Н. ГРЕКОВ - Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Котляревский провинился перед Писакою тем, что не раздувал из искры пламя. М. Максимович, указывая на народную основу юмора Котляревского, говорил, что он рисует жизнь "точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдом і над панством, над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості". У Котляревского не только в аду, но и в раю есть "также старшина правдива, - бувають всякії пани". Одному из них посвящено произведение "Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну". Котляревский обращается к генерал-губернатору Малороссии:

Короче, Котляревский демонстрировал возмутительное отсутствие классовой ненависти. Еще хуже того, что не было в нем и ненависти к России. Исследователь его творчества М.Т. Яценко писал: "Історизм мислення Котляревського проявляється… у розумінні ним такої важливої історичної акції, як консолідуючий народи союз України з Росією, до якого він ставиться однозначно позитивно… З ідеєю "общей отчизни" (державно-політичної єдності України з Росією) у Котляревського поєднується ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту і звичаїв та права на самостійний розвиток".

Еще ряд "возмутительных" фактов из жизни Котляревского.

В 1812 году он участвует в формировании казачьего ополчения против Наполеона.

Генерал-губернатор Лобанов-Ростовский любил театр. Котляревский был вхож к нему и с успехом принимал участие в любительских постановках пьес популярного тогда русского драматурга Княжнина.

Другой генерал-губернатор Н.Г. Репнин (Волконский) основал в Полтаве театр, пригласив труппу Штейна, в которой играл молодой Щепкин. Писатель занимает место директора и заведует репертуаром.

В 1821 году Котляревского избирают членом "Санкт-Петербургского вольного общества любителей русской словесности".

В доме писателя имелась прекрасно подобранная библиотека французских писателей и русских периодических изданий: "Северная пчела", "Сын Отечества" и др.

Н. Зеров писал: "Котляревський почуває себе провінціальним літератором, тому стежить за літературним життям столичним і підтримує зв'язок з ним… З перших рядків поеми Котляревського виясняється, що його "Енеїда" є переробка чужомовного зразка. Таким зразком для Котляревського була "Енеїда" Осипова, дві перші пісні якої вийшли в світ у 1791 року… Але він умів перевершити свій зразок. Так, він перевершив у "Наталці Полтавці" - "Казака-стихотворца" кн. О.О. Шаховського…Таким чином, російська література сформувала Котляревського як майстра. Вона, дозволяючи народний вислів у низьких жанрах, показала йому стежку до використання народної мови української…

Біографічні відомості про Котляревського дають змогу зважити, як сильно в його особі російське літературне життя втягало українського автора".

Вот в чем виноват классик новой украинской литературы. Вот почему "Енеїда" - не украинская классика, а "сміховина на московський шталт". Подкачал "батько". Не оправдал надежды Писаки. Зато Котляревский понял главное. И это касается напрямую всех тех, для кого "і тут, і всюди - скрізь погано". "Енеїда" заканчивается классическими строками:

В 1847 году Писака заявляет: "Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі не пишуть по-своєму, а тільки переводять та й то чорт-зна по-якому?" Не переводы ли В.А. Жуковского имеются в виду? Впрочем, ниже вопреки себе самому он говорит: "… нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму".

"Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують, та хвалять те, що найпоганше, а наші патріоти-хуторяни й собі за ними: "преочаровательно!"

Неужели так-таки никто и не хвалит за достойное похвалы? "Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер-Скотта, що й той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжені, а не в Малоросії (??), і свого язика не знає (??), а Вальтер Скотт в Единбурзі, а не в Шотландії (??) - а може і ще було що-небудь, що вони себе одцурались, не знаю. А Борнс усе-таки поет народний і великий, і наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина".

Бедный Гоголь: он-то думал, что вырос на Украине, а оказывается - в Нежине. Бедный Вальтер Скотт: он думал, что жил в Шотландии, а оказалось - в Эдинбурге. Бедный Сковорода: он думал, что "мир ловил его, но не поймал". Ан нет. От длинной руки Москвы и он не ушел. А еще - от черного языка Писаки: "Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолковых произведений философа Сковороды, как князь Шаховской. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода".

Опять же Хмельницкого считал отцом свободы:

Совсем плох был Сковорода.

Квітка-Основ'яненко украинского языка "не чув у колисці од матері, а Гулак-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам! Безуміє нас карає отим мерзенним Богу противним панством! Нехай би вже оті Кирпи-Гнучкошиєнки сутяги: їх Бог за тяжкії гріхи наші ще до зачатія во утробі матерній осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то - мужі мудрі, учені… Проміняли свою добру рідну матір на п'яницю непотребную, а в придаток ще і "въ" додали".

Надо думать "п'яниця непотребная" это Россия. Тогда одно из двух: 1) или совершившие такой неравноценный обмен никакие не ученые и мудрые мужи, а идиоты вроде Сковороды (ученый же и мудрый муж - только один, не скажу кто); 2) или они на самом деле мужи мудрые и ученые (а это - украинская классика ХVIII - XIX веков; что и говорить - не слабых представителей имела украинская культура под "московским гнетом"). И кто же тогда наш Писака?

"Чому Караджич, Шафарик і інші не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слав'янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали?" Что, русские уже и славянами быть перестали? Или владеющие русским языком украинцы? Гоголь, например, славянин?