Анатоль Бедрій - ОУН і УПА

Головними речниками такої військової політики були ген. Микола Капустянський, військовий референт ПУН, і його помічники — ген. В.Курманович і полк. Р.Сушко Концепцію творення визвольної армії власними засобами заступали головно краєвий провідник сот. Головінський, підполковник Михайло Колодзінський — військовий референт КЕ ОУН на ЗУЗ, та референт боєвих акцій в КЕ ЗУЗ Роман Шухевич. Цю концепцію заступали також Степан Бандера, Іван Ґабрусевич, Зенон Коссак, Дмитро Грицай, Ярослав Стецько, Олександер Гасин, Микола Кос, Василь Сидор. Краєва Екзекутива ПЗУЗ, встановлена полковником Є.Коновальцем в 1935 році, приєдналася до прихильників революційного творення збройних сил. Крім згаданих, в КЕ ПЗУЗ були такі визначні революціонери: Ростислав Волошин, Ярослав Старух, Яків Бусел, Степан Пшеничний, А.Закоштуй. І саме на Північно-Західніх Українських Землях створено 1937 року з ініціятиви військового референта Краєвої Екзекутиви Василя Сидора перші відділи націоналістичної революційної армії [7].

Після перших спроб прийшли чергові в 1939 році, коли КЕ ПЗУЗ, очолена тоді Іваном Скопюком і А.Закоштуєм, дала доручення творити в околицях Янова на Берестейщині повстанський курінь п.н. Поліське Лозове Козацтво. Цей курінь досягнув перед вибухом німецько-польської війни біля 500 людей. Курінь був під керівництвом членів ОУН Вовківчика і Грози [8]. До явного зудару прихильників обидвох концепцій визвольної стратегії всередині провідного активу ОУН дійшло після трагічної загибелі полк. Євгена Коновальця, у зв'язку з постанням української держави на Закарпатті 1938–1939 років [9]. Керівні особи в ПУН покликали на пост т. зв. вождя ОУН полковника Андрія Мельника, який опреділився по стороні орієнтації на чужі потуги (конкретно — на Німеччину), як базу творення української армії.

Друга група провідних військовиків ОУН (М.Колодзінський, З.Коссак, Р.Шухевич, О.Гасин) стали на становищі творення українських збройних відділів в Карпатській Україні власними силами, незалежно від постави Німеччини. ПУН видав заборону перекидати військовиків ОУН із ЗУЗ на Закарпаття, бо такі заходи нерадо бачила б Німеччина, яка обіцяла передати Закарпаття Мадярщині. Але націоналісти-революціонери не зважали на цей наказ ПУН і переходили масово на Закарпаття, щоб там включатися у розбудову власної армії — Карпатської Січі. Спільно з тисячами місцевих патріотів ці революціонери боронили молоду державу перед наступом мадярських агресорів. "Карпатська Україна вчинила перший спротив в Европі, щоб збройною рукою зупинити "нове порядкування" Европи Німеччиною, це був перший стріл у "нову Европу" Гітлера!". Такими словами схарактеризував Ярослав Стецько історичне значення виступу націоналістів-революціонерів на Закарпатті в протиріччя до політики ПУН [10].

ПУН не допоміг скривавленому Закарпаттю ні одним старшиною зі своєї багаточисельної військової референтури.

Закарпатська політика ПУН штовхнула його діячів в обійми німецької імперської політики щодо України[11], а зате збройна боротьба закарпатців надзвичайно сильно революціонізувала до боротьби кадри ОУН на ЗУЗ і ПЗУЗ. Зокрема краєвий провідник Мирослав Тураш-Грабовський і його військовий референт пор. Дмитро Грицай намагалися якнайбільше радикалізувати визвольну боротьбу, їм у цьому багато допомагав пор. Роман Шухевич [12]. Впродовж 1939 року дійшло на ЗУЗ більше до збройних зударів між ОУНівцями і польськими окупаційними органами, ніж за ціле минуле десятиріччя. Обидві сторони мали по кілька десятків убитих, а польські тюрми і концтабір в Березі Картузькій були переповнені українськими націоналістами.

Першого вересня 1939 р. вибухнула німецько-польська війна. На українських землях під Польщею зразу творилися повстанські відділи для боротьби з окупантом, з яких деякі досягали розмірів куреня [13]. "Революційно-партизанську акцію підготовила і керувала нею Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ, зокрема крайовий провідник Володимир Тимчій-Лопатинський і військовий референт Володимир Гринів-Кремінський" [14]. Тимчій прийшов на зміну Тураша, який загинув при переході німецько-польського кордону в червні 1939 р.

Закарпатські події причинилися в поважній мірі до рішення групи провідних революціонерів ОУН зформувати в лютому 1940 р. новий провід на місце ПУН, що його назвали "Революційним Проводом ОУН" під керівництвом Степана Бандери. "А це тому, що фактично в ОУН до 1940 р. існували два різні, протиставні ідеологічні й політичні потенціяли, напрямки, дві протиставні концепції…", — як стверджує Степан Бандера [15].

Коли розлетілася польська імперська держава, то з польських тюрем і концтабору в Березі Картузькій вийшли на волю тисячі українських революціонерів. Майже всі вони опреділилися по боці творення власної, української, незалежної збройної сили. Йшли гарячкові заходи мілітаризувати ОУН під новим окупантом — російськими імперіялістами [16]. Коли Тимчій і Гринів загинули в лютому 1940 р., то їх настанову продовжували чергові два славні крайові провідники — Дмитро Мирон-Орлик і Іван Климів-Леґенда.

Від лютого 1940 р. військовим референтом в Революційнім Проводі ОУН був пор. Роман Шухевич. Ця референтура розгорнула на Західніх околицях Українських Земель (ЗоУЗ) інтенсивну підготовку військових кадрів [17].

Взагалі, 1940-й рік знаменний в історії ОУН сильною революціонізацією кадрів, як підсумок досвіду, пережиття, боротьби й жертв цілого попереднього десятиліття й сильного переконання в проводі, що грядуть для українського народу епохальні події. Ця войовничо-революційна атмосфера віддзеркалена в Маніфесті ОУН, виданому в грудні 1940 р. Там читаємо: "Тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи" [18].

В квітні 1941 р. ОУН відбула свій II Великий Збір, на якому прийнято постанову, що ОУН буде

"спиратися на власні сили українського народу, відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили…". У "Військових постановах" читаємо: "1. Для здійснення своїх цілей ОУН організує й вишколює власну військову силу. 2. Завдання військової сили ОУН є: а) зорганізувати й перевести збройну боротьбу ОУН за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української Держави; б) бути ядром Української Армії в Українській Державі… 4. Завдання Військового Штабу й військових осередків ОУН в часі зриву є зорганізувати збройну силу Революції та керувати військовими акціями на землях. 5. У збройному зриві ОУН організує й веде до боротьби всіх українців без огляду на їх політичні переконання…"

Читать дальше