Олександр Адилін - Стрийська стежина

На цьому кінці міста теж були гарні будинки, але розбита дорога. За садибами виднівся пагорб на якому стояв хрест і, здається, капличка. Містечко плавно перейшло в село, назву якого я на жаль забув. Обабіч паслася чорна, як ніч корова та стояв пам’ятник»…жертвам більшовицького терору». На п'єдесталі перераховані прізвища борців за свободу, після десятка імен згадали й невідомого з Волині.

Я йшов далі й на сьогодні мої пригоди тільки починалися.

Сільська дорога привела мене до лісу. Тут знаходиться дендрарій «Радів». Ґрунтовка розбита лісовозами давала надію на можливість зустрічі людей. Щоб уточнити напрямок руху. Поки йшов по навігатору. Та через півгодини таки зустрів місцевого грибника. Любитель тихого полювання сказав, що мені потрібно іти в іншу сторону…

Залізши в непрохідні хащі зрозумів, що я або поворот пропустив або пішов не туди. Вирішив повертатися до перехрестя і там постаратися знайти шлях. Мені знову пощастило, зустрів лісників які не тільки дорогу показали, а ще й підвезли до потрібного повороту. Виявилось з самого початку навігатор вів мене правильно і я майже дійшов до цього місця. А грибник не помилився він відправив мене на хутір Прийма (виявилось є такий) через який я проходив, а про однойменний грот він можливо і не знав. Для себе я зробив висновок, що на майбутнє потрібно точніше ставити питання.

З основної дороги у ліс йшла малопомітна стежка. Основною прикметою цього повороту була купа старої битої цегли. Хто і навіщо її сюди привіз залишиться загадкою. Те що я називаю поворотом так можна назвати з великою, ні величезною натяжкою. Адже, як я вже говорив у бік веде стежина заросла чагарниками, можливо я на неї й уваги не звернув би. Принаймі, мені здавалося, що до урочища ходять частіше і стежка має бути більш протоптана. Та основні пригоди були попереду.

Побродивши лісовими нетрями зо дві години я добре нагодував комарів, переніс з місця на місце десяток кліщів, пробирався крізь кропиву, обходив борщівник і коли вже майже був готовий здатися та виходити з Радівських джунглів, так і не знайшовши Прийми, випадково натрапив на вказівник “ Печера 500 м». Вказівник був, а стежка знову губилася в хащах, щезала, розходилась. Ще через хвилин сорок я таки натрапив на ще один вказівник і вдалині між стовбурами столітніх буків показалося щось схоже на печери.

Сам грот вразив менше, як дорога до нього. Я стояв на камені по якому тисячі років назад ходили первісні люди, тут був їх мисливський табір. В таких місцях, зазвичай, мене наповнюють дивні відчуття. З пітьми минулих століть виринають магічні істоти-примари, чуються чарівні звуки й головне весь навколишній простір наповнює дивна енергетика.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.