Олесь Бердник - Законсервована планета (на украинском языке)

Валерiй витер спiтнiле чоло, схопився за ручку регулятора. Кiлька ударiв вогняних стовпiв з дюз, i корабель майже повис над рiвниною бiля гiрського хребта...

...Захитавшись, космольот глибоко занурився у грунт i непорушно зупинився. Незабаром вгорi вiдкрився люк, донизу впали портативнi металiчнi схiдцi. По них зiйшли двi постатi i зупинилися бiля космольота. Вони були одягненi в незграбнi скафандри з термоiзоляцiєю, довгочасовим запасом кисню i їжi. В прозорих шоломах вмонтовано невеличкi радiопередавачi, з допомогою яких можна розмовляти в свiтi без повiтря...

Це були Вiкторiя i Валерiй - люди Землi.

Вони з цiкавiстю оглянулися, щоб роздивитися незвичайну планету, яка з невiдомої причини вторгнулася в чужу систему...

...На фiолетовому небi серед сузiр'їв сяяла далека блискуча зiрка-Сонце. її промiння освiтлювало навколишнiй пейзаж не сильнiше, нiж Мiсяць вночi. Чорнозелена тiнь падала вiд зорельота на сiру рiвнину. Все навколо було якесь казкове, нереальне...

- Ну от бачите, Валья, - промовила Вiкторiя, - ваше передбачення здiйснилося! Ми зустрiлися - як це ви говорили - "на далекiй невiдомiй планетi"...

Обличчя Валерiя за прозорим шоломом усмiхнулося:

- В iнших умовах я був би щасливий з цього! Але тепер!..

Все було зрозумiло без слiв. Обоє замовкли i з тривогою та цiкавiстю знову почали роздивлятися навколо. По лiнiї обрiю Валерiй визначив, що планета була розмiрами не менша вiд Землi. Потiм вiн нагнувся вниз i почав роздивлятися грунт.

- Вiкторiя! Погляньте-но сюди! - схвильовано промовив вiн. - Цей грунт створений органiзмами... ви розумiєте?..

Вiкторiя вiдколупнула грудку пiд ногами i побачила, що Тригуб має рацiю.

Це був справдi такий же грунт, як i на Землi, тiльки замерзлий в страшному холодi мiжзоряного простору...

- Значить, на цiй планетi було колись життя, - задумано промовив Валерiй. - Воно зникло вiд якоїсь космiчної катастрофи. А тепер ця планета загрожує нам...

- Пора, Валья, - м'яко нагадала Вiкторiя. - Пора робити розрахунки - чи ця планета пройде мимо, не заподiявши шкоди, чи справдi загрожує нам?..

- Так! - погодився Валерiй i знову пiднявся по схiдцях в зорельот. За ним Вiкторiя.

В каютi вони роздяглися i почали робити розрахунки...

В потужний телескоп Валерiй спiймав малесеньку цятку - Землю, потiм з допомогою найточнiшого спектроскопа визначив швидкiсть планети по вiдношенню до Сонця i почав робити розрахунки шляху цього космiчного мандрiвника.

Колонки цифр i математичних рiвнянь росли пiд його рукою на листку паперу. Вiкторiя поглянула в цю мить на Валерiя i побачила, як вiн зблiд.

- Що - дуже погано? - тривожно запитала вона.

- Так, - похмуро вiдповiв Тригуб. - Ця планета пройде точно по орбiтi Землi. Навiть дивно - чому все так виходить?.. Нiби хтось спецiально послав її нам на погибель...

- Ну, це вже мiстика, Валья!..

- Я розумiю! Але якщо ми не розiб'ємо її, зустрiч, а разом з тим катастрофа - неминуча!..

Вiн рiшуче пiдiйшов до радiопередавача i, настроївшись на Землю, заговорив:

- Земля! Земля! Уважно слухайте! Швидкiсть планети, всупереч даним обсерваторiй, менша, а саме - двiстi вiсiмдесят кiлометрiв на секунду. Це дає додатковi шанси!.. Шлях планети пролягає точно по орбiтi Землi. Сумнiвiв не може бути! Негайно висилайте зорельот з термоядерним пальним. Iншого виходу нема - тiльки розбити цю планету!..

Земля вiдповiла:

- Через пiвгодини космольот вилетить у простiр!..

Валерiй полегшено зiтхнув i виключив радiо.

