Василий Бережной - Естафета Життя (на украинском языке)

- Справедливо, Соул! Не поступайся, iдея твоя прекрасна! проголошувала Фаннi. - Вiдомо ж бо, що той найрозумнiший, хто сам знає, що йому робити.

Дискусiя, неначе вир, втягувала усiх до своїх глибин, та Соул бiльше мовчала, вiдбуваючись кволою посмiшкою, їй просто бракувало сили, навiть ця прогулянка не допомогла. Аргументи художника i Мовчуна вiдфутболювала Фаннi, аж нiяк не турбуючись про логiку заперечень. "Нi, це нi в тин нi в ворота! вигукувала вона. - Не треба каламутити воду!"

Молодики тiльки розводили руками.

- А що, нiчого сказати? - торжествувала Фаннi. - Тож схилiть голови i визнайте...

Мовчун милувався своєю галасливою нареченою, пасучи очима її вихиляси, i це їй вочевидь подобалося. Художник знову покинув весла i вже заходився малювати, коли почувся шум мотора - до них мчав катер. Олiвець застиг у руцi... Всi повернули голови у той бiк, звiдки линуло металеве дзижчання. Соул одразу впiзнала бiлокрилу батькову "Чайку". Що ж трапилось?

Катер описав дугу i майже впритул наблизився до човна, розгойданого хвилею. Соул насторожено поглянула на батька, що стояв на борту, тримаючись за поручнi,- напружений i тривожний.

- Що сталося? - не витримала Соул. - Вiд передчуття бiди стиснулося серце.

- Є новини.

З катера перекинули дощаний мiсток, i всi четверо швидко перейшли на борт "Чайки". Човен було взято на буксир.

- Так от, - почав керiвник Головного Наукового Товариства, коли всi зайшли до каюти i посiдали в крiслах, - ситуацiя вимагає негайно здiйснити Великий Запуск. Необхiдно вже сьогоднi завантажити три нашi ракети бiоматерiалом, щоб вони могли стартувати не пiзнiше, як опiвночi...

Соул з подивом дивилася на батька.

- Чого раптом такий поспiх? Адже ви добре знаєте - Програма не завершена. Без мiкроскопа ми не змогли перебудувати генний ланцюжок.

- Мiкроскоп буде ще не скоро, - зiтхнув батько, - а вiйна...

- Вiйна?!

- Так, оголошена готовнiсть номер один, вiйна може вибухнути не сьогоднi - завтра, i тодi...

- Яке божевiлля! - вигукнула Фаннi. - Невже наша цивiлiзацiя скiнчиться так ганебно?

- З хаосу ми вийшли...

- Безглуздя!

- Ясно, що найпершого удару буде завдано по ракетодромах, отже, мусимо поспiшати. - Батько обвiв поглядом присутнiх. - Сподiваюся, ви допоможете?

- Звичайно, - вiдповiли молодики.

"Вiйна... Руїни i смерть... Але це ж не стихiйне лихо! Мислячi... Усе ж вiд них залежить, - скрушно подумала Соул. їй хотiлося заплакати з розпачу. - Безсмертя... Невже воно не судилось людинi?"

- А я ж так мрiяла... - сказала з гiркотою.

- Нiчого не вдiєш, дочко. - У батьковому голосi бринiв глибокий жаль. I нашi нащадки матимуть своїм привiлеєм смерть...

Соул зовсiм ослабла, не мала сили й говорити, тiльки дивилась на всiх повними смутку очима. Вiдчувала спустошенiсть i порожнечу. Навiть закохано-тужливий художникiв погляд не зворушував її душi.

З катера кволу дiвчину довелось виносити на руках.

...Її останнiй подих вiдлетiв, мабуть, одночасно з тими ракетами, що в гуркотi i громi стартували з космодрому в мiжзоряний простiр, несучи насiння Життя.