Генрих Альтов - Ослик i аксiома (на украинском языке)

Але залишається основне: класична проблема повернення. Час плине по-рiзному на Землi i на кораблi; потрiбно прийняти це або вступити в суперечку з теорiєю вiдносностi. Машина не сперечалась. Тепер я розумiю, що вона й не могла сперечатись, вона не була на це розрахована.

Ось вiдповiдь, я переписав її з магнiтофонної стрiчки.

"Корабель: перебудова в польотi на пiдставi одержаної з Землi iнформацiї. Мета - повернення корабля на Землю не застарiлим. Екiпаж: постiйний контакт з Землею, засвоєння з допомогою гiпнопедiї якомога ширшої iнформацiї про життя на Землi, оволодiння новими професiями. Спецiальнi передачi, що готують до прийняття нової епохи".

Антена пояснив цю iдею таким прикладом.

Припустимо, три каравели вирушають у кругосвiтнє плавання, яке триватиме кiлька рокiв. Припустимо також, що на березi за цей час минуть столiття. Каравели виходять в океан, i через мiсяць чи два моряки одержать з голубиною поштою креслення удосконаленого парусного оснащення. На ходу розпочинається виготовлення нових парусiв. Ще через три мiсяцi голубина пошта (на кiнець подорожi її замiнить радiо) приносить опис навiгацiйних приладiв, винайдених пiсля вiдплиття ескадри. З точки зору морякiв час на березi плине швидко: все частiше й частiше надходять повiдомлення про новi вiдкриття i винаходи. Причаливши до якого-небудь острова, мореплавцi беруться за переобладнання кораблiв. I ось уже нема каравели: вiд острова вiдчалюють два бриги. А вiльнi вiд вахти моряки вивчають схеми перших, ще незграбних парових двигунiв, i боцмани порпаються в своєму господарствi, мiркуючи, з чого можна буде зробити гребнi колеса...

Щодо каравел цей уявний експеримент має вигляд дещо фантастичний. Iнша справа - космiчнi кораблi, що пiдтримують зв'язок з Землею, з'єднанi з нею iнформацiйним i енергетичним мостами. Хай навiть не пощастить здiйснити повну перебудову. Хай до рiдних берегiв повернеться не атомохiд, а каравела з паровим двигуном. Все одно люди, що зробили цей двигун, будуть ближчi до атомного вiку, нiж до епохи, в яку вони починали плавання.

Я гадаю, коефiцiєнт перебудови може бути дуже високий. Якби йшлося тiльки про корабель, коефiцiєнт був би близький до одиницi. Складнiше з людьми. Екiпаж Магеллана, очевидно, ще змiг би освоїти парову технiку, але як би цi люди, котрi щиро вiрили в догмати церкви, сприйняли свiт без релiгiї?..

А зрештою, сучасна людина значно краще пiдготовлена до можливих змiн. Ми змалку звикаємо до життя у мiнливому свiтi. Тим паче це повинно бути властиве зореплавцям двадцять першого столiття.

I все-таки це буде титанiчна праця - ось так лiтати до зiрок.

Я пригадую наївну фантастику. Автомати ведуть корабель... Екiпаж мирно дрiмає в анабiозних ваннах; нехай швидше минає час... Повiльно збiгають марнi роки... Повiтряна куля на двi тисячi персон!

Все буде iнакше.

Щоденна праця у стрiмкому темпi, щоб не вiдстати вiд земного часу, щоб засвоїти i використати новi знання. Ось чому машина нагадала про гiпнопедiю: потрiбний максимум нових знань за хвилини. Скорiше всього це буде навiть не гiпнопедiя. Звiсно, не гiпнопедiя: тут необхiднi якiсь ще не вiдкритi засоби навчання. I не лише навчання, а й взагалi засвоєння одержаної з Землi найрiзноманiтнiшої iнформацiї. Цi засоби повиннi створити для космонавтiв "ефект присутностi", якомога повнiше зв'язати їх iз мiнливою Землею.

Дивовижний буде полiт! Тепер навiть важко уявити.

Рiк за роком перебудова корабля. Перебудова дослiдницького обладнання. Короткi години вiдпочинку. Сеанси "телесну" (сьогоднi ще нема вiдповiдного термiна), коли за кiлька хвилин людина переживає земний тиждень з його подiями, враженнями, новими знаннями...

Матерiали, зiбранi на чужих планетах, не лежатимуть мертвим вантажем: постiйно оновлюванi знання забезпечать ланцюгову реакцiю дослiджень.

I коли такий корабель повернеться на Землю, здiйсненi екiпажем вiдкриття не виявляться застарiлими. Вони будуть на рiвнi нового часу.

?

- Ось, бачиш,- Антена показує штамп на лiвому задньому копитцi ослика.Артикул 2908, цiна 32 копiйки. Без сумнiву, ослик Iа мусить мати похмурий вигляд, але художня рада вирiшила, що це зайве.

- Переходь до мене. У нас нема худради. Серйозно кажу. Переходь у мою лабораторiю.

- Нi. Ну що я там робитиму?

- Та хоча б машини, що змiнюються. Вiзьмеш для початку яку-небудь просту машину i...

- Нi. Я хочу займатися проблемою повернення. Конструкцiї, що змiнюються, - лише частина цiєї проблеми. Ти, будь ласка, не ображайся... Поглянь. Ось фронт науки, вiн посувається вперед, - Антена бере чашки для кави i показує, як це вiдбувається. - Можна рухатися з цим фронтом. А можна висадитись десантом десь далеко-далеко.

- I давно ти... висадився?

- Нi. Рокiв з шiсть тому.

- А скiльки треба чекати, поки фронт пiдiйде?

Антена здивовано дивиться на мене.

- Не знаю... Яке це має значення?

Я нiчого не вiдповiдаю. Менi просто бракує смiливостi сказати: "Ти далеко висадився, друже. Надто далеко вiд сьогоднiшнього фронту науки. Мабуть, на вiдстанi цiлого життя".

Антена по-своєму пояснює мою мовчанку i каже, що, звичайно, зроблено поки що мало.

- По сутi, це лише краєчок iдеї,- веде далi вiн.- До повного вирiшення проблеми ще дуже далеко. Як вiд простенького стробоскопа до "Латерни-магiки". Ось, до речi, ще один приклад: кiно також розпочалося з iграшки, адже стробоскоп був дитячою iграшкою!..

Пiслязавтра я вилiтаю в Прагу. Чому я про це подумав? Ах, так, "Латерна-магiка". Що ж, на симпозiумi багато роботи, але "Латерну" я, мабуть, ще раз огляну. Я пригадую програму симпозiуму: так, на третiй день можна буде викроїти час для "Латерни".

- Та я ж тобi не доказав, - продовжує Антена. - На худрадi мене запитують: "А хiба цей ваш Iа нiколи не був веселий?". Я вiдповiдаю: "Був. Одного разу вiн подумав, що у П'ятачка лише ошурки в головi та й тi, очевидно, потрапили туди помилково. Вiд цiєї думки йому стало весело". Ну, а вони менi кажуть...

?

Не так легко вiднайти ослика. Вiн у глибинi вiтрини. Скромний сiрий ослик, якого