Валентина Островська - Світська тусовка в астралі

© Валентина Островська, 2015

© Валентина Островська, иллюстрации, 2015

Редактор Марина Михайловна Костючок

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero.ru

Чимало часу минуло, та тільки тепер вирішила надрукувати.

Тільки тепер зрозуміла, що то було все по справжньому.

А писала цей твір в стані гумору, хотіла провірити себе, чи зможу написати.

Написати твір змогла, та після написання сталося все так, як у цьому творі. Наче хтось підштовхував до написання.

Тепер з часом, коли пройшла це пекельне випробування, описавши все, з чим стикнулася. Розумію, не дарма.

Також розумію, що вели вищі сили.

Вдячна всім, хто був причетний до цієї подорожі. Мої пацієнти, в чиї простори небес, торкаючись до тіла, миттєво потрапляла. В світ емоцій, що творить розум.

Життя в житті, так ми творці того невидимого світу. І який він є, описала в віршованій формі. Тепер можу сказати, було тяжко, адже вийти з полону ілюзій, не легко. Хоча, ми в повсякденному житті, цього і не помічаємо.

Кожен з героїв твору, є реальною силою в нашому житті.

І зараз вам не раджу самотужки, проходити моїм шляхом.

Просто повірте, що це невидима реальність, яку будуємо, свій простір не страшний. А той, що мають всі інші люди, з якими приходиться що дня бути в контакті, він є інший, та шкідливий, бо невідомий, і має право бути саме таким який є.

«Те, що на небі, те й на Землі», вислів є вірним, але у кожного своє небо, складається з індивідуального бачення.

Є інше небо, те в якому знаходиться особисте, і ми там спілкуємось набором кліше, створених реакцією на ситуації що складаються.

Отже настав час зрозуміти, яким воно є, навколишнє середовище, що разом з нами, претендує на рівноправну позицію життя.

Божки – це невидиме населення Землі. Побачу повірю, не побачу не повірю, що так воно і є. Земля, матінка всього живого, це розумію, а раз на ній присутнє життя, то вона теж жива.

Це я так собі мислю. Опікується нами, людьми, як дітками своїми, ми до цього звикли, а от те, що є ще невидимий світ, тяжко зрозуміти, принаймні мені.

Сила життя – Земля

Сила життя має своє ім’я, – Земля, а в світі божеств Гея, чому так не знаю. Та не про це мова. Щедрістю Землі користується кожний, та життєвою силою її, але не кожний пам’ятає про вдячність. Люди не поважають Землю і не вважають її важливою. Така сутність людська, адже вони розумні дуже…

Гея

Прости мене та нас мати-Земле. Ти – єдина, хто дбає про життя. Тебе безліч років не шанують, на всіх територіях, не зігрівають молитвами твої діти. Вони поринули у височінь, шукаючи там кращого за Тебе батька та матір, невидимих богів. Напевно і я таки полину туди де є Боги, аби зрозуміти кому ж ми, все таки насправді молимось, в хвилини радості та печалі.

Твої діти Земле, забули, що без Тебе поза орбітою, люди стануть сміттям. Але Ти, найщиріша матінко ЗЕМЛЕ, надто терпелива, постійно вибачаєш дітям своїм. Годуєш та поїш, не звертаючи уваги на те зло, яке творимо на Твоєму тілі. Пробач нашу зухвалість та зверхність…

Пробач

Першим божком ПРОБАЧ, звертаюся до Землі з проханням, звільнити мене та моїх близьких від сміття всіх, хто користувався послугами, його величі ПРОБАЧ. Так, саме це я і мала на увазі. Слова, невідомо коли ставши богами для людини, вже є не що інше, як величезних розмірів енергетичні згустки.

Маючи мільярди енергетичних формотворень, це вже клітини тіла – слова.

Горе

Божок ГОРЕ, чесно і добросовісно працює на своє благо, не покладаючи рук. Не має бідолаха ані сну, ані відпочинку. Він в рейтингу найуспішніших. Так нас любить, що увагою своєю нікого ще не обділив. Здається мені, що саме він – найголовніший з божків.

Певно, надто жадібний, постійно веде війну за нас з божком ЩАСТЯ. А ЩАСТЯ, поважне панство, напевно найлінивіший з усіх. Він працювати не любить і до того ж, напевно глухий, бо ніколи не приходить, коли його щиро просять та довго-довго чекають.

Горе полюбляє прийти саме туди, куди його не просять. Напевно, на нього люди навели величезну «порчу». От уже ці люди розумні, спромоглися дістатися таких висот, заволоділи такими божками!

Але щось людський розум переплутав.

Щастя

Щастя, перетворивши його в ЛІНЬ. Хоч і чує наші молитви, але йому не хочеться йти до нас і наділяти своєю присутністю наше життя, та й годі. Необхідно врятувати Щастя, а то ще й померти може. Що ж ми робитимемо без нього, на цій землі?

Нерозумно, люди скористалися своїм умінням зурочу вати. Напевно колись справжні Боги, любили нас по-іншому. Щастя був успішнішим за Горе. Потрібно в «верховну раду» подати прохання, про негайне вирішення цієї проблеми. Але то невірна думка, там іншим зайняті мужні політики. Щастя більше любить американців. Вони напевно розумніші, не стали втручатися в роботу вищих сил.

Лінь

Їм напевне не дозволив президент, там люди більш слухняні за наших, на наших теренах (розпуста, та й годі!). Про те, нас сильніше любить Уран, лише нам дозволив, користуватися своїми привілеями, та ще Японцям… Підсмажив на невидимих рівнях, втрутився в нашу генетику, аби відрізнялися від інших. Накликав на нас невідомих до цих пір божків. Ще й з ними прийдеться ділитися життєвим потенціалом. Набридло ділитися!.. А ми як загордилися: адже ні в кого нема такої кількості нових болячок… А які вони різні!.. Самобутність Українців, завжди вирізняла нас вишиванками, крашанками, а тепер ще й з Ураном побраталися.

Напевно в Українців очі завидющі. А які крадії серед нас, таких ще пошукати треба!.. Десь у далекому Китаї, побачивши божка слова ЛІНЬ, взяли та вкрали. Для чого питається? Китайці бідні землею обділені, а тепер ще й без ЛІНЬ залишилися. А наші куди дивилися? Знайшли, що красти. А Лінь взяв й інфікував божка БАГАТСТВА. Язвами очі його покрилися: тепер він здатний бачити тільки тих, хто у Верховній Раді працює, «не покладаючи рук», та найближчих родичів і кумів президентів, а вони міняються кожних п’ять років.