Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Біографія їхньої дочки, Масамі Аомаме, закінчується одинадцятим роком. Вона тоді зреклася віри. А до людей, які зреклися віри, «Братство свідків», здається, втрачало будь-яку цікавість. Для секти Масамі Аомаме наче вмерла в одинадцятирічному віці. Після того не лишилося жодного рядка записів про те, як склалося її подальше життя і чи вона ще живе на цьому світі.

«Якщо так сталося, то нічого іншого не залишалося, як піти й поговорити з її батьками чи братом, — подумав Усікава. — Може, від них удасться щось дізнатися?» Та, передивившись зібраний матеріал, він не міг сподіватися, що вони охоче відповідатимуть на його запитання. Люди з родини Аомаме (звісно, з погляду Усікави) мають обмежений кругозір, ведуть обмежене життя й від самого початку не сумнівалися, що наблизяться до царства небесного тим швидше, чим довше залишатимуться обмеженими. На їхню думку, людина, навіть родич, що зреклася їхньої віри, ступила на неправильну, ганебну дорогу. Можливо, тепер вони вже не вважають її своєю родичкою.

А чи Аомаме не зазнала в дитинстві домашнього насильства?

Може, зазнала, а може, й ні. А якби й зазнала, то батьки, напевне, не вважали б його насильством. Усікава знав, що члени «Братство свідків» тримали дітей у суворій покорі. У багатьох випадках удавалися до фізичного покарання.

Може, саме такі дитячі переживання залишають у душі глибоку рану і в дорослому віці призводять навіть до вбивства іншої людини? Звісно, це не виключено, але Усікава вважав таке припущення чимось крайнім. Вбити людину — страшна робота. Вона супроводжується небезпекою і великим душевним тягарем. У разі арешту на винуватця чекає важка кара. Для вбивства людини, мабуть, потрібний набагато сильніший привід.

Усікава ще раз узяв у руки документи й уважно перечитав біографію Масамі Аомаме до одинадцятирічного віку. Як тільки вона навчилася ходити, то супроводжувала матір, яка поширювала віровчення їхньої секти. Вони разом обходили людські оселі, вручали релігійні брошури, сповіщали, що світ неминуче прямує до загибелі й запрошували людей взяти участь у зібраннях. Мовляв, якщо вони вступлять в їхню секту, то зможуть пережити кінець світу. А після того потраплять у блаженний рай. Усікаву також кілька разів до цього закликали. Здебільшого жінки середнього віку, в капелюшках або з парасолькою від сонця. Найчастіше в окулярах, вони не відривали від нього своїх, як у розумної риби, очей. У багатьох випадках ходили з дітьми. Усікава уявив собі картину того, як маленька Аомаме вслід за матір'ю обходить людські оселі.

Вона не відвідувала дитячого садка, а ходила в найближчу міську початкову школу. І коли була в п'ятому класі, покинула «Братство свідків». Причина зречення віри була невідомою. «Братство свідків» такої причини ні разу не фіксувало. Людину, що потрапила в лабети диявола, краще там і залишати. Вони по горло були зайняті тим, що розповідали про рай та дорогу, яка веде до нього. Добрі люди мають свою роботу, диявол — свою. Встановився своєрідний поділ праці.

У голові Усікави хтось постукав у фанерну перегородку і звернувся до нього словами: «Усікава-сан, Усікава-сан!» Усікава розплющив очі й прислухався. Голос був слабкий, але настійливий. «Здається, я щось пропустив, — подумав Усікава. — Якісь важливі факти зафіксовано в цих документах, але я чогось не прочитав. Стукіт об фанеру нагадував про це».

Усікава ще раз пройшовся очима по товстих документах. І не просто бачив текст, а подумки уявляв собі різноманітні картини. Трирічна Аомаме супроводжує матір під час її проповідей віровчення секти. У більшості випадків їх грубо проганяють від порога. Аомаме вступає до початкової школи. Проповідь віровчення триває. Всі суботи й неділі приділяються цьому завданню. Гуляти з подругами Аомаме не має коли. Навіть не може ні з ким подружитися. У школі діти членів «Братства свідків» часто зазнають знущання й бойкоту. Про це Усікава дізнався з книжок про цю секту. І от у десятирічному віці Аомаме зрікається віри. Таке зречення, напевне, вимагало від неї неабиякої рішучості. Аомаме прищепили віру від самого народження. У ній вона виросла. Віра проникла до самих кісток. Її не можна просто скинути, немов костюм. Вчинок Аомаме прирік її на самотність у родині. Бо родина була надзвичайно побожною. І легко не примирилася з дочкою, що зреклася віри. Бо зректися віри — це все одно що зректися родини.

Що сталося з Аомаме на одинадцятому році життя? Що змусило її зважитися на такий вчинок?

«Початкова школа N в Ітікаві, що в префектурі Тіба, — подумав Усікава. Він вимовив уголос ці слова. — Там щось сталося. Напевне, щось… — На мить він стримав подих. — Здається, я колись десь чув назву такої школи».

Власне, де чув? Таж Усікава ніщо не пов'язувало з префектурою Тіба. Відтоді, як, народившись у місті Ураві префектури Сайтама, він вступив до університету й переїхав до Токіо, увесь час, за винятком проживання в Тюорінкані, [10] Тюорінкан — частина міста Ямато префектури Канагава. мешкав в одному з двадцяти трьох адміністративних районів Токіо. У префектурі Тіба майже не бував. Тільки одного разу їздив до Футцу купатися в морі. А проте чому запам'ятав назву початкової школи в Ітікаві?

Поки згадав, минуло багато часу. Потираючи долонею свою здеформовану голову, зосереджено думав. Шукав на дні пам'яті так, ніби засунув руку у глибоке болото. Цю назву почув не дуже давно. Зовсім недавно. Префектура Тіба… місто Ітікава… початкова школа. І тоді його рука нарешті вхопилася за тонкий мотузок.

«Тенґо Кавана, — подумав Усікава. — Так, саме той Тенґо Кавана родом із Ітікави. І він, напевне, ходив до міської початкової школи».

Усікава вийняв з шафи офісу досьє, що стосувалося Тенґо Кавани. Матеріал, зібраний кілька місяців тому на замовлення секти «Сакіґаке». Перегортаючи його сторінки, Усікава перевірив, де Тенґо вчився. Опецькуватий палець Усікави знайшов назву школи. Як він і сподівався, Масамі Аомаме відвідувала ту саму міську школу, що й Тенґо Кавана. Судячи з дати народження, вони були на однаковому році навчання. А от те, чи вчилися в одному класі, доведеться розслідувати. Однак імовірність того, що вони знали одне одного, була досить великою.

Усікава взяв у рот сигарету «Seven Stars» і закурив від запальнички. Отже, виявилося, що все починає зв'язуватися докупи. Від точки до точки потроху прокладається одна лінія. Однак Усікава ще не знав, який рисунок витвориться. Та, напевне, потроху його обриси помітно окресляться.

«Аомаме-сан, ви чуєте мої кроки? — подумки питав Усікава. — Мабуть, не чуєте. Бо я йду тишком-нишком. Але крок за кроком до вас наближаюся. Я — троянська черепаха, але впевнено рухаюся вперед. Не сумніваюсь, що невдовзі дожену зайчика. Ждіть мене з нетерпінням».