекладах (до речi, здiйснених вперше Марком Вовчком). I тiльки нове поколiння українських радянських прозаїкiв - Iван Сенченко, Дмитро Бузько, Олекса Слiсаренко, а пiзнiше Юрiй Смолич, Семен Скляренко, Володимир Владко, Микола Трублаїнi дало читачам першi фантастичнi оповiдання, повiстi та й романи. Завдяки епосi демократизацiї i гласностi українськiй лiтературi нинi повернуто блискучий науково-фантастичний роман Володимира Винниченка "Сонячна машина".

За обставин, що склалися iсторично, українськi автори не могли, звичайно, обiйтися без певних запозичень - адже на Заходi наукова фантастика вже мала свою "школу", насамперед завдяки творчостi Жюля Верна, Герберта Уеллса, Артура Конан Дойля, Х'юго Гернсбека та багатьох iнших. Тому цiлком виправданий перегук повiстi В.Владка "Iдуть роботарi", де йдеться про роботiв, створених капiталiстами для упокорення робiтничого класу, з п'єсою "К. II. К." Карела Чапека чи "Бунтом машин" Олексiя Толстого. Українська радянська фантастика прагнула знайти свiй стиль, своє обличчя. Найплiднiшим на цiй новiй для неї царинi виявився пошук Юрiя Смолича, автора "Господарства доктора Гальванеску" i "Прекрасних катастроф", та Володимира Владка, який, власне кажучи, пов'язав з науковою фантастикою всю свою творчiсть. Одна за одною виходять його книги: "Чудесний генератор" (1936 р.), вже згадуванi "Аргонавти Всесвiту" (1938 р.), "12 оповiдань" (1938 р.), "Нащадки скiфiв" (1939 р.). У "Чудесному генераторi" письменник, полишивши космiчнi свiти, вдається до земних проблем, нiби передбачаючи епоху радiолокацiї i телебачення, велике майбутнє хвиль ультракороткого дiапазону.

Зовсiм в iншому, на перший погляд, навiть несподiваному планi написано роман "Нащадки скiфiв". Письменник спрямовує свiй погляд не у майбутнє, як то притаманно науковiй фантастицi, а в минуле. "Мене свого часу дуже зацiкавив свiт давнiх скiфiв, - пояснював пiзнiше Володимир Миколайович, котрi з незапам'ятних часiв населяли Україну i широкi степи на пiвденному сходi Радянського Союзу. З'явилися вони невiдомо звiдки i так само загадково зникли, не залишивши нiяких писемних пам'яток. Все те, що є у розпорядженнi сучасної науки, грунтується на матерiальних знахiдках пiд час археологiчних розкопок у курганах i ще на нечисленних записах давнiх грецьких i римських iсторикiв. Тривалий час я вивчав цi матерiали i вирiшив написати роман про життя i побут цих загадкових племен. Я не зумiв би, зiзнаюсь, написати iсторичний роман у повному розумiннi цього слова. I пiсля довгих роздумiв зупинився на своєму улюбленому жанрi наукової фантастики. Хай мої герої явно фантастично, але в рамках лiтературної вiрогiдностi, опиняться в свiтi давнiх скiфiв..."

За свiдченням дослiдникiв творчостi письменника, був ще один мотив написання роману. Над свiтом нависла коричнева примара фашизму. Його iдеологи галасували про вiковiчну вищiсть арiйської раси, про неповноцiннiсть iнших народiв, зокрема слов'янських. Треба було дати вiдсiч апологетам фашизму, розповiсти читачам, особливо юним, про нашi витоки, про наше iсторичне корiння. Так з'явилися "Нащадки скiфiв", над якими автор працював з 1937 по 1939 рiк. Варто зауважити, що цей твiр перегукується з вiдомим романом А.Конан Дойля "Загублений свiт", хоча i несе зовсiм iнше iдейне навантаження - розповiдаючи про минуле, вiн звернений до сучасностi.

Антифашистське, антивоєнне спрямування мали й наступнi твори В.Владка "Аероторпеди повертають назад" (1936 р.) та "Сивий Капiтан".

Особливо драматично склалася доля "Сивого Капiтана". Його перший варiант письменник завершив напередоднi Великої Вiтчизняної вiйни, а скорочений текст у сiчнi - вереснi 1941 року опублiкував у журналi "Пiонерiя". Повнiстю роман мав вийти у "Дитвидавi" - нинiшнiй "Веселцi". До випуску готувала його одна з одеських друкарень, але вже готова верстка загинула пiд час вiйни - разом з оригiналом... Цей роман, вiдновлений i грунтовно перероблений аж наприкiнцi 50-х рокiв, розповiдає про долю талановитого вченого в умовах фашистського режиму. Молодий iнженер i дослiдник Ернан Рамiро, запроторений кривавою клiкою в концентрацiйний табiр, чудом уникає смертi i будь-що прагне помститися катам. I ось пiд час вiйськового параду на центральнiй площi столицi з'являється дивовижний автомобiль "Люцифер". "Свiтлоносець" - так розшифровує його назву талановитий винахiдник. Чудо-автомобiль не боїться куль, могутнє силове поле навколо нього примушує заглохнути двигуни вiйськової технiки. Вiн здатний пiдiйматися в небо, поринати в морськi глибини. Сивий Капiтан виходить на двобiй з диктатурою. Але всi його зусилля закiнчуються трагiчно. I не тiльки тому, що вiн покладався лише на власнi сили, не шукав пiдтримки серед народних мас. Приречена на поразку сама його фiлософiя життя, яка будується на егоїзмi, жорстокостi, зневазi до людей. Можливо, навiть пiдсвiдомо, коли в нашiй країнi був у розпалi сталiнський терор, В. Владко вiдтворює модель вiдчуження вождя вiд народу ("Капiтан гордий, самовпевнений, холодний. I жорстокий! Для нього на свiтi є тiльки одне: те, що вiн вирiшив..."). Одначе, прочитайте самi цю захоплюючу книжку...

Треба сказати, що продуктивнiсть працi письменника не була надто iнтенсивною. Бiльше того, працюючи розважливо, пiсля "Сивого Каштана" вiн, було, замовк аж... на 15 рокiв. Причину тривалої паузи зараз пояснити важко, але, очевидно, Володимир Миколайович не любив i не вмiв "вичавлювати" з себе слова, не пропущенi через серце i душу. А можливо, здiйснитися творчим задумам письменника-фантаста не дозволила вiйна, яка спалахнула незабаром свiтовою пожежею...

Володимир Миколайович стає полiтичним коментатором української радiостанцiї iменi Т.Г.Шевченка в Саратовi, згодом - спецiальним кореспондентом Радiнформбюро, власним кореспондентом "Правди", завiдує українським вiддiленням "Литературной газеты".

Лише по п'ятнадцяти роках повертається В.Владко до свого улюбленого жанру i в 1956 роцi публiкує докорiнно перероблений роман "Аргонавти Всесвiту", дає друге життя "Сивому Капiтановi", лише повiстi "Позичений час" (1961 р.), "Фiолетова загибель" (1963 р.), дарує читачам збiрку "Чарiвнi оповiдання" (1962 р.).

Слава "українського Жюля Верна" перетинає кордони нашої країни. Досить сказати, що роман "Аргонавти Всесвiту" шiсть разiв видавався у Японiї, три в Югославiї. "Нащадки скiфiв" двiчi перевидавалися в Чехословаччинi, "Фiолетову загибель" перекладено в НДР, Угорщинi. З творами письменника знайомi болгарськi й польськi читачi.