Вадим Ферзь - Дитячi мрiї. Вiршi

І ось якраз одного разу
Зібрались з хлопцями в похід.
Усе, що нам потрібно, зразу
Ми склали по сумках – і в хід.
Тушонку захопили в банці,
І овочі ще на салат.
І розмістились на полянці,
Все виклали добро те в лад.
Чарує шепіт нас кущів,
А хмари хоровод ведуть.
Під вишнями гудуть хрущі,
А пастухи корів женуть.
А небо, наче ота шуба,
Увесь застлало білий світ,
Синіє, промовля до дуба,
І спекою палахкотить.
Ми довго там бенкетували,
Але іще не працювали,
А вдома всiх чека робота,
Хоча i зна це парубота.

Гусяток за селом пасти,
Тюки з соломою знести,
І ще управитись, як рано,
Зоря червона тихо встане,
Умиє все живе водою
Червоною і вогнянною.
Горять верхи лiсiв яскраво,
Чарують душу різні барви.
Візьму залізний я кілок,
Та й припинать пiду телятко,
І під обід аж на лужок
Прийду його я напувати.

На другий ранок з очерету
Я довгу вудочку зробив,
Наживку вийняв із пакету
І рибку половити сiв.
Сиджу, вдивляюся в красу:
Замкнула обрій гiр шовковiсть,
Лише хвилясту полосу
Вона залишила натомість.
Синiє здалеку ставочок,
Я бачу береги крутiї,
А глибина лякає очi,
І гір верхи в ній зеленіють.

Такий був неповторний ранок!
А потім виплив з-за гір день,
Він мiсяця сховав уламок,
Пар стелиться, немов серпанок,
І чую тихий звук я: «дзень!»

Я десь далеко чую: «дзень»!
Дзвенить неначе сам то день.
Та що ж воно таке дзвенить?
І що синіє так, бринить?
Коли ж за полем оком глядь:
Синенькі дзвоники дзвенять,
Голівки ніжні їх висять.
Чудово і прекрасно так!
Луги, і дзвоники, і мак!

А дзвоники гудуть одно —
Косити терміново треба,
Бо сiнокос вже йде давно,
Косою розмахнусь до неба.
Горить такая спека скpiзь!
І жаром диха неба вись.
Та ми не можемо здаватись,
Косити терміново треба,
І до зими всім готуватись…
Косою розмахнусь до неба!

Синіють вершини небес.
Весна радість тихую ллє
На землю. Пропах нею ввесь.
Промінням хмарки вітер б'є.
Десь чую я скрипи колес.

І навіть он білі перини
Снують по веснянних вершинах.
Проміння спадає чудес.
В долині прослалися тіні.
Синіють вершини небес.

А десь уже чуються співи,
Вигукують півні ліниво,
Бо березень йде вже з теплом!
Ще сонце землі не нагріло,
Бо третє сьогодні число.

Під деревом сам я сиджу
І віршика тихо пишу,
А вітер мій одяг здійма.
Вслухаюсь у ніжну весну —
Нiчого дзвiнкiше нема!

Заховалася за полем балка.
Я ходив туди ще навіть змалку,
Бо крутий схил наша балка має.
Ось іде туди нас ціла зграя.

Яка чудова висота!
З«їджав я з гірки довгий час.
Казкові срібні ворота
Там відчинилися для нас:

Самоцвітами там все блищало,
І проміння в хмарці догорало,
А у балці білим квітом снігу
Все розквітло дітям на потіху.

Завтра ранесенько-рано —
Обрiй лиш стане рожевим —
В сизім ранковім тумані
Вийду з серпом металевим

В поле, умиюсь росою,
(Буде схiд златом облитий)
Фавн заговорить зi мною.
Буду пшеницю косити.

Гострий мiй серп, наче бритва.
Дуже косити багато!
Стерплю цю працю, як битву,
Буду до сонця всміхатись…

Просунувся вечір крізь вікна,
Ліхтар у вікно заглядає.
Ах, який вечір липня!
Пітьма крізь шибки проступає.

Синя полоска тьмяніє —
Синя вся стріха неба.
Дiє вже сну терапiя —
Iти «лiкуватися» треба.

Човен небесний веслом
Темряву горне на стріхи,
Вітер лоскоче крилом
І пролітає тихо.

Мерехтять у небі
Зіроньки прекрасні,
I сумують верби,
Як дiвчата красні.
Зорі, наче очі,
Дивляться крізь вії,
Світять серед ночі
У хлопчачих мріях.
Може потонули
В річечці глибокій?
Піною плеснули,
Миють с̀обі боки.
Покупались зірки,
Сріблом в плесах грають,
А за косогірком
Солов'ї співають…

Дерева гуляють в зеленому гаю.
Туман оксамитовий їх обіймає.

Серпом сіда сонце, з теплом своїм гасне.
За лісом ховає обличечко ясне.

У місячнім сяйві застигли всi мрiї.
Від білого місяця й нічка біліє.

Мов вершник, у далеч вона пролітає.
Тремтить срібло місяця над небокраєм.

Нічний теплий вітер в кущах все шепоче,
Немов гра на арфі малесенький хлопчик.

Замріявсь гайочок під сну синю казку
І сниться весна йому – буйна і ясна.

Веде сич лупатий з совою розмову.
Шепочеться вітер, співа колискову…

Задрiмали блискавки злотії,
Іскрами заграли й потемніли.
Обрій спалахнув, неначе мрії,
І окреслився він квітом білим.

Ось і грім в весняні б'є литаври,
На хмаринці зручно він вмостився,
Бо для нього це лише забава,