Олег Авраменко - Реальна загроза
- Название:Реальна загроза
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Олег Авраменко - Реальна загроза краткое содержание
Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Реальна загроза - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
— Але ж путч, путч, — нетерпляче мовив я.
— Так ось тобі й мотив для путчу. Брак особового складу флоту, його недостатня обороноздатність. Звідси висновок — планета потребує сильного й надійного союзника. Правильний висновок, не заперечую. Але далі твій батько пішов протореною стежкою своїх політичних поглядів. Демократичним режимам він не довіряє, вважаючи їх наскрізь корумпованими й продажними. Якоюсь мірою я з ним згоден. Проте ще менше він вірить у добрі наміри своїх колег-диктаторів — і тут я цілком на його боці. В результаті адмірал бачить єдиний вихід — підтримати своїх колишніх соратників, а нині бізнесових партнерів, у їхньому прагненні захопити на Октавії владу. Таким чином він розраховує здобути надійного союзника.
— Але ви з ним не згодні?
— Категорично. По-перше, новий путч, як і попередній, приречений на поразку, в цьому я не сумніваюсь. А по-друге, навіть якщо станеться неймовірне і заколотники прийдуть до влади, то вони так глибоко загрузнуть у внутрішніх проблемах, що їм буде не до захисту Ютланда. Позавчора ввечері ми з адміралом сперечались аж захрипли, проте кожен залишився при своїй думці.
— А у вас є альтернатива? — з надією запитав я.
— Вона напрошується сама собою. Не найкраща, звичайно… Хоча, це ще як подивитися.
— Земля? — припустив я.
— Якщо маєш на увазі земний уряд, то ні. Але моя пропозиція справді пов’язана з Землею. Це єдина сила, здатна забезпечити Ютланду мирне існування. З будь-яким іншим союзником, навіть найвірнішим і найнадійнішим, планета приречена перебувати під постійною загрозою війни. Та, на жаль, Земля — союзна держава. Рішення з питань зовнішньої політики там приймається шляхом узгодження позицій усіх суб’єктів Конфедерації, а це дуже тривала процедура. Поки йтимуть переговори, майже напевно станеться витік інформації, і всі дізнаються про походження ендокринолу. Коли ж навколо Ютланда виникне конфліктна ситуація, земляни не квапитимуться зі своїм втручанням, а вирішать дочекатися, чим усе закінчиться. Інша річ — і в цьому полягає моя ідея — запропонувати найбільшим фармацевтичним компаніям Землі концесію на виробництво ендокринолу. Не сумніваюсь, що вони без найменших зволікань ухопляться за цю пропозицію. Тоді й у земного уряду розв’яжуться руки — безпека Ютланда з питання міжнародних відносин перейде у площину захисту економічних інтересів. А тут земляни діють швидко й рішуче. Гадаю, їм навіть не знадобиться надсилати сюди війська. Сам факт укладення угоди про концесію убезпечить Ютланд від можливої агресії. Ніхто не ризикне виступити проти Землі.
— Непогана ідея, — зауважив я. — Проте я певен, що батько сприйняв її в багнети. Навіть спробую вгадати що він сказав: „Не дозволю продавати планету плутократам!“
Павлов мимохіть посміхнувся:
— Майже вгадав. Правда, замість „плутократів“ він вжив вираз „акули капіталізму“, але це деталі. Виявляється, ти пам’ятаєш свого батька краще, ніж я думав. — Капітан відсунув убік порожню чашку. — Ну що, Александре, підемо навідаємось до наших? Повір, вони не тримають на тебе зла через те, що ти син Бруно Шнайдера.
Я вже збирався погодитись, але дещо пригадав.
— Стривайте, сер. Я хотів би з’ясувати ще один момент. Ви сказали, що „Маріана“ — єдиний викрадений корабель. Це, часом, не через мене? Ну, в тому сенсі, щоб привезти мене сюди.
— Щодо цього не переймайся, — заспокоїв мене Павлов. — Корабель планували викрасти ще до твоєї появи, а ти просто дуже доречно підвернувся Фаулерові, тому він вирішив не втрачати слушної нагоди. За інших обставин тебе довелося б силоміць доправляти на Ютланд через одну з перевалочних баз. А стосовно „Маріани“, то її викрали винятково через мене.
— Як це?
— Хитрий задум адмірала Шнайдера. Він хотів відрізати мені шлях до відступу — і досяг цього. Тепер, пам’ятаючи моє минуле, на Октавії не повірять, що я непричетний до викрадення. Навіть серед команди „Маріани“ багато хто впевнений, що група Алавеса діяла з моєї згоди. Чим би не закінчилась уся ця історія, одне я знаю точно: назад в Астроекспедицію мене не візьмуть.
„Мене також,“ — подумав я. — „І Яну…“
— Зрозуміло. Тепер ви в пастці — або працювати на мого батька, або взагалі лишитися без роботи. А він знав, що ви змінили свої переконання?
— Так, знав. Але сказав, що мої політичні погляди його не цікавлять. Йому потрібен мій, гм, професіоналізм… Як він висловився, „високий професіоналізм і глибоке стратегічне мислення“. — Вперше я побачив Павлова зніяковілим. — Ти, мабуть, знаєш, що твій батько особисто очолює Генеральний Штаб Збройних Сил Ютланда. Так от, він хоче, щоб я став його правою рукою — начальником космічних операцій. Тобто, головнокомандувачем усіма Військово-Космічними Силами — і Зоряним Флотом, і Угрупованням Планетарної Оборони, і Корпусом Космічної Піхоти, і Космічною Гвардією.
— Ого! — вражено промовив я.
Хоча, якщо подумати, це була не така вже й дивина. Я неодноразово чув від різних людей, що капітан Павлов уже давно заслужив адміральські погони, причому далеко не з однією зіркою. А ще казали, що під час служби у військовому флоті він подавав великі надії і, якби не участь у путчі, зараз міг би займати одну з найвищих командних посад в Ериданських ВКС…
— І що ви відповіли? — запитав я трохи згодом.
— Спочатку категоричне „ні“. Але адмірал продовжував наполягати, і… Словом, учора я сказав, що погоджусь, але за однієї умови: він раз і назавжди відмовиться від планів державного перевороту на Октавії. Я не маю наміру брати участі, ні прямим, ні опосередкованим чином, у цій бездарній, безперспективній і кривавій авантюрі.
— А що батько?
— Він до цього не готовий. Йому миліше влаштувати бійню, аніж укласти мирну і взаємовигідну домосленість з „акулами капіталізму“. Проте я не збираюсь поступатися. Поки він носиться зі своїми безглуздими путчиськими задумами, я поза грою. Не дозволю йому використовувати мене.
Після дейких вагань я сказав:
— А проте, він уже вас використав. І то дуже конкретно.
— Як? Коли?
— Та оце зараз, — пояснив я, — в розмові зі мною. Я все дивувався, чому батько не нав’язується до мене з поясненнями, не намагається виправдатись, розповісти про мотиви своїх учинків. А він чудово розумів, що кожне його слово я сприйматиму з осторогою, піддаватиму сумніву будь-яке його твердження. Тому просто чекав, поки ми з вами зустрінемось і поговоримо. Він знав, що я довіряю вам і ціную вашу думку. А також знав, що ви будете зі мною відвертими і чесно відповісте на всі мої запитання. Нічого більше йому й не треба.
Павлов досадливо поморщився.
— От чорт!… Це дуже схоже на правду, мене справді використали. Втім, якби адмірал прямо попросив поговорити з тобою, я б не відмовився.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: