Олександр Маяков - Вовчиця

Мама з татом були в шоці. Розумниця і красуня Хельга вирішила все життя возитися з покидьками і ублюдками. Але Хельга так гарно і яскраво міркувала про обов'язок і справедливості, що батьки здалися. Та й, як вже говорилося, згадка міста юності батьків зіграла не малу роль. Хельга не була дурепою і не збиралася вести допити з маніяками і серійними вбивцями. Її мета була інша, підкорювати чоловіків своєю красою і силою мундира. Але тут її чекало розчарування. Чоловіки бачили в ній, в першу чергу, поліцейську і форма тільки заважала. А в цивільному одязі… такі відносини її не влаштовували. Саме поліцейський фетиш потрібен був Хельзі. І вона знайшла його в Інгварі.

Інгвару, як раз, подобалися жінки у формі. Від них віяло якоюсь неприступністю, що викликає бажання підкорити. І в один момент, Хельга і Інгвар зустрілися. Вона просто приїхала до нового лісника, як і належить поліцейському. Так уже склалося, що поліції і ліснику іноді доводиться співпрацювати. Хельга знала, що зустріне відставного солдата, але що він буде молодим, не розраховувала. У той день у неї був кепський настрій. Вона представляла зустріч зі старим воякою, який із ввічливості запросить її на чай. А вона, пославшись на невідкладність справ, відмовиться. Все обмежиться знайомством і ввічливим обміном посмішками. Але перед нею постав Інгвар. Довга дорога, нове місце, молодий чоловік був перед нею в неголеному і злегка розпатланому вигляді. Але це тільки підлило олії у вогонь лібідо Хельги. Саме таких чоловіків вона спокушала у своїх еротичних фантазіях. Серце дівчини тріпотіло. Вона була в кроці від реалізації своєї божевільної мрії.

Уявити собі стан Інгвара було складно. Треба було просто поставити себе на його місце. Звичайно, на відміну від Хельги, він не раз задовольняв свій фетиш, але йому, як будь-якій людині з певними нахилами, цього було мало. Це як заборонений плід, скуштувавши раз, хочеться ще і ще. І цей плід, дозрілий плід, був перед ним.

Стандартна процедура ввічливості, що включає в себе чаювання, і… тієї ночі їхні мрії збулися.

Їхні стосунки тривають вже майже рік. Вони бачаться пару раз на тиждень. Або він їде до неї, або вона до нього. Вони не збираються жити разом і проробляти це кожен день. Це б зробило їх потяг буденним, а вони цього не бажають. Нехай і коротка, але розлука надає якоїсь гостроти їх зустрічам. Накопичена пристрасть виривається на волю, даючи всю волю їх фантазіям.

Вільні стосунки. У них є всього пару ночей на тиждень, але це їх ночі. І знаєте, вони не користуються свободою. Ні Інгвар, ні Хельга не намагаються знайти ще кого-небудь на стороні. Звичайно, Хельгу дратує, коли Інгвар починає при ній фліртувати з цієї товстухою Уной. Так, за порівняння з Хельгой, Уна, продавщиця невеликого магазинчика, де воліє отоварюватися Інгвар, була пампушкою. До форм часів Ренесансу їй далеко, але й до осикою талії Хельги стільки ж. Але дратувала Хельгу зовсім не талія. Через особливості фігури, груди Уни були на пару розмірів більше. І тому Хельга ревнувала. Але і вона була хороша! Сама дівчина не втрачала можливості помститися Інгвар, пококетувати з барменом місцевої забігайлівки Фростом. Це така гра. Інгвар заграє з Уной, дратуючи Хельгу. А Хельга заграє з Фростом, дратуючи Інгвара. Тільки Інгвар, на відміну від Хельги, не сприймає ці ігри в ревнощі всерйоз. Все одно це частина їх прелюдії.

– Алло.

– Інгвар?

– Інгрід?

– Скільки разів говорила, що не називай мене на ім’я!

– Добре, мамо.

– Так краще.

– Щось сталося?

– А що, я не можу подзвонити своєму синові просто так? Обов'язково щось має статися?

– Ні, просто ти так просто не дзвониш.

– Хотіла дізнатися, коли ти збираєшся додому повертатися.

– Я і так вдома.

– Інгвар! То твій дім казарма, то ліс якийсь! Тобі тридцять років!

– Двадцять дев'ять.

– Не блазнюй! Я тебе народжувала! І я хочу онуків!

– Мама! Ну, досить!

– Не досить! Інгвар, подумай про нас! Годі ризикувати життям. То армія, то лісництво. Не дай Бог, з тобою щось трапиться!

– Добре, мамо, я подумаю над цим.

– Де ти там подумаєш? Вже як Мауглі! Скоро на вовчиці одружишся.

– Ні, є в мене варіант. Людський.

– Так? І хто вона? З пристойної сім'ї?

– Вона з Осло.

– Те, що вона з Осло, не гарантує, що вона з пристойної сім'ї.

– Вона служить у поліції.

– Те, що вона служить у поліції, не гарантує, що вона з пристойної сім'ї.

– Я… я кохаю її і мені все одно з якою вона родини.

– Чому так не впевнено?

– Впевнено!

– Ну гаразд. Сподіваюся, ви…

– Мама!

– Добре, добре. Не буду тиснути. Всього доброго.

– І тобі.

– Моді, що за казки ти нам тут розповідаєш? – Голосно вимовив Бруні.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.