- Нарештi, можна бути майже спокiйними... Деякий час ми побудемо тут, доки корабель наблизиться - потiм вилетимо. Ми будемо спостерiгати, як ця планета розлетиться на шматки!.. Звичайно, з пристойної вiдстанi... Правда, цiкаве видовище?.. Це ж справжня космiчна катастрофа!..

- Так! Але тепер уже з волi людей, - додала Вiкторiя.

- А поки що, - продовжував Валерiй, - ми ознайомимось трохи з планетою. - Може, знайдемо щось цiкаве...

Почулися сигнали радiо. Валерiй знову включив динамiк. Говорила Земля:

- Корабель з термоядерним пальним вилетiв у простiр.

- Повiдомлення прийняв! Контролюйте весь час полiт ракети i повiдомляйте мене!.. - вiдповiв Тригуб.

Знову виключивши радiо, вiн повернувся до Вiкторiї:

- Я зроблю невеличку подорож навколо космольота... Ви слiдкуйте за сигналами з Землi i пеленгуйте також менi, щоб я не заблудився...

- Гаразд!

Валерiй одягнув скафандр i опустився на поверхню планети.

- Алло! Вiкторiя! - почувся його голос по радiо, - чи чуєте ви мене?..

- Чую добре!

- Я буду пiдтримувати розмову з вами весь час. Не забувайте давати сигнали!..

Невелика пауза, а потiм Вiкторiя знову почула слова Тригуба:

- Дивно - Сонце знаходиться на тому ж самому мiсцi, що й ранiше, тодi, як ми прилетiли! Очевидно, ця планета не обертається навколо осi! Недалеко бачу пасмо гiр .. Ряд срiблястих пiкiв! Дуже погано видно. Пiду в напрямку до них, познайомлюся з рельєфом... Може, знайду щось цiкаве.

- ...Включаю прожектор. Нiчого не бачу, крiм крижаної пустелi. Дивно, дуже дивно - яким чином ця планета стала мандрувати в просторi?!

Раптом Вiкторiя почула вигук здивовання, якесь бурмотiння.

- Що там цiкавого, Валья? - запитала вона.

- Чудеса! - схвильовано вiдповiв Валерiй. - Вiкторiя! Тут в свiтлi прожекторiв я бачу стiну... не кам'яну, не природну стiну... Ось я пiдходжу ближче.. Так! Я не помиляюсь - це, безумовно, витвiр розумних iстот!..

- Що ви кажете? - вигукнула здивована Вiкторiя.

- Такi Стiна якась напiвпрозора, рожевого кольору... Безперечно, це робота розумних iстот, якi колись населяли цю планету! Але що ж трапилося з ними?..

- Валя! - обiзвалася Вiкторiя. - Дивiться далi, може, буде щось цiкавiше!..

- Йду! - вiдповiв Тригуб. - Йду вздовж стiни. Вона тягнеться метрiв на двадцять... Ага... Ось вона закiнчується!.. Повертає пiд прямим кутом... О! Щось схоже на будiвлю!..

- А входу не видно? - зацiкавлено спитала Вiкторiя.

- Не бачу! Е, нi! Ось сходи... з того ж самого матерiалу... Я йду по них вгору. Вийшов на майданчик, який обгороджено бар'єром з трьох бокiв...

- А нащо тi бар'єри? - спитала Вiкторiя.

- Не знаю, - задумано вiдповiв Валерiй. - Iстоти, безумовно, були високо розвинутi. Матерiал, з якого побудовано це спорудження, синтетичний. Щось подiбне до нашої пластмаси... Жаль, що доведеться знищувати планету, - а то ми могли б узяти звiдси багато цiнного. Я гадаю, що в руїнах таких споруджень знайдеться немало залишкiв їхньої культури...

Раптом Вiкторiя насторожилася. Почувся тривожний голос Тригуба:

- У мене пiд ногами щось затряслось! Треба пове...

На цьому його голос обiрвався, i бiльше не було чути жодного слова...

- Валя! Валя! - закричала Вiкторiя. - Що з вами?..

Вiдповiдi не було.

- Валя! Обiзвiться! - без кiнця повторювала дiвчина, розгублено поглядаючи в iлюмiнатор.

Вiкторiя включила автоматичний пеленгатор, а сама без кiнця говорила в мiкрофон однi i тi ж тривожнi слова: