Панас Мирний - Голодна воля

Аж у маю увійшов Гамза у свою царську оселю. І забенкетував же він на рад остях: цілий тиждень гості не переводились, - один з двору - а десяток у двір. Усі дивляться чудовну будівлю, дивуються. Один веселий панок, підпивши, скрикнув: - Це у вас, Степан Федорович, не Зелена горка, а Золотий горішок.- Назва якраз пристала до діла, з того часу Зелена горка звалася більше Золотим горішком.

Тому двадцять п'ять років назад - багато води утекло, багато всього перевернулося: Гамзиха умерла, Гамза постарів-побілів, як кажуть, покрився снігом. Одначе з його здоровий дідуган, товстий, червономордий, високий. Дворянство його шанує, поважає, четвертий раз вибира своїм предводителем. І Гамза вірно служить своєму дворянству: як орел той надзира над своїм гніздом, так Гамза над повітовим дворянством. З якого повіту найбільше дітей учиться на казенний щот?- З його повіту. У кого найтихше кріпацтво? З того часу, як одно село великого пана забунтовало було і Гамза по-своєму розпорядився з бунтовщиками, продержавши на селі щось з місяць цілу роту москалів, - одпала в бунтовщиків повадка бунтувати. Усюди чутки: там кріпацтво, не видержавши гіркої наруги, убило німця-управителя, там самого пана задавила жіноча громада, а в Гамзи ніде нічого. Хоч у Гамзи повен двір дівчат, котрими він, як хоче, так і орудує, але ніхто з їх не тілько не підіймає руки на його, а ще моле бога за свого барина. Бо й барин не можна сказати, щоб був недобрий: не погодиться яка з дівок, зараз її заміж за кучера чи форейтера, одведе огород у долині коло Зеленої горки, вибудує хату, - живіть, працюйте. Таким побитом Зелена горка розрослася, розширилася. Широким поясом людських дворів оповили Зелену горку, з котрої, наче мати над дітьми, надзирав панський будинок над кріпацькими хатами. Горка росла по дням, розширилася-розпросторилася. Одно не гарно - своєї церкви немає. Гамза і церкву збудував. Правда, невелику, і попа свого постановив, їздив аж у губернію просити преосвященного, щоб постриг йому попа з його ж таки кріпаків, - якогось безвісного безбатченка, правда - ученого. Преосвященний постриг. І раді ж кріпаки: пан своїх у люди виводе. А піп ще радніший: так щиро служе своєму панові і перед кріпаками, і перед богом. - І бог буде гніватись на вас, коли ви що лихе подумаєте за свого барина, - проповідував він трохи не щонеділі у церкві, і безустанно правив молебні та акафісти богові за покровителя сірих, строїтеля храмів божих.

Зовсім добре у Зеленій горці. Тепер ото у їй праз-ник, - на панові іменини поз'їздилося 'дворянство з усього повіту. Гульня усім - і панам і кріпакам. Здавна Гамза завів, щоб у сей день ніхто нічого не робив. Як воно бувало по других місцях його великого маєтку-про те управителі знають, а що в Зеленій горці, то за святом пан сам піклувався. Зранку уся горка, нарядившись якнайкраще, скупчилася коло церкви помолитися богові за здоров'я доброго пана. Звісно, панів було стілько, що людям пришилося у церкву і не входити, - на цвинтарі молились. За тим пильнував прикажчик йосипенко. І Иосипенко постарів уже, розпух, роздобрів, невстаріла його тілько щирість до пана. Уперед мужиків він стоїть і кладе аж до землі поклони, роздивляючись навкося, хто з кріпаків за ним молиться, а хто ні. Усі, здається, нічого, один от кучер Василь хоч і стоїть мов тихо, а проте ні голови ні разу не склоне, а часто, до сусіда прихилившись, шепче. Певно, не молитву, бо не усміхалися б уста сусідові, коли б то була молитва, йосипенко тілько скоса на Василя гляне та знову й припаде.

