Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Мовчиш? - продовжував Фредо Вiкторе так само спокiйно, немовби у ваганнях Олеся не було для нього нiчого несподiваного, немовби iнакше юнак i не мiг поводитися. - Ну от, як тобi здається, товаришу комсомолець, чи може взагалi щось зробити одна людина проти цiлого державного ладу? Чи матиме така людина рацiю, якщо вирiшить вийти на бiй сама з цiлим ладом?

- Нi, - чесно визнав Олесь. Совiсть i гiднiсть комсомольця не дозволяли йому дати iншої вiдповiдi. Але тут-таки вiн додав: - Проте Сивий Капiтан не один! У нього є помiчники, його команда. I вiн має в своєму розпорядженнi, крiм того, ще й "Люцифер"!

Та хiба ж можна скидати з рахiвницi цю надзвичайну машину! Олесь немов знов почув голос Сивого Капiтана, що пояснював йому дивовижнi властивостi "Люцифера".

Але Фредо Вiкторе тiльки недбало махнув рукою:

- Команда - це всього кiлька чоловiк. "Люцифер" - усього-на-всього добре задумана i вдосконалена машина. А лад, державний лад - це велетенська сила. I боротися проти нього можна лише за допомогою великої маси людей, натхнених патрiотичними почуттями. Так робимо ми, патрiоти, що в пiдпiллi готуємося до вирiшальної боротьби з фалангiстським режимом, з його полiцiєю, жандармерiєю i навiть вiйськом... хоч заздалегiдь знаємо, що переважна бiльшiсть солдатiв буде з нами, коли настане грiзний час, бо вони - теж простi люди, хiба що зодягненi у вiйськову форму... Ми готуємося, наполегливо готуємося, щоб, коли настане той час, вийти справдi грiзною для фалангiстiв, непереможною силою, разом з усiма робiтниками, усiма чесними людьми країни. I тому ми вiримо в нашу майбутню перемогу, впевненi в нiй. А Сивий Капiтан...

Фредо Вiкторе зiтхнув:

- Я вiрю, що Сивий Капiтан має найкращi намiри, що вiн також чесна людина. Але те, що вiн хоче зробити, неможливо, доки вiн залишається один. Уряд, державний лад завжди будуть сильнiшими за нього. Людина, хай i найталановитiша, не може нiчого зробити сама, без пiдтримки, без допомоги народу. Оцього, менi здається, ваш Сивий Капiтан не враховує. Вiн волiє провадити якусь самостiйну боротьбу. Але така боротьба самотужки не завжди приносить користь загальнiй справi. Iнодi - i навiть часто! - вона може, навпаки, зашкодити... Як би не трапилося так i з Сивим Капiтаном, от чого я побоююся, друзi мої...

Олесь мовчав. У ньому боролися два почуття. Звiсно, вiн i сам добре знав те, про що говорив цей непоказний чоловiк з вдумливими ясними очима. Хiба ж не знав Олесь Гайдуков законiв класової боротьби? Але, з другого боку, Олесь був захоплений чудовим витвором Ернана Рамiро i Анхело Альвареса, їх "Люцифером", який нiчого не боявся: нi нападу людей, нi свинцевої зливи куль. Хiба ж може щось протистояти невразливому "Люциферовi"? I хiба не має права розраховувати на перемогу людина, талант якої допомiг їй збудувати таке технiчне чудо? Людина з такою залiзною волею, з такою непохитною рiшучiстю, як Сивий Капiтан?.. Кому ж тодi й вести боротьбу з фалангiстським ладом, якщо не такiй людинi?.. Так, почуття Олеся були цiлком на боцi Сивого Капiтана. А розум? Розум нагадував, що iснують незалежнi вiд романтичних почуттiв закони класової боротьби. I тi закони стверджують, що одинаки, якими б героїчними вони не були, нiколи не можуть досягти вирiшальних успiхiв у боротьбi з цiлим державним ладом. Закони класової боротьби доводять, що тiльки великi маси трудящих, тiльки органiзований народ може здiйснити революцiю...

