Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

І при цьому я впевнений, що Мальке аж ніяк не мав наміру жартувати зі мною. Мальке взагалі не вмів жартувати. Часом він намагався. Але все, що б він не робив, до чого б не доторкнувся, що б не вимовив, відразу ж набувало особливого значення і ставало монументальним. У тому числі й слова, врізані у соснову дошку у клозеті трудового фронту, розташованого поміж Оше і Реецом під назвою Тухель-Норд. Тут, поміж звичайними у такому місці сентенціями про особливості травлення, похабними віршиками, грубуватою анатомією, усіма цими більш чи менш дотепними свинствами, які згори донизу були намальовані і вишкрябані на дошці, що закривала клозетову дірку з вулиці і завдяки цим написам здобувала власний голос, переставала бути мовчазною, і тут Мальке переміг своїм текстом усе.

Через те, що Мальке звернувся до мене так промовисто і в такому інтимному місці, я мало не став тоді знову побожним, і якби це трапилося, мене б тепер не мучило сумління за те, що я займаюся досить скромно оплачуваною роботою із соціального забезпечення у Кольпінґгаузі, я б не намагався виявити у Назареті ранній комунізм, а в українських колгоспах пізнє християнство, я був би звільнений від нічних розмов із патером Альбаном, хитромудрих досліджень про те, наскільки богохульство може замінити молитву. Я нарешті міг би вірити, хоча б у щось вірити, не має значення, у що саме, нехай це буде навіть воскресіння плоті. Але коли одного разу я мав наколоти дров для кухні, то просто вирубав улюблену цитату Мальке сокирою із соснової дошки і спалив навіть Твоє ім'я.

Стара притча про ділянку, яку неможливо продати, занадто моральна страшилка і трохи занадто трансцендентна. Бо сліпе свіжовирубане місце промовляло до мене значно голосніше, як до того вишкрябана сентенція. А крім того, пам'ять про Твоє перебування, мабуть, розносилася разом із трісками, бо скрізь у трудовому таборі: на кухні, на сторожовому посту, на складі — розповідали про Тебе найфантастичніші історії, особливо в неділю, коли навіть мухи дохли від нудьги. Це були дуже схожі між собою з незначними відмінностями в сюжеті оди на честь такого собі Мальке, який десь рік тому служив на трудовому фронті у Тухель-Норд і виробляв несамовиті речі. Два водії, шеф-повар і завгосп були свідками цього, бо ніякі службові переміщення їх не торкнулися. І вони навіть не дуже суперечили одне одному, коли розповідали про Мальке приблизно в такому стилі:

— Ну і вигляд був у нього, коли він прибув. Волосся аж до цього місця. Ну що, постригли. Але не помогло: вуха, хоч піну збивай, а горло, Боже, яке горло! Якось навіть… Ну, тоді, як… А коли, наприклад… Але найсмішніше, коли я повіз усю цю свіжу братію в Тухель, повиганяти вош, бо я мушу, як завгосп. Ну і стали всі під душ, і тут я глип, а потім, думаю, ще раз гляну, і кажу собі, стоп, тільки не заздрити, бо ця його штука, як весло, точно кажу, я такого ще не бачив. Ну, думаю собі, як цей апарат підніметься, то ого-го-го. Ну і що ви думаєте, він тою своєю штукою таки обробив бабу обер-фельдмайстера, таку міцненьку, років сорок, і спереду, і ззаду, бо той придурок обер-фельдмайстер, його потім у Францію перевели, сам собі винен, бо ідіот, сам привів його до себе додому, захотілося йому, бач, клітку для кроликів зробити. То його дім, другий зліва у поселенні для начальства. Мальке, як того хлопця звали, не хотів попервах. Без скандалу, спокійно, навіть устав цитував. Але шеф його відправив одуматися, на два дні до параші, качати мед. Там він уже злякався. Я сам його мив городнім шлангом, але завжди здалеку, бо його навіть до рукомийника не підпускали. Ну, він і здався, розібрав пару ящиків на дошки, взяв інструменти і вперед, але які там кролики! Старій, бач, сподобалося, і вона через тиждень знову його кличе для роботи в саду, і бідолаха вдосвіта з самого ранку бігом, а на перекличку вже вертався. Аж коли шеф побачив, що клітка для кроликів і досі не готова, то його осінило. Не знаю, може, він їх застав десь раком, чи на кухонному столі, чи в ліжку, як тато з мамою, але, як побачив ту штуку Мальке, мову йому відняло, ні слова нікому, і почав посилати Мальке то туди, то сюди, в Оліву, Оксгьофт, запчастини там привезти, чи що інше, тільки щоб того бугая з його причандаллям десь подалі сплавити. Бо шефова не давала йому проходу, чого і куди, чухалося їй, видать. У канцелярії кажуть, вони досі одне одному листи пишуть. Може, справа була серйозніша, ніж просто той-во-во. У таких речах ніколи не знаєш. Той Мальке сам-один знайшов підземний партизанський склад біля Ґросс-Біслау, на моїх очах усе. Теж нічо така історія. Там був ставок, нормальний, нічого такого, як всюди. А у нас були трохи навчання, а трохи патруль на тій місцевості, лежимо десь півгодини біля тої калюжі, а Мальке глип і глип, а потім каже — щось тут не те, треба глянути. Унтер-фельдмайстер, я вже забув, як там його звали, рже, — ну давай, давай, каже, ми теж у сміх. А Мальке скинув із себе все і шусть у той ставок. І що я вам скажу. Чотири рази упірнув і на тобі — не так і глибоко, сантиметрів п'ятдесят під водою, вхід до бункера, супер-модернове все, гідравлічна система спуску, все, що хочеш. Ми чотири грузовики звідти вивезли, і шефу прийшлося перед усіма його хвалити. Навіть представив Мальке на орден, не подивився, що той його стару той-во-во. Орден послали йому вже на фронт. Він хотів у танкові, не знаю, чи взяли.

На початку я реагував на ці розповіді стримано. Вінтер, Юрґен Купка і Банземер теж притримували язик за зубами, коли мова заходила про Мальке. Інколи, у черзі за сухим пайком або дорогою на польові навчання, через поселення для начальства, ми дивилися на недобудовану клітку для кроликів і переглядалися. Або коли бачили кота, який лежав собі нерухомо на зеленій галявині. Ми без слова розуміли погляди одне одного, і це мовчання об'єднало нас, хоча як до Вінтера, так і до Купки, а тим більше до Банземера я ставився досить байдуже.

Десь за місяць до кінця нашої служби, коли ми постійно вистежували партизанів, але так нікого і не зловили, відповідно і з нашого боку не було втрат, тоді ми не мали часу навіть перевдягтися, і тоді знову поширилися чутки. Той самий завгосп, який видавав Мальке обмундирування перед від'їздом, розповів нам:

— По-перше, в канцелярії кажуть, знову прийшов лист від Мальке до жінки колишнього шефа. Послали їй у Францію. По-друге, прийшов запит із самих верхів. Наші досі возяться з ним. А по-третє, я вам кажу, в цьому Мальке щось таке від самого початку було. Але щоб так скоро! Ще раніше, як не маєш офіцерського звання, то про такий орден і не мрій, але тепер усім дають. Він буде точно наймолодший. Але як подумаю, як він з тими вухами…

І тут мене прорвало. А потім Вінтера. І навіть Юрґен Купка із Банземером теж почали розповідати.