Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Тут можно читать онлайн Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя - бесплатно ознакомительный отрывок. Жанр: Социально-психологическая фантастика, издательство Фоліо, год 2011. Здесь Вы можете читать ознакомительный отрывок из книги онлайн без регистрации и SMS на сайте лучшей интернет библиотеки ЛибКинг или прочесть краткое содержание (суть), предисловие и аннотацию. Так же сможете купить и скачать торрент в электронном формате fb2, найти и слушать аудиокнигу на русском языке или узнать сколько частей в серии и всего страниц в публикации. Читателям доступно смотреть обложку, картинки, описание и отзывы (комментарии) о произведении.

Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя краткое содержание

1Q84. Книга третя - описание и краткое содержание, автор Харуки Мураками, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки LibKing.Ru

«1Q84» — новий роман Харукі Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 рокуй увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року.

До видання увійшла третя книга роману X. Муракамі «1Q84».

1Q84. Книга третя - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок

1Q84. Книга третя - читать книгу онлайн бесплатно (ознакомительный отрывок), автор Харуки Мураками
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У целофанові пакети Тенґо напхав переміну білизни й речі туалету, кілька книжок, письмове приладдя й папір. Як завжди, вирушив з Токійського вокзалу на експресі, в Татеямі пересів на звичайну електричку й зійшов на другій зупинці в Тікурі. На станції відвідав туристичне бюро й пошукав готель в японському стилі, в якому зміг зупинитися за порівняно дешеву плату. Оскільки курортний сезон уже скінчився, вільний номер знайшовся легко. Цей простий готель полюбляли в основному приїжджі рибалки. В тісному, але чистому номері пахло новими матами. З вікна на другому поверсі було видно рибальський порт. Плата за перебування в ньому з урахуванням сніданку й вечері виявилася дешевшою, ніж він сподівався.

Він ще не знав, як довго тут затримається, але сказав, що поки що заплатить уперед за три доби. Власниця готелю не заперечувала. Вона обтічно пояснила, що готель замикається об одинадцятій і що приводити до себе жінок не бажано. Тенґо також проти цього не заперечував. Облаштувавшись у номері, подзвонив в оздоровницю. Медсестрі, що взяла слухавку (як завжди, це була жінка середнього віку), сказав, що хотів би побачитися з батьком, і запитав, чи вона не заперечує. Медсестра відповіла, що ні, не заперечує.

— Кавана-сан усе ще спить, — повідомила вона.

Ось так почалося перебування Тенґо в «Котячому місті» на морському березі. Вставши рано-вранці, він прогулювався уздовж берега, спостерігав, як у рибальський порт заходять і вирушають з нього риболовні судна, після того вертався у готель і снідав. Щодня на стіл подавали одне й те ж — сушену ставриду, яєчню, помідору, розрізану начетверо, приправу з водорості, суп з місо й молюсками «курбікура», варений рис, — але чомусь усе було смачним. Після сніданку Тенґо сідав за стіл й писав роман. Після довгої перерви він писав текст авторучкою, і це приносило йому насолоду. Робота в незнайомій місцевості, подалі від звичайного життя, змінила його настрій на краще. Було чути одноманітний гуркіт моторів риболовних суден, які вирушали з порту або поверталися додому. Цей звук йому подобався.

Тенґо писав роман, дія в якому розгорталася у світі з двома Місяцями на небі. У світі, де існували карлики й повітряна личинка. Запозичений з «Повітряної личинки» Фукаері, той світ тепер став його власним. Коли він зосереджувався на папері, то його свідомість жила в тому світі. Бувало й так, що вона залишалася там, навіть коли він відкладав авторучку й відходив від стола. Тоді мав таке відчуття, ніби тіло й свідомість відділилися одне від одного і не вдається визначити, де реальний світ, а де фантастичний. Напевне, подібний настрій опановував головного героя «Котячого міста». Центр ваги світу непомітно переміщувався на інше місце. І таким чином головний герой, можливо, ніколи не міг сісти на поїзд, що вирушав з міста.

Об одинадцятій Тенґо доводилося виходити з номера, щоб його прибрали. І тоді, переставши писати, він неквапливо прямував до станції, заходив там у кав'ярню і пив каву. Іноді з'їдав сандвіча, але частіше обходився без нічого. Брав у руки ранковий випуск газети й уважно перевіряв, чи нема в ній статті, яка мала б до нього якесь відношення. Однак чогось подібного не знаходив. «Повітряна личинка» вже давно зникла зі списку бестселерів. На перше місце в ньому вийшла книжка під назвою «Як схуднути, досхочу наїдаючись того, чого хочеться». Чудова назва! Мабуть, продається навіть з чистими сторінками.