- Чи ти. бач, як наш прикажчик молиться, - за що ж то? Чи щоб пан скоріше луснув, чи ще щоб пожив.

- Про те йому знати, - одказав, усміхнувшись, сусіда.

- Видно, щоб пожив, - одгадував Василь.-Зли-. гались удвох, доки воля вийде, обібрати нас, як липку. Собаки! - і Василь зо зла плюнув.

Його сусіда перехрестився.

- Та вже не довго зосталося нами орудувати.

- Як? - швидко спитав сусіда.

- Так. Цар велів уже нас одпустити. І от пани збираються у губернію, - яку його волю дати.

- Ну, вже то й воля буде, як самі пани присудять.

- Побачимо.

- Василю! - крикнув, не вдержавшись, йосипенко, - що ти там усе шепчешся?

- Яке твоє яке діло? - блиснувши очима, спитав Василь.

Йосипенко аж затіпався та мерщій упав на коліна, підвівши очі під лоб, зашептав уголос: - Господи! Продли його життя довіку! - Поміж кріпаками пройшов тихий регіт.

- Скуштував облизня! А що не молодець Василь! Може, не одрізав! - чулося поміж народом, дехто спльовував.

Йосипенко, мов не чув того нічого, ще щиріше клав поклони, ще голосніше читав молитви.

Служба скінчилась. Всі пани пішли у будинок, а кріпакам в чорному дворі поставили здоровенні ослони, викотили цілу бочку горілки. Розвернулася гульня;' В панському будинку чутно музика тне, своя-таки музика, а на чорному дворі стоїть гомін-клекіт. Випили мужики по корячку і загомоніли. Той скаржиться своїм горем, той тією недостачею, другий - другою. Коло Василя Кучерявого зібралася чимала купка народу, слухає, що розказує він. З купки часом доноситься радісний регіт, викрики: - Добре б було! твоїми устами, Василю, та мед пити.

- Що то Василь там розпустив свої базікання, - питається йосипенко з почотного місця, де сиділа кріпацька старшина: він з жінкою, дворник з жінкою, дворецького жінка та садовник.

- Ат, блеє! - одказав, махнувши рукою, сторож Пилип, направляючись до шаплика з горілкою.

- Про що ж він блеє?

- Про волю дурну! - одказав той і пішов. Йосипенко похилився. Він сам уже чував про ту волю. Чув розмову і проміж панами й проміж кріпаками. Веселий панок, що приложив назву до Зеленої горки - Золотого горішка, раз, підпивши, сказав Гамзі:

- А що, Степан Федорович, - воля незабаром?

- Знать не хочу!-одказав суворо Гамза, і на цілий день насупився.

Чув він і між кріпаками. Як вірний слуга, він не витерпів не доложити панові.

- Пане! Мужики бунтуються.

- Що?!- грізно спитав Гамза.

- Про волю плещуть.

- Ні слова!- ще суворіше одказав Гамза.-Чуєш? Ні слова, коли в тюрмі посидіти не хоч!

Йосипенко сумний, невеселий вийшов від пана. Він хотів придобритися баринові, а барин і слова волі боявся. Він бачив, що те слово - гірше самої вразливішої урази доходило до серця пайового. Він бачив, від чого то. Удруге знову пішла між панами бесіда про ту волю.

- Уже визивають нас у губернію, побалакати про волю, - доложив йому удруге другий панок.

- Не буде сього! Сього не буде, - скрикнув Гамза.- Ніколи сього не буде! Я не переживу сього, - аж задихавшись, одказав Гамза.

Через те й похилився тепер Йосипенко. І панові сказати б, що Василь бунтує людей, та як ти його скажеш, як до його доступиш, підійдеш.

- Господи! - він вимовив, важко зітхнувши.- Чи вони або голодні, або холодні, що їм так тієї волі бажається.