Джеймс Олдридж - Останнiй дюйм (Останнiй дюйм - 1) (на украинском языке)

- Ага, ти ще тут! - сказав Бен тихенько.

Риба була чотири фути завдовжки, а важила один бог знає скiльки. Вона поглядала на Бена iз своєї схованки, як i минулого разу - тиждень тому. Жила вона тут, мабуть, не менше ста рокiв. Ляснувши у неї перед мордою ластами, Бен примусив її податися назад i зробив добрий кадр з панорами, коли риба не поспiшаючи, але сердито пiшла головою вниз, на дно.

Поки що це було все, чого вiн добився. Акули нiкуди не дiнуться й пiсля обiду. Йому треба берегти повiтря, тому що балони нiяк не перезарядиш тут на березi. Обернувшись, Бен вiдчув, як повз його ноги прошелестiла плавниками акула. Поки вiн знiмав орляка, акули зайшли йому в тил.

- Ану, геть звiдси, капоснi душi! - закричав вiн, випускаючи величезнi пухирi повiтря.

Вони вiдпливли: голосне булькання сполохало їх. Пiщанi акули пiшли на дно, а кiшка попливла на рiвнi його очей, уважно стежачи за ним. Таку криком не злякаєш. Бен притулився спиною до рифу i раптом вiдчув, як його руку обпекло гострим виступом корала. Але вiн не спускав очей з кiшки до того часу, поки не виплив на поверхню. Навiть i тодi вiн тримав голову пiд водою, щоб стежити за кiшкою, яка помалу наближалася до нього. Бен незграбно вiдступив за вузький край рифу над поверхнею моря, перевернувся i пройшов останнiй дюйм шляху до безпечного мiсця.

- Менi ця погань зовсiм не подобається! - сказав вiн уголос, виплюнувши з рота воду.

I тiльки тут вiн помiтив, що над ним стоїть хлопчик. Бен зовсiм забув про його iснування i не знайшов за потрiбне пояснити, кого стосуються цi слова.

- Виймай снiданок з пiску i приготуй їжу на брезентi, в затiнку пiд крилом лiтака. Кинь-но менi великий рушник.

Девi дав йому рушник, i Бену довелось миритися з життям на сухiй, гарячiй землi. Вiн вiдчув, що зробив велику дурницю, взявшись за таку роботу. Вiн був добрим льотчиком по нерозвiданих трасах, а зовсiм не якимсь авантюристом, що ганяється за акулами з пiдводним кiноапаратом. I все-таки йому пощастило, що вiн дiстав хоч цю роботу. Два авiаiнженери американської компанiї Схiдних повiтряних лiнiй, якi служили в Каїрi, органiзували поставку кiнофiрмам кадрiв, знятих у Червоному морi. Обох iнженерiв перевели до Парижа, i вони передали свою справу Бену. Льотчик у свiй час допомiг їм, коли вони прийшли просити консультацiю щодо польотiв у пустелi на маленьких лiтаках. Вiд'їжджаючи, вони вiдплатили послугу, повiдомивши про нього телевiзiйну компанiю в Нью-Йорку. Йому дали напрокат апаратуру, а вiн найняв маленький "Остер" у єгипетськiй льотнiй школi.

Бену треба було швидко заробити грошi, i от з'явилася така можливiсть. Коли компанiя Тексєгипто припинила розвiдку нафти, вiн втратив службу. Грошi, якi Бен старанно заощаджував два роки, лiтаючи над розпеченою пустелею, давали можливiсть дружинi добре жити в Кембрiджi. Тих невеликих коштiв, що в нього лишилися, вистачало на утримання його самого, хлопчика, француженки iз Сiрiї, яка доглядала дитину, i маленької квартирки в Каїрi, де вони жили утрьох. Але цей полiт був останнiй. Телевiзiйна компанiя повiдомила, що запасу знятої плiвки у неї вистачить надовго. Тому його робота закiнчувалась i не було бiльше причин лишатись в Єгиптi.

Бен тепер уже напевно одвезе хлопчика до матерi, а потiм пошукає роботу в Канадi - може, таки знайдеться що-небудь, коли, звичайно, пощастить i вiн зумiє приховати свiй вiк.