Випивши каву й проглянувши газету, Тенґо на автобусі їхав до оздоровниці. Туди прибував найчастіше у проміжку між половиною першої та другою. У приймальні завжди недовго розмовляв з медсестрою. Тепер, коли він затримався у місті на якийсь час, медсестри почали ставитися до нього трохи приязніше й добріше. Як родина, що спокійно прийняла блудного сина.

Одна молода, років понад двадцять, медсестра, невисока, з волоссям, зібраним у вигляді кінського хвоста, з великими очима й червонощока, побачивши Тенґо, завжди сором'язливо всміхалася. Та відтоді, як він побачив дівчинку всередині повітряної личинки, думав лише про Аомаме. Інші жінки здавалися йому тільки невиразними тінями, що іноді проходили мимо. У закутку його голови постійно зберігався образ Аомаме. Він мав враження, що десь у цьому світі вона живе. І, можливо, шукає його. А тому того вечора за допомогою особливого каналу прийшла на зустріч з ним. Отже, й вона його не забуває.

Якщо те, що сам бачив, не галюцинація…

Інколи він згадував заміжню подругу. Власне, що вона зараз робить? Її чоловік по телефону сказав, що пропала. І тому більше з Тенґо не зустрінеться. Пропала. Ще й тепер це слово тривожило його. В ньому, безсумнівно, звучало щось зловісне.

А проте врешті-решт її образ поволі віддалився. Післяобідні години, проведені з нею, могли згадуватися лише як уже довершена минула подія. Через це Тенґо відчував докори сумління. Однак несподівано сила тяжіння змінилась, і залізнична стрілка остаточно пересунулася. Тепер вороття назад уже нема.

Зайшовши у батькову палату, Тенґо сів на стілець поряд з ліжком і коротко привітався. А тоді по порядку розповів, що робив досі від учорашнього вечора. Звісно, нічого особливого не робив. Повернувся на автобусі до міста, повечеряв у їдальні, випив пляшку пива і в готелі читав книжку. Ліг спати о десятій. Вставши рано, прогулявся містом, поснідав і години дві писав роман. Щодня повторював те саме. Але непритомному батькові щодня досить докладно доповідав, що робив. Звичайно, від нього не почув жодної реакції. Наче розповідав стіні. Все це було тільки звичним ритуалом. Однак іноді просте повторення мало немале значення.

Потім Тенґо читав уголос книжку, яку привіз із собою. Не якусь особливу, а уривок книжки, яку сам тоді читав. Якби напохваті була інструкція про користування газонокосаркою, то, мабуть, і її він читав би батькові. Тенґо намагався читати текст повільно, якомога виразнішим голосом, щоб слухачеві було зрозуміло. Тільки на цьому зосереджував свою увагу.

«Спалахи блискавки надворі щораз дужчали, й іноді синє світло заливало всю вулицю, але грому не було чути. Може, грім прокочувався, але я, розслабившись, наче й не сприймав його на слух. Дощова вода жмурами котилася вздовж вулиці. Здається, по ній все ще один за одним в їдальню заходили відвідувачі.

Товариш, з яким я прийшов раніше, не спускав з людей погляду, а тому я дивувався, але все ще мовчав. Навколо щирився гомін, збоку і спереду на нас так насувалися люди, що стало важко дихати.

Хтось кашлянув чи поперхнувся їжею, здавалось, дивним голосом, схожим на собаче «нюх-нюх».

Раптом спалахнула страшна блискавка й своїм синім світлом обдала приміщення і людей у ньому. В ту ж мить так загуркотів грім, що, здавалось, дах провалиться. З переляку стрепенувшись, я побачив, що на нас витріщилися люди з обличчями, схожими не то на собачі, не то на лисячі морди, всі у європейських костюмах, декотрі з яких своїми довгими язиками облизували губи». [3] Уривок із «Токійського щоденника» Хяккена Утіди (1889–1971), відомого своїми численними дзуйхіцу (японськими есе) та короткими оповіданнями з несподіваним поворотом сюжету.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать


Харуки Мураками читать все книги автора по порядку

Харуки Мураками - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки LibKing.




1Q84. Книга третя отзывы


Отзывы читателей о книге 1Q84. Книга третя, автор: Харуки Мураками. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв или расскажите друзьям

Напишите свой комментарий
x