Юрий Логвин - Дiвчата нашої країни

-- I чого ви смiєтесь?!!

-- Михайле Iвановичу. (Пожалiв я його мiмiкрiю.) Це я над своєю помилкою смiюсь... Їй-богу!

Не знаю, чи повiрив цей кавказький марксист моїй божбi, але слухати мене не став i, видряпавшись на майданчик четвертого поверху, швиденько потупотiв по коридору.

ТАЄМНИЦЯ

Тодi вся спiлка тулилась в кiмнатах-закапелках на другому (i останньому) поверсi старосвiтського будиночку на площi Калiнiна (а перед тим -- Думська площа, а ще була площею Жовтневої революцiї, а тепер -- Майдан Незалежностi).

Щосереди та п'ятницi, по роботi, у холi спiлки малювали натуру. У закутку ставили два щити для об'яв -- роздягалка готова. Будь ласка -роздягайтесь i марш голяка на подiум. Ентузiасти приходили заздалегiдь, щоб зайняти добре мiсце.

Вiдвiдувачi цього рисувального збiговища подiлялись на ентузiастiв -серед них найславетнiший -- славний блаженний Сергiй Отрощенко; "золотарiв" -- (тепер їх називають "вуаєристами" -- (вони не стiльки малювали, скiльки ковтали слину вiд споглядання жiночої наготи); i випадкових клiєнтiв, часто навiть на пiддаттi, як от добрий рисувальник Тарасенко. Одного разу навiть з'явився вальяжний Микола Петрович Глущенко (клiкуха в системi НКВД -"Ярема"). Стояв пiд стiною, щоб нiхто не зазирнув. Вiн i коли пiдраховував, що i за скiльки в нього купили з чергової виставки, так само ставав у глуху оборону, щоб нiхто не мiг зазирнути в його записну книжку.

Натура була головним чином жiноча, хоча траплялась i чоловiча.

Була одна особливiсть у поведiнцi натури -- чим була гiрша модель, тим вона акуратнiше приходила на сеанси.

Т. Я. проходила по першому розряду: зросту високого, блiде лице, очi зеленi, чорне волосся важко падало на тугi бiлi плечi. Любила стояти, якмога сильнiше виламавшись в талiї. Але ще бiльше любила позувати лежачи. Викрутить своє багате тiло, прикриє очi рукою, нiби вiд яскравого свiтла сафiту, i з-пiд лiктя вивчає, хто i як на її голизну вибаньчився. А як надибає якогось "золотаря", що ще й нiби випадково, просто на нього, коли мiняє позу, стегна розтулить... Добре пiддатий Тарасенко одного разу, вздрiвши такий фокус, про срамне тiло Т. Я. виголосив: "Ннну, обєз'яна..."

Зрозумiло, що Т. Я. завжди спiзнювалась i завжди через якусь неймовiрну iсторiю... Ну, звичайно ж, їй вiрили, вибачали i чекали... Бо вона таки добре позувала. Позувала i в iнститутi. Якось Мобуту менi жалiвся, що вона позичила в нього зi стипендiї та й по тому... Я ж не можу поскаржитись на неї, бо не мав з нею нiяких стосункiв.

Отож зрештою, про справу. Я спiзнився того разу i прогавив кульмiнацiю подiї. Але менi детально про все розповiв старий Шамович. Вiн приповзав ранiше всiх, не дивлячись на свою серцеву задуху. Потiм вiн i старостою був нашої студiї, коли цей будинок на площi зламали i ми малювали в однiй iз кiмнат худфонду на подвiр'ї зруйнованого Михайлiвського монастиря.

Як на диво, Т. Я. прийшла ранiше, навiть ранiше деяких ентузiастiв. А тут якраз почали збиратись члени спiлки на засiдання секцiї. Прийшов i "Спiвак". Деякi уточнення -- "Спiвак" невеликого зросту, руденький, з великими залисинами, очi блакитнi, виряченi. Мав сильний i чистий голос. Особливо вражаюче в нього виходило, коли на повну силу легень у нiчному парадному спiвав арiю Рiголетто iз словами: "Партiзани, iсчадьє ада, спрятать куда успелi?.."

