Валентин Чемерис - Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

«…відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало – Україна була охоплена жорстокою війною. Та й саме одруження скінчилося трагічно – у критичні дні війни, коли гетьман з військами підійшов до Берестецького поля, з Чигирина донеслася звістка, котра остаточно могла зламати Богдана: його кохана «Прекрасна Єлена» зрадила його!

Різні джерела по-різному розкривають обставини цієї заплутаної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освєнцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію» так, як він почув її з вуст Яна II Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалася в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, «ключником». Таємний роман Мотрони з цим годинникарем начебто тривав уже досить довго, аж поки гетьман не виявив пропажі барилка з червоними золотими. Спершу подумав на старшого сина Тимоша, що той, вирушаючи в похід на Литву, прихопив його з собою на нагальні військові потреби. Однак, отримавши від гетьманича запевнення щодо власної непричетності, віддав наказ про таємне розслідування цієї справи. У ході розслідування й випливла інформація не лише про причетність управителя до викрадення, а й про його адюльтер (подружню невірність) з пані гетьманшею. Розгніваний Богдан, довідавшись про цю брудну справу, звелів обох винуватців роздягти догола і, прив’язавши одне до одного, повісити. Так принаймні з неприхованою втіхою і гомеричним сміхом розповідав своїм наближеним король. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями стосовно способу покарання таємних коханців, була стилізована саме для сміху і навряд чи цілком відповідала реаліям.

Тогочасний високий литовський посадовець Альбрехт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідався про його аморальні зв’язки зі своєю мачухою, яку, за наказом батька, і повісив разом із ключником на одній шибениці.

Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, в якому містилась інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу таки розслідував Тиміш. І саме йому начебто пофортунило знайти викрадене золото і викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ятьох осіб було страчено. Отже, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони (якщо вона була насправді), скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до якої якимось чином було залучено і гетьманшу. Проте абсолютно очевидно, що особиста образа справила вплив на дії Богдана, одначе не вона стала вирішальним фактором, що визначила подальший вибір Хмеля – підняти повстання проти польської шляхти».

З правічних часів Берегиня (Велика богиня) була найстаршою богинею добра й захисту слов’ян від усілякого зла.

Наші далекі прапращури зображували її жінкою у довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до неба (до сонця), із ореолом (диском) навколо голови.

З часом Берегиня стає «хатньою» богинею, захищає оселю, малих дітей, родину від лиха-біди, від хвороб і лютого звіра. У ті часи вона зображувалася на білих рушниках, які вивішувалися над вікнами й дверима, щоб захищати домівку від злих сил. (Над вікном тому, що зло таке: не пустиш його у двері, пролізе у вікно.) Дещо схематичний образ Берегині вирізьблювався на дереві (на віконницях, дверях, ґанках). Невеликі зображення богині (мідні обереги) слов’яни носили на грудях, аби не впустити туди зло, бо груди і серце людині дано лише для добра і всього світлого. І Берегиня віками надійно берегла і людину, і родину. І завжди захищала оселю і сімейство, яке в ній жило.

Кожна жінка у слов’ян, а потім у давніх русичів-українців була Берегинею. І матір’ю, і захисницею роду людського і кожної сім’ї. На ній і трималися хата, сім’я, діти, злагода, доброта і любов.

Так був вихований змалечку й Богдан Хмельницький. Його матір’ю була проста козачка, Берегиня батькового сімейства та їхньої оселі.

Такою ж Берегинею була в сім’ї самого Богдана його перша дружина Ганна Сомко. Богдан був завше зайнятий чоловічими справами, все інше в Суботові трималося тоді на дружині Ганні. І Богдан був спокійний – тил його надійно захищений, сім’ю від усіх негараздів вбереже вона, дружина та берегиня Ганна Сомко. Це чоловіки можуть згрішити чи щось від сім’ї потай поцупити, а жінка живе лише для сім’ї та все несе не з сім’ї, а – в сім’ю. Тож був певний, що й друга його дружина, Олена, стане такою ж його берегинею.

А вона стала – чого їй ще не вистачало, він же її усім-усім забезпечив і відмови вона ні в чому не мала! – стала зрадницею. І крадійкою. Не оберігала сім’ї, як то їй, жінці, було самими небесами дано, а навпаки – руйнувала її. Крадіжок – бррр!!! – що їх вчиняла Олена, він не міг їй пробачити. А надто зради.

Зради він не прощав нікому – ні козакам, ні побратимам, якщо останні до неї вдавалися, ні рідним, ні…

Ні своїм, ні чужим.

У гніві не знав спину. Гнів-образа за зраду тієї, яку він свято кохав і вважав своєю богинею та Берегинею і якій довіряв, – засліпив його.

А засліплений гнівом, звелів скарати на горло зрадницю і крадійку. Охолонувши, трохи мовби засумнівався: може, не треба було її так? Вона ж його жона… Хоч і не стала Берегинею. Але внутрішній голос – а він його завжди слухався – йому велів: треба! Бо інакше зло візьме владу над світом. Не прощаєш зради чужим, не маєш прощати її і рідним.

Жона має бути тільки Берегинею. Іншого не дано. І Тиміш, син його, який, коли батько бував у походах, – а це траплялося часто, – зоставався в Суботові за старшого, і виконав гетьманів наказ. Знищив ту зміюку, що її гетьман пригрів у себе на грудях. Хоча забути Олену гетьман ще довго не міг, але, пересилюючи себе та свої почуття, і віддав наказ: смертю покарати за зраду, крадіжки та за підготовку замаху на нього, кохану – вчора ще кохану – Олену Прекрасну. Але, як уже мовилося, забути її ще довго не міг, як і збагнути того, що вона накоїла і ще задумала накоїти…

Існує й інша думка-гіпотеза: а раптом Тиміш велів стратити мачуху за адюльтер і крадіжки без згоди на те батька?

Таке припущення вміщено у збірнику «100 найвідоміших українців», Київ, 2005, в нарисі «Богдан Хмельницький»:

«Зі спадкоємцем Богдана у неї (мачухи Олени . – В. Ч. ) склалися відверто ворожі стосунки. Схоже, ця «степова Олена», як іноді її називали, крім вроди й спокусливості, іншими чеснотами не відзначалася. Коли гетьмана не було в Суботові, вона зі своєю матір’ю розтринькувала його майно. (Казну оббирала разом із своїм коханцем-ключником . – В. Ч. ). В 1651 р. після якоїсь незрозумілої історії Тиміш, людина крутої вдачі, за відсутності Богдана наказав стратити її. Проте його стосунки з батьком не погіршилися. Ймовірно, гетьман безпосередньо або ж натяком сам дав таку вказівку. Ходили чутки, що Мотря (себто Олена . – В. Ч. ), намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана».