Олесь Бердник - Законсервована планета (на украинском языке)

Дiвчина опустила вiї, тепла хвиля пiдкотила до її грудей. Почервонiвши, вона тихо вiдповiла:

- Менi чомусь здається... чи, може, хочеться, щоб зустрiч з вами, Валья, була... на Землi!..

Усмiшка збiгла з лиця Валерiя Вiн вiдчув якiсь незвичайнi нотки в голосi дiвчини i тепер намагався збагнути, що вiдбулося, дивлячись в сяючi сiрi очi Вiкторiї. Ось ворухнулися його губи, певно вiн хотiв щось сказати, але не встиг.

Над космодромом загримiв голос з радiорепродуктора:

- Iнженера Тригуба та iнженера Денiс просять негайно зайти до директора будiвництва в термiновiй справi!

- Що трапилося? - захвилювалася Вiкторiя.

- Я гадаю, що нiчого особливою, - заспокоював Валерiй. - Може, вас викликають додому, або ще що-небудь...

Вони швидко пройшли широким коридором будинку управлiння i вiдкрили дверi до кабiнету директора.

Там уже зiбралися всi члени делегацiї i iнженери та службовцi космодрому.

Директор - сухорлявий, сивий iнженер - був блiдий i схвильований

- Друзi! - сказав вiн. - Справа, ради якої я турбую вас, надзвичайно важлива, хоч i не стосується нашої безпосередньої роботи. Я тiльки що одержав телеграми вiд уряду i вiд Всесвiтньої Академiї Наук. Те, що в них говориться, страшна несподiванка для всiєї Землi. Слухайте текст телеграми...

Присутнi були схвильованi таким вступом, але нiхто не чекав того, що прочитав директор. А вiн прочитав таке:

"Всiм урядам Держав, Нацiональним Академiям! Всiм народам Землi!

Три днi тому обсерваторiя Маунт-Вiльсон сповiстила Всесвiтню Академiю про страшну звiстку. Академiя не обнародувала її, доки не була пiдтверджена її вiрогiднiсть. Дослiдженнями Пулковської, Грiнвiчської i ряду iнших обсерваторiй свiту ця звiстка пiдтверджена.

Люди Землi! З глибини Космосу, вiд сузiр'я Плеяд, до нас наближається темне плането-подiбне тiло. Це було встановлено з допомогою вдосконалених радiотелескопiв. Маса космiчного тiла дорiвнює приблизно масi Землi чи Венери.

Швидкiсть тiла надзвичайно велика - а саме - бiля п'ятисот кiлометрiв на секунду. Можливо, ця планета з iншої системи, вiдкинута вiд свого сонця якоюсь катастрофою. Дуже швидко тiло ввiйде в нашу систему. Орiєнтовно визначено, що шлях його проходитиме через орбiту Землi. Це значить, що нам загрожує свiтова катастрофа.

Ми закликаємо учених Землi шукати шляхи для врятування людства! Ми закликаємо всiх людей зберiгати спокiй в цей тривожний час!

Наступають днi екзамену - або наша наука, наш Розум знайде вихiд з цього становища, або ми загинемо!..

Всесвiтня Академiя наук".

Звiстка була такою страшною, що в кабiнетi настала тривала мовчанка. Люди переглядалися, не знаючи - вiрити цiй химернiй звiстцi чи нi! Але тут було не до сумнiвiв! Папiрець телеграми тремтiв у руках сивої людини, гiпнотизуючи присутнiх...

- Американських колег прошу готуватись до вильоту,- додав директор.Вас викликає ваша академiя.

Вiдразу стало шумно. Тривожно коментуючи телеграму, iнженери виходили надвiр. Перед управлiнням вже стояли два реактивнi лiтаки для гостей...

Валерiй нiяк не мiг опам'ятатися. Все переплуталося в його головi недавня радiсть, готування до польоту, а тепер якась страшна сила - слiпа i невблаганна - хоче зруйнувати не тiльки його мрiї, а й усе життя на Землi...

Хтось смикнув його за рукав. Це була Вiкторiя.

- Я вилiтаю... Валья... - тихо мовила вона. - Бачте - ми замрiялися i не подумали про те, що щось може перешкодити нашим мрiям. ...навiть громадським... не кажучи про особистi... Прощайте, милий друже!

Валя здригнувся.

- Чому прощайте?.. Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихiд! Вiрте цьому, Вiкторiя! I самi теж шукайте вихiд!.. Невже людський генiй буде безсилим вiдвернути лихо, яке нависло над нами?! Нi! Не вiрю!

У Вiкторiї засяяла очi.

- Який ви сильний! Я вiрю вам! Я...

Але дальшi слова заглушив рев реактивних моторiв. Валерiй нахилився вперед, щоб розiбрати, що вона сказала. Дiвчина щось промовила, i знову нiчого не було чути...

Вiкторiя махнула рукою. На ЇЇ головi звихрилося волосся. Вона мiцно потиснула руку Тригубу i побiгла до стратоплана, де вже були всi члени американської делегацiї.

Ось один за другим заходять в дверцi лiтака iнженери. Нарештi, в чорному отворi зникла Вiкторiя Дверцi закрилися.

Мотори заревли сильнiше, i срiбнокрилий птах, легко розiгнавшись, полинув у небо.

Щось обiрвалося в серцi Валерiя Вiн пiдсвiдомо простягнув руки вслiд стратоплана, який понiс в далеку Америку малесеньку тендiтну дiвчинку. I хто знає - чи побачаться ще вони?..

"Серце, скажи - хочеш ти цього чи нi?.."

Нiчого прислухатися, друже, до серця! Воно рветься вслiд лiтакам, якi малесенькими цятками тануть на обрiї...

ЗЛОЧИННИЙ ПЛАН

Як завжди, вiн був приємним i люб'язним - син мiльярдера Гершера, президент Академiї наук. Зачекавши, доки всi сiли, вiн не пiднiмаючи очей, сказав:

- Я зiбрав вас для того, щоб запропонувати свiй план врятування Землi...

Потiм поглянув своїми недоречно веселими очима на присутнiх учених i фiнансистiв, серед яких була i Вiкторiя та члени делегацiї, що сьогоднi повернулися з Росiї.

Почувши слова Гершера-молодшого, присутнi зацiкавлено насторожилися. Тепер весь свiт гарячково думав лише над одною проблемою - врятування Землi! Що ж надумав Гершер?..

А той продовжував говорити:

- Я хочу знати, що ви скажете про наукову основу цього плану! I тiльки!.. Нiяких моральних чи психологiчних категорiй!..

Нiхто не здивувався, почувши такий вступ. Всi знали, що президент Академiї нiколи не був прихильником гуманiстичних iдей.

- Отже, мiй план такий, - сказав Гершер. - Ми в товщi Землi, в районi Гренландiї, зробимо велетенськi штольнi у виглядi дюз ракети. У нас досить технiчного потенцiалу, щоб провести цi роботи в найкоротший час! Ми перетворимо всю Землю в зорельот i, користуючись ядерним пальним, надпотужними зарядами виштовхнемо її в свiтовий простiр, коли космiчне тiло, що загрожує нам, наблизиться до орбiти Землi. Планета пролетить геть, а ми, описавши в свiтовому просторi складну криву, яка проляже трохи далi за орбiту Плутона, повернемо Землю на її старе мiсце...

В примiщеннi залунав страшний галас. Завжди спокiйнi вченi тепер не могли стриматися, почувши такий страшний проект. Один з академiкiв закричав:

- Це божевiлля! Не кажучи про те, що вiд поштовху мiста i народи Землi зазнають страшних руйнувань, - все живе загине в холодi мiжзоряного простору, коли Земля буде проходити поза орбiтами зовнiшнiх планет! Ми втратимо бiльшу частину атмосфери i зовсiм не будемо впевненi, чи знову повернемось на старе мiсце, чи назавжди залишимося блукати в Космосi... Яке ж це врятування людства?!

- Ми збудуємо пiдземнi мiста з штучною атмосферою i освiтленням, спокiйно вiдповiв Гершер. - Не велика бiда, якщо ми залишимось в Космосi, далеко вiд Сонця, назавжди. Ми маємо можливiсть спокiйно i щасливо жити пiд землею, використавши нашi досягнення в галузi фiзики i хiмiї...