Думки роздвоювалися, Олесь не мiг знайти для себе вiдповiдi на них. Сумнiви оволодiли ним, i вiн розгубився остаточно. Серцем вiн лишався цiлком з Сивим Капiтаном, а розумом схилявся до тверезих i переконливих мiркувань Фредо Вiкторе, який тим часом говорив далi:

- Менi не доводилося бачити Сивого Капiтана. Лише раз я бачив його "Люцифер". Добра, добра машина, нiчого не скажеш!.. I один раз менi довелося почути його голос. То було на Авеню-дель-Прадо, коли "Люцифер" уперше з'явився в столицi. I голос, слiд вiдзначити, у Сивого Капiтана приємний, мужнiй, упевнений. Проте нiяк не можу сказати, що мене задовольнив змiст його промови... Ще тодi не задовольнив. А тепер, коли я вислухав твою розповiдь, Марто, менi стало й зовсiм сумно.

- Чому, дядю Фредо? - несмiливо спитала дiвчина, що поступово втрачала ту дещо нервову бадьорiсть, з якою вона прийшла сюди. Марта бачила вагання Олеся, його нерiшучiсть, коли Фредо Вiкторе спокiйно i врiвноважено викладав йому свої мiркування. I хоч вона не читала нiколи полiтичних книжок, як Олесь, хоч розмови про закони класової боротьби були для неї малозрозумiлi, але дочка звичайного iберiйського робiтника вiдчувала в словах Фредо Вiкторе сувору правду. I це пригнiчувало її, бо ж Сивий Капiтан обiцяв звiльнити її батька. А коли Фредо Вiкторе має рацiю, коли Сивий Капiтан iде невiрним шляхом, хто ж тодi допоможе їй, хто врятує батька?.. її вродливе обличчя зблiдло, вона благально дивилася на Фредо Вiкторе, наче заздалегiдь боялася того, що вiн скаже.

- Чому? - повiльно, мов мiркуючи, повторив Вiкторе. - А ось чому. Вiн надто багато бере на свої плечi, цей Сивий Капiтан. Мабуть, вiн занадто самолюбивий, а може, й самозакоханий...

Цього Олесь уже не мiг стерпiти. Вiн рiшуче, заперечливо крутнув головою.

- Ви не знаєте його iсторiї, його долi... - почав вiн.

- А це й не обов'язково, - спинив його Фредо Вiкторе. - Яка б не була його доля, ми говоримо не про те, що було ранiше, а про те, що вiдбувається тепер. Повторюю, Сивий Капiтан, як на мою думку, надто самолюбивий, вiн чує тiльки свiй власний голос i керується лише ним. Такi люди легко збиваються з шляху - навiть тодi, коли вони натхненi найкращими намiрами! - i iнодi, не помiчаючи того, стають такими самими, як i тi, з ким вони починали боротьбу. Бо вони вiдiрванi вiд простих людей, вiд народних мас i до того ж самозакоханi!.. Що з тобою, Марто? Тобi погано?..

Дiвчина нервово стискала руки. її сполотнiле обличчя було схвильоване. Губи беззвучно ворушилися, немов вона хотiла щось сказати - i не могла.

- Що з тобою, Марто? - стурбовано повторив Вiкторе.

У вiдповiдь Марта рвучко кинулася до нього i заговорила - палко i благально:

- Не треба так про Сивого Капiтана, дядю Фредо, не треба! Вiн же обiцяв врятувати батька. А ви кажете таке, що менi страшно й подумати. Нiби Сивий Капiтан буде такий, як i... тi, проти яких вiн зараз... нi, дядю Фредо, я не знаю, мабуть, я не розумiю всього цього, але не кажiть так, не кажiть! Бо хто ж тодi допоможе моєму бiдолашному батьковi?.. Полiцiя замордує його, я нiколи бiльше не побачу мого татуся... Дядю Фредо, скажiть, що Сивий Капiтан визволить його! Я ж вiрю вам, дядю Фредо! Ви завжди говорили правду - i завжди все було так, як ви казали. Скажiть, що ви цього разу помилилися, що Сивий Капiтан врятує тата!

Вона благала Фредо Вiкторе, вона не зводила своїх глибоких темних очей з його зворушеного обличчя, - i в тих очах тремтiли гарячi, прозорi сльози, що великими краплинами падали на руки Фредо.