Зигмунд Фрейд - Психологія спільнот і аналіз людського Я

«Неважко помітити, якою мірою окремий індивід відрізняється від індивіда в натовпі, та набагато важче зрозуміти причини цієї різниці.

Для того щоб бодай якось з’ясувати ці причини для себе, ми повинні пригадати один з постулатів сучасної психології, а саме: що прояви несвідомого грають видатну роль не лише в органічному житті, але й у породженнях розуму. Свідоме життя розуму є лише дуже невеликою частиною порівняно з його несвідомим життям. Найтонший аналітик, найуважніший спостерігач у змозі помітити лише дуже невелику кількість несвідомих рушіїв, котрі ним керують. Наші свідомі вчинки беруть початок із субстрату несвідомого, що створюється переважно під впливом спадковості. У цьому субстраті містяться численні спадкові залишки, котрі є, власне, духом раси. Крім причин, які ми визнаємо відкрито, які керують нашими діями, існують ще потаємні причини, у котрих ми не зізнаємося, але за цими потаємними є ще більш таємничі, тому що вони невідомі навіть нам. Більшість наших щоденних вчинків викликані прихованими рушіями, котрі вислизають з нашого поля зору».

У спільноті стираються, на думку Лебона, індивідуальні досягнення людей, і завдяки цьому зникає їхня оригінальність. Расове несвідоме виходить на перший план, гетерогенне тоне в гомогенному. Ми скажемо: психічна надбудова, що так по-різному розвивалася в різних індивідуумів, розсипається, й при цьому спостерігаємо однорідний у всіх несвідомий фундамент.

Таким чином була б втілена середня характеристика індивідів, з яких складається спільнота. Проте Лебон вважає, що у них проявляються нові риси, яких вони дотепер не мали. Обґрунтування цього він шукає в трьох різних чинниках:

«Перша з цих причин полягає у тому, що індивід у натовпі набуває, завдяки лише чисельності, усвідомлення нездоланної сили, й це усвідомлення дозволяє йому керуватися такими інстинктами, котрим він ніколи не дасть волю, поки залишається на самоті. У натовпі він тим менш схильний до загнуздання цих інстинктів, бо натовп анонімний і тому не бере на себе відповідальності. Відчуття відповідальності, яке завжди стримує окремих індивідів, цілковито зникає у натовпі».

Ми, з нашого погляду, не надаємо великого значення появі нових рис. Нам достатньо сказати, що індивід знаходиться у спільноті в таких умовах, які дозволяють йому відкинути витіснення своїх несвідомих потягів. Нібито нові риси, котрі з’являються в індивіда, є проявами цього несвідомого, у якому міститься все зло людського єства; нам нескладно зрозуміти зникнення совісті чи відчуття відповідальності за цих умов. Ми вже давно стверджували, що ядром так званої совісті є «соціальний страх».

Деяка відмінність погляду Лебона від нашого виникає завдяки тому, що його уявлення несвідомого не цілком поєднується з уявленням про те саме в психоаналізі. Несвідоме Лебона містить перш за все найглибші відмінні риси расового духу, що знаходиться власне поза розглядом психоаналізу. Щоправда, ми визнаємо, що ядро людського «Я», котрому належить «архаїчна спадщина» людської душі несвідоме; але крім того, ми відокремлюємо «витіснене несвідоме», що є результатом певної частини цього спадку. Це поняття витісненого відсутнє у Лебона.

«Друга причина, – заразливість, також сприяє утворенню в натовпі певних властивостей і визначає їхній напрям. Заразливість є таким явищем, на котре легко вказати, але не пояснити; її треба зарахувати до ґатунку гіпнотичних явищ, до яких ми зараз наблизимося. У натовпі всіляке почуття, будь-яка дія заразна, та ще й такою мірою, що індивід дуже легко кладе свої особисті інтереси в жертву інтересу колективному. Така поведінка, проте, суперечить людській природі, тому людина здатна на неї лише за умови, що вона є частинкою натовпу».

Ця фраза слугуватиме далі підставою для одного важливого припущення.

«Третя причина, до того ж найважливіша, що обумовлює з’яву в індивідів у натовпі таких спеціальних рис, які можуть не зустрічатися в них у ізольованому стані, – це сприйнятливість до навіювання; заразливість, про яку ми щойно говорили, є лише наслідком цієї сприйнятливості.

Щоб зрозуміти це явище, слід пригадати деякі новітні відкриття фізіології. Нам відомо тепер, що в різний спосіб можна надати індивіду такого стану, коли в нього зникне свідома особистість, і він підкориться всім навіюванням особи, котра змусила його до перебування в такому стані, здійснюючи за її наказами вчинки, що часто цілковито суперечать його особистому характеру й звичкам. Спостереження свідчать, що індивід, котрий знаходився певний час у активному натовпі, чи то під впливом струмів, що йдуть від цього натовпу, чи з якихось інших причин, невідомо, набуває скоро такого стану, який дуже нагадує стан загіпнотизованого суб’єкта… Свідома особистість у загіпнотизованого цілковито зникає, так само як воля і розум, і всі почуття й думки спрямовуються волею гіпнотизера.

Такий само приблизно стан індивіда, що є часткою одухотвореного натовпу. Він вже не усвідомлює власних вчинків, і в нього, як у загіпнотизованого, одні здібності зникають, інші ж доходять до стану найвищого напруження. Під впливом навіювання такий суб’єкт буде робити відомі вчинки з нестримною швидкістю; у натовпі ж ця нестримна швидкість проявляється ще з більшою силою, оскільки вплив навіювання, однакового для всіх, посилюється через взаємність».

«Отже, зникнення свідомої особистості, переважання особистості несвідомої, однаковий напрямок почуттів та ідей, визначений навіюванням, і прагнення перетворити негайно в дію навіяні ідеї – ось головні риси, що характеризують індивіда у натовпі. Він вже припиняє бути самим собою й перетворюється на автомат, у котрого відсутня власна воля».

Я навів цю цитату так детально заради того, щоб підтвердити, що Лебон справді вважає гіпнотичним стан індивіда у натовпі, а не лише порівнює його з ним. Ми не бачимо тут жодної суперечності, ми лише хочемо підкреслити, що обидві останні причини тієї зміни, що сталася з індивідом в спільноті, заразливість і підвищена навіюваність, очевидно, не рівноцінні, бо заразливість теж є проявом навіюваності. Нам здається, що вплив обох моментів теж нечітко розмежовано в тексті Лебона. Можливо, ми краще за все розтлумачимо його думку, якщо порівняємо заразливість із впливом окремих учасників спільноти один на одного, хоча суггестивні явища в спільноті, пов’язані з феноменами гіпнотичного впливу, вказують на інше джерело. Але яке? Ми повинні отримати відчуття неповноти від того, що одна з головних складових частин цього впливу, а саме: особа, котра є гіпнотизером для спільноти, не згадана у викладі Лебона. Все-таки він відрізняє від цього вкритого пітьмою чарівного впливу заразливу дію, котру чинять окремі особи одна на одну, завдяки котрій підсилюється початкова суггестія.