Ксенія Глущенко - Шепіт крил метелика

Наступний вагон зустрів їх досить непривітно. Дверцята першого купе защемило і знадобилося близько десяти хвилин аби троє здорових чоловіків, під настанови Антона, змогли відкрити їх. На волю вирвалось затхле, копчене повітря. Слабеньке сяйво ліхтаря розсікло затверділу темінь і обережно зупинилося біля блідого обличчя. Хлопець сидів піджавши й обійнявши ноги, він покачувався з боку в бік, а скляні очі дивилися туди, де дверцята не відчинялися для інших. Олег Віталійович першим зробив крок до середини, але відчайдушний крик колишнього пасажира зупинив його.

– Ні, не йдіть сюди! Ви її розбудете! Нехай спить. Вона чарівно спить, ну дійсно, чарівно! Хіба не диво? Що вам тут потрібно? Ми ж нічого не порушували! Скоро доїдемо і підемо по своїх справах. Не лізьте до мене!

– Слухай, синку, заспокойся!

– Не йдіть сюди! – хлопець забився в найглибший закуток і з неприхованим страхом слідкував за діями лікаря.

– Все добре, не бійся. Ви вже приїхали, ти зупинку пропустив. Ми прийшли сказати про це.

– А вона? Її ж не можна будити. Як я її покину? Ні, я не можу піти. Ні, ні. – юнак закрив очі руками. Сльози текли по його обличчі, а Олег Віталійович вже обережно сів поряд.

– Як тебе звати?

– Артур.

– Артур, я поїду з нею, я її хрещений. А ти йди з Антоном, він водій і довезе тебе до потрібного місця.

Антон, підтримуючи хворого, разом з полісменом пішов до карети швидкої. І лише тоді Олег Віталійович помітив, що навіжений говорив зовсім не про уявного друга.

– Лейтенант, присвіти сюди!

На протилежному ліжку лежало янголя. Темно–русе волосся безкрайньою довготою спадало з плечей. Воно намагалося сховати біле обличчя, що притягувало морозною свіжістю. Аристократичні ручки, немов руки снігової королеви, ніжно обіймали книгу. Дівчина поринула у вічний сон, реальність бажаних сновидів.

Глава 3

Метелики

Обережно, немов побоюючись порушити змертвілу тишу, Анна відкрила очі. Вагон був заповнений туманом. Він насідав над нею тягарем, клубочився темними пасмами загубленого неба. Кожний порух здавався зайвим, тіло німіло й не піддавалося командам. Анна лежала на ліжку, обережно вкрита шкіряною курточкою, що погойдувалася від залетівшого до купе вітру. Він підіймав туман, а через долю хвилини повертав його на місце. Кожного разу повертаючись донизу застиглі краплі втрачали темні тони. Остаточно позбувшись кольору молочна пелена ніжними крапельками осіла на руки, обличчя та темне волосся дівчини.

Зібравшись з силами, Анна відкинула ноутбук, що стояв між стіною та її тілом та обережно сіла. Вона завжди відчувала запаморочення після підйому, наразі це відчуття зникло. Зник також і Артур, в поїзді не кричав кондуктор, мовчали сусіди, не звучали постуки рейок. Дівчина повернулася до вікна, в темному дзеркалі відбилося відображення блідого, але не змученого, а величного тіла. На скроні було видно маленький шрам, завжди неслухняне волосся лягло красивою зачіскою, пом'яті штани красувалися рівними клітинками, що вже не танцювали, а йшли рівним маршем.

Під поривом особливо жорстокого вітру до купе влетів метелик – маленьке полум'я, що несе кохання в матеріальному вимірі. Він пролетів над ліжком і обережно сів на плече Анни. Махаючи крильцями, метелик неначе цілував її, намагаючись заспокоїти.

Перша зустріч з метеликом відбулася у Анни багато років тому. Тихим літнім вечором, коли вона з бабусею поверталася зі свята Івана Купали, на неї напала хандра. Анна почала вередувати. Їй зовсім не хотілося йти до будинку та лягати спати. Раїса Іванівна, змучена далекою дорогою, вигадала історію. Вона посадила онуку на лавочку біля дерев'яних воріт, винесла теплий малиновий чай і розповіла казку, показуючи на метеликів, що билися біля ліхтаря за найменший атом примарного сонця. Старі потріскані губи ледь рухалися промовляючи: «Давня легенда запевняє: своє бажання потрібно тихенько прошепотіти метелику, щоб для всіх земних істот воно залишилося таємницею та відпустити його. Метелики не вміють розмовляти, тому на своїх крильцях, він віднесе прохання прямо на небеса і бажання обов'язково здійсниться».

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.