Т. Я. стояла в купцi ентузiастiв i розпускала чернуху про те, як вона потрапила в авiацiйну пригоду. "Спiвак" пiднявся у спiлку i, побачивши Т. Я., привiтався з нею. Вона не вiдповiла. Вiн вдруге привiтався. Тодi Т. Я. зовсiм вiдвернулась вiд "Спiвака". Тодi вiн смикнув її за руку i вже в лице їй: "Ти чого не хочеш зо мною розмовляти?.." Т. Я. вишкiрилась: "Та пiшов ти!.." -- i врiзала "Спiваковi" по пицi...

"Спiваку" стало млосно. Його поклали на канапу i вiдпоїли валокардiном..

Менi ця веремiя зiпсувала настрiй. Тим пак, що я перся через усе мiсто на малюнок. Адже нi майстернi, нi своєї кiмнати в мене нi тодi, нi ще багато рокiв по тому, не було, i до всього, в чому тут справа? Чому Т. Я. врiзала нашому "Спiваковi"? I, взагалi, все це мало неприємний присмак -- я захоплювався малюнками "Спiвака" ще зi школи. Коли в майстернях виставляли на худраду, ми, молодi, бiгали помилуватись на "спiвакових" натурниць. Робив вiн малюнки сангiною або вугiллям на великих аркушах рулонного паперу. Я пильно придивлявся до його вправ. Вiн так хвацько передавав всi звиви i опуклостi жiночої плотi. Я дивився i запам'ятовував. Потiм, багато рокiв пiзнiше, менi його прийоми прислужилися.

Через кiлька днiв здибався я iз Заїкою. Заїка, то особлива тема. Вiн належав до одного з найсильнiших художнiх кланiв. Навiть у тi часи, коли їх "батько" був уже не на горi, вони мали i закупки з виставок, i заробiток у худфондi. Заїка завжди знав найсвiжiшi новини про всякi художнi та бiляхудожнi справи. Пам'ять у нього була чудова, почуття гумору вiдмiнне. Цi двi якостi його не покидали навiть тодi, коли був упитий вщент.

-- Вожатий! -- Кажу я йому (бо вiн був пiонервожатим нашого класу, коли я вчився у художнiй школi), -- Може ти знаєш чому Т. Я. вмазала "Спiваковi"?

-- Т-т-тттти ппппправильно пи-пи-пи-таєш. В-в-в-вона у-у-у-ууу ннас нна К-ккинь Г-г-г-грустi к-к-кккрутилась...

Тут я зрозумiв, що Заїка випив щонайменше пляшку оковитої i треба набратись терпiння, щоб дiзнатись про причину ляпаса.

Заїка пояснював так довго, що я, з ним розмовляючи, пiдпав пiд його сугестiю i теж почав заїкуватись.

Отож, якщо вiдкинути загикування, то справа виглядала так. "Спiвак" був степендiатом творчих художнiх майстерень. I "Борець" теж був стипендiатом тих майстерень.

Тi майстернi, то був справжнiй рай для нашої художньої братiї. Безкоштовне примiщення, стипендiя, художнi матерiали, натура -- безкоштовно, ще й майстер-друкар тобi б до послуг i друкарськi верстати, якщо ти графiк.

У тих майстернях "Спiвак" малював "большiх" i "малєнькiх ленiнов" та ще кращих, нiж в iнститутi, оголених натурниць.

Що малював "Борець" -- не знаю. Певно щось про страйки революцiйних робiтникiв початку столiття. Ну, i як завжди, тягав пудовi гирi, м'язи розкачував. I ось наш Борець щось заметушився, зашарпався. Збiгав до магазинчику, притяг двi пляшки шампанського i здоровенний кульок цукерок "Мiшка". Може кiлограмiв зо два. Ходить "Борець" по майданчику мiж майстернями i десятикiлограмовими гантелями бiцепси наганяє. "Спiвак" виходить iз друкарської майстернi i питає: "Чого це ти такий веселий?"

-- Сьогоднi до мене Т. Я. прийде! Зрештою умовив! Помалюємо, а потiм ми її оприходуємо. Вона от i шампанського i "Мiшок" замовила. Це вже точно, цього разу прийде,.. не пiдведе...

-- Теж менi подiя, -- каже "Спiвак", -- кому вона тiльки не давала!

-- Може ти хочеш сказати, що ти теж її шворив?!

-- А як же!

-- Сказати можна що завгодно...

-- Потрiбнi докази?! -- "Спiвак" теж завiвся. -- Так знай, коли вона почне кiнчати, то почне швидко-швидко проказувати: "та-та-та-та-та!"