Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга

Після тридцяти хвилин вони обоє вкрилися потом і шалено дихали. Як двоє закоханих після несамовитого сексу. Якийсь час чоловік мовчав, не мала що сказати й Аомаме.

— Не хочу перебільшувати, — сказав нарешті чоловік, — але здається, ніби мені замінили частини тіла.

— Сьогодні вночі, мабуть, відчуєте щось схоже на другий поштовх землетрусу — м'язи сильно засудомить, і ви зойкнете. Однак не турбуйтесь. Завтра вранці все повернеться до норми, — заспокоювала Аомаме.

«Якщо завтрашній ранок буде», — подумала вона.

Чоловік сів, схрестивши ноги, на маті й, ніби випробовуючи організм, кілька разів глибоко дихнув. А тоді сказав:

— Здається, ви наділені особливим талантом.

Витираючи рушником піт з обличчя, Аомаме відповіла:

— Я роблю цілком реальні справи. В університеті вивчала будову та функції м'язів і це знання розширила на практиці. Де в чому покращила методику й створила власну систему. Я роблю тільки те, що видно очима й узгоджується з логікою. Взагалі правду видно очима й можна підтвердити фактами. Звісно, цей процес супроводжується болем.

Чоловік розплющив очі й зацікавлено глянув на Аомаме.

— Ви так думаєте?

— Що? — спитала Аомаме.

— Що правду видно очима й можна підтвердити фактами.

Аомаме злегка стиснула губи.

— Я не кажу, що будь-яка правда є такою. А лише у сфері, якої стосується моя професія. Звісно, якби у всіх сферах так було, то все стало б набагато зрозумілішим.

— Та цього нема, — сказав чоловік.

— Чому?

— Звичайні люди не хочуть правди, яку можна підтвердити фактами. Бо в більшості випадків, як ви сказали, вона супроводжується болем. І тому майже всі люди не хочуть такої правди, Вони потребують чогось гарного й приємного, що надає хоч трохи глибшого сенсу їхньому існуванню. І саме це породжує релігію. — Чоловік кілька разів покрутив головою і вів далі: — Якщо вчення «А» надає їхньому існуванню глибокого сенсу, то він або вона вважає його правдою. Якщо ж вчення «Б» робить його або її безпомічними і мізерними, то вони вважатимуть його брехнею. Це ж абсолютно зрозуміло. Тому, якщо хтось стверджуватиме, що вчення «Б» — правда, люди його ненавидітимуть, обходитимуть мовчанкою, а в деяких випадках навіть нападатимуть на нього. Для них не має значення жодна логіка чи підтвердження фактами, Більшість людей насилу зберігає душевну рівновагу завдяки тому, що заперечує, відкидає можливість своєї безпомічності й мізерності.

— Однак людський організм, за невеликою відмінністю, всі органи безпомічні й мізерні. Хіба це не самоочевидно? — спитала Аомаме.

— Це правда, — погодився чоловік. — Будь-який організм, за невеликою відмінністю, безпомічний і мізерний, так чи інакше, розпадається і зникає. Це — безсумнівна правда. А людська душа?

— Я зазвичай не думаю про душу.

— Чому?

— Бо не маю особливої потреби.

— Цікаво, чому не маєте? Бо хіба роздуми про власну душу, незалежно від їхньої ефективності, не є для людини обов'язковою роботою?

— У мене для цього є кохання, — коротко відповіла Аомаме.

«Ой-йо-йой, що ж це я кажу? — подумала вона. — Розповідаю про кохання чоловікові, якого зараз готуюся вбити».

На чоловіковому обличчі розплилося щось схоже на усміх — так вітер жене по тихому водяному плесу жмури. В ньому знайшло свій вияв природне й дружнє почуття.

— І самого кохання вам досить?

— Саме так, досить.

— Ваше кохання спрямоване на певну особу?

— Так, — відповіла Аомаме, — на конкретного чоловіка.

— Безпомічний і мізерний організм та світле абсолютне кохання… — тихо проказав чоловік і після короткої паузи додав: — Схоже, що вам начебто не потрібна релігія.

— Можливо, не потрібна.

— Бо сама така ваша позиція — це, так би мовити, релігія.

— Ви недавно сказали, що релігія пропонує скоріше гарну гіпотезу, ніж правду. А що ж таке релігійна організація, якою ви керуєте?

— Чесно кажучи, я не вважаю свою роботу релігійною діяльністю, — відповів чоловік. — Я тільки чую голос і передаю його зміст людям. Цей голос чую тільки я. І те, що чую, — це безсумнівна правда. Однак я не можу довести, що таке послання — правда. Я здатний лише втілити в життя кілька супутніх проявів благодаті.

Аомаме злегка прикусила губу й поклала рушник. Хотіла запитати: «Наприклад, якої благодаті?». Але передумала, бо в такому разі розмова затяглася б надовго. А їй треба скінчити важливу роботу.

— Може, ще раз ляжете долілиць? Наостанку розімну м'язи на шиї, — запропонувала вона.

Чоловік знову повернув на маті своє здоровенне тіло й виставив товсту шию.

— У всякому разі, у вас легка рука, — сказав він.

— Легка рука?

— Пальці, що випромінюють незвичну енергію. Гостре відчуття дотику, яке дозволяє вам знаходити особливі точки людського організму. Такими надзвичайними здібностями наділена дуже обмежена кількість людей. Завдяки навчанню і тренуванню їх не можна набути. Я також володію чимось подібним, але іншого роду. Однак, як завжди буває з будь-якою благодаттю, за отриманий дарунок людині доводиться чимось розплачуватися.

— Я так ніколи не думала, — сказала Аомаме. — Я тільки вчилася, тренувалась і набувала майстерності. Ні від кого нічого не отримала.

— Я не маю наміру з вами сперечатися. Але хочу, щоб ви запам'ятали. Боги дають, боги забирають. Навіть якщо ви й не знаєте, що отримали, боги добре пам'ятають, що дали. Вони нічого не забувають. Подарований талант треба якомога бережливіше використовувати.

Аомаме поглянула на своїх десять пальців. А тоді приклала їх до чоловікової шиї. Всю увагу зосередила на їхніх кінчиках. Боги дають, боги забирають.

— Я скоро закінчу. На сьогодні це — остання процедура, — об'явила вона сухим голосом чоловікові у спину.

Їй здалося, ніби десь далеко загуркотів грім. Вона підвела голову й глянула за вікно. Там не було видно нічого. Тільки чорніло небо. Однак невдовзі пролунав ще один такий же звук. Він лунко відбився в тихій кімнаті.

— Зараз почнеться дощ, — незворушним голосом промовив чоловік.

Аомаме приклала руку до його товстої шиї й намацувала на ній особливу точку, що вимагала неабиякої зосередженості. Заплющивши очі й затаївши подих, прислухалася до потоку крові. Кінчиками пальців намагалася прочитати докладну інформацію, спираючись на пружність шкіри й передачу тепла. Таку маленьку, одну-єдину точку на декому можна було знайти легко, а на декому — важко. Цей чоловік, прозваний «лідером», належав до останньої групи людей. Така робота скидалася на пошук напомацки монети в темній кімнаті, затамувавши подих. Проте Аомаме скоро намацає цю точку. Прикладе до неї кінчик пальця і за допомогою дотику закарбує в голові її точне положення. Ніби поставить знак на карті. Такою особливою здібністю вона наділена.