* * *

Поки вони мовчки їли, Бен перемотав плiвку у французькому кiноапаратi, полагодив клапан акваланга. Вiдкриваючи пляшку пива, вiн знову згадав про хлопчика.

- А тобi є що-небудь пити?

- Нема, - неохоче вiдповiв Девi. - Води немає...

Бен i тут не подумав про сина. Як завжди, вiн захопив iз собою з Каїра дюжину пляшок пива; воно було чистiше i безпечнiше на шлунок, нiж вода. Але треба було взяти щось i для хлопця.

- Доведеться тобi випити пива. Вiдкрий пляшку i покуштуй, тiльки не пий дуже багато.

Йому неприємно було, що десятирiчна дитина питиме пиво, але що ж поробиш. Девi вiдкупорив пляшку, хильнув прохолодної гiркуватої рiдини, але проковтнув її з зусиллям. Похитавши головою, вiн повернув пляшку батьковi.

- Не хочу пива.

- Вiдкрий банку персикiв.

Банка персикiв не може вгамувати спрагу в таку суху пiвденну спеку, але вибору в них не було. Попоївши, Бен лiг, дбайливо прикривши апаратуру вологим рушником. Вiн глянув мигцем на Девi i, переконавшись, що хлопчик не хворий i сидить у затiнку, швидко заснув.

* * *

- А хто-небудь знає, що ми тут? - спитав Девi спiтнiлого вiд сну батька, коли той знову збирався спуститися пiд воду.

- Чому ти запитуєш?

- Не знаю. Просто так.

- Нiхто не знає, що ми тут, - сказав Бен. - Ми дiстали в єгиптян дозвiл летiти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетiли так далеко. I не повиннi знати. Це ти запам'ятай.

- А нас можуть знайти?

Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. Дiти завжди бояться, що їх спiймають на гарячому.

- Нi, прикордонники нас не знайдуть. З лiтака вони навряд чи помiтять нашу машину. А суходолом нiхто сюди не добереться, навiть на вiллiсi. - Вiн показав на море. - I звiдти нiхто не прийде: там рифи...

- Невже нiхто-нiхто про нас не знає? - тривожно запитав хлопчик.

- Я ж кажу, що нi! - роздратовано вiдповiв батько. Але раптом зрозумiв, хоч i пiзно, що Девi непокоїть не страх бути пiйманим, вiн просто боїться лишитися сам. - Ти не бiйся, - промовив Бен грубувато, - нiчого з тобою не станеться!

- Зривається вiтер, - сказав Девi, як завжди тихо i надто серйозно.

- Знаю. Я пробуду пiд водою лише пiвгодини. Потiм пiднiмусь, заряджу нову плiвку i опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.

"Треба було йому про це нагадати", - подумав Бен, занурюючись у воду разом iз принадою з конини. Принаду вiн поклав на добре освiтлену коралову гiлку, а камеру встановив на виступi. Потiм вiн мiцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його вiдiрвати.

Закiнчивши цю справу, Бен вiдступив у невелику нiшу на якихось десять футiв вiд принади, щоб захистити себе ззаду. Вiн знав, що акул не доведеться довго чекати.

У срiблястому просторi, там, де корали переходили в пiсок, їх було вже п'ять. Вiн мав рацiю. Акули прийшли зразу ж, почувши запах кровi. Бен завмер, а коли видихав повiтря, то притискував клапан до корала за спиною, щоб пухирцi повiтря, лопаючись, не сполохали акул.

- Пiдходьте! Ближче! - заохочував вiн риб.

Але їх i не треба було запрошувати.

Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кiшка, а за нею двi чи три акули тiєї ж породи, але меншi. Вони не пливли i навiть не ворушили плавниками; вони летiли вперед з великою швидкiстю, наче сiрi ракети. Пiдiйшовши до м'яса, акули трохи звернули вбiк, на ходу вiдриваючи шматки.

Вiн зняв на плiвку все: наближення акул до цiлi, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них болiли зуби, пожадливий пакосний укус найогидливiше видовисько, яке йому доводилось бачити в життi.