Олександр Сачук - Чехія – Україна. Між двох країн…

– То які квіти? З міськвиконкому, облвиконкому?»

– То мої квіти, від моєї жіночки. Але хай служить, головне, шоб приємно було дівчині, нашому інспектору.

Оповідання про мене і мого товариша.

Був у мене сусід дуже хороший, Іванко. Іванко був десь на 15 років старший від мене, бізнесмен, а назва в нього була Рижий. Чого Рижий? Бо він був рижий, риже волосся в нього було, він був веселий, був крупний гарний мужчина, а ніхто йому другої фамілії не знав, всі казали Рижий Ваня. Ну Рижий Ваня, Рижий Ваня. Ми з ним зійшлися, життя нас звело, познайомились, він мав магазинчик свій, продавав.

Зустрілись ми. Він говорить: «Сашко, не хочеш якийсь бізнес почати?» Я говорю: «Ну так чого, можемо якусь грошину заробить. А шо б ми могли зробити: базар великий в ужгороді, людей багато, а їсти хочуть. Давай ми купимо сосиски, а якось на вихідні, я не стидаюся, будемо продавати. Відваримо чи запечемо, ти купи десь станочок на базарі, а будем сосиски з хлібом продавати». Він говорить: «Добре, так сосиски, м'ясокомбінат не працює, бо він на ремонті стоїть уже два місяця. Я не знаю де, бо я не маю бізнес. Він говорить: «Я знаю один м'ясокомбінат у Київській області, ми там купимо». Я говорю: «Добре, Іване».

У Івана був день народження. Ми сиділи, казкували, гутарили, трошки випили, трошки закусили, ковбаски якісь мадярські у нього були, було якесь вино Закарпатське, попили, поговорили, ну то я й забувся за то.

Приходжу я з роботи десь в десять вечора, дзвонить мені дзвінок. Думаю, хто ж то ввечері так дзвонить. Я піднімаю трубку, а він говорить: «Сашко, приїхали!» Я говорю: «Хто приїхав? Говорить: «Ковбаси приїхали, сосиски приїхали полукопчені». Я говорю: «Звідки приїхали? Про які ти ковбаси, ВАнь, говориш?» Говорить: «Ну ми ж говорили з тобою на день народження про ковбаси, будемо продавати, варити і жарити». Я говорю: «Ну так ми були трошки вже і випивші, я вже не помню про ті ковбаси». Говорить: «Так я і заказав, сьогодні поїздом приїхали з м'ясокомбіната, прийди срочно».

Ну то я і взяв, до нього їду. Пів на одинадцяту ночі, заходжу до Іванка, а Іванко мав азіатську овчарку, Аргон називалася. Заводить він мене в комнату, Аргон іде з нами. Відкриває комнату, а там комната десь сім на п'ять метрів, сама велика в нього комната, а він жив в старому сталінському домі. Старі квартири великі, сто квадратних метрів., в нього квартира була чотири комнати. А одну комнату він виділив повністю під ковбаси. Відкрив комнату, а вся земля, весь пол заложений на газетах ковбасою. Я говорю: «Скільки ж, Ваня, тут ковбаси?» А він говорить: «450 кілограм ковбаси». Я подивився на нього і говорю: «Ну то шо, завтра базар, завтра неділя, то будемо продавати!» А Аргон дивиться на Івана, видно, шо Аргон хоче їсти, а він говорить: «Я тобі не дам, це на бізнес». Ну добре, бізнес, так бізнес. Аргон голову опустив, бідненький, бачу, відійшов, а знову нюхає, не може від ковбаси відійти.

Іван говорить: «Не дам, прив'яжу тебе на вулиці». Прив'язав, а Аргон в хаті жив. Прив'язав він його на вулиці.

Тут ранок, неділя, ми продаєм, поїхали ми на базар. Він там десь за станок електричний договорився з адміністрацією базара, електрику протягнув. Продає він, я на другій стороні продаю ту ковбасу. А як на зло люди не хочуть купляти і говорять, що там на другій стороні теж ковбаси продають. Ми пішли подивитись з Іваном. в ту ніч, коли привезли ті ковбаси, Ужгородський м'ясокомбінат запустив ковбасний цех і видав зразу десь 20 тонн ковбаси і ті ковбаси в першу чергу прийшли на базар і по всіх магазинах. Ми за цілий день торговлі десь продали 10 чи 15 кілограм ковбаси. Іван говорить: «Сашко, треба ковбаси розвозить по всіх магазинах». Магазини з великими проблемами брали в нас по два-три кілограми ковбаси. Більше не хотіли брати, бо мали з м'ясокомбінату.

На особистих контактах роздали десь 100 кілограм ковбаси, а 350 кілограм лежить. Добре, шо вони були напівкопчені. кожен день роздавали, роздавали.

Іван мені через два дні дзвонить: «Сашко, не можу продати ковбаси, осталося ще десь 150 кілограм. Шось розвезли, Аргон спочатку взяв з'їв десь півтора кілограма, на другий день з'їв півкілограма, на третій день з'їв десь може знову півкілограма, а сьогодні я ковбасу йому даю, а він не хоче їсти, напівкопчені сосиски не хоче їсти! ПОдивився на миску з ковбасою і голову відвернув! Шо робити? Вже ковбаса почала пльонкою покриватись, портиться, потому шо літо, у мене ж морозилки нема». Морозилка в мене десь на 40 кілограм, а ще 100 кілограм ковбаси. Говорю: «Іванку, у мене тоже весь холодильник забитий твоєю ковбасою, ніяк не можемо продати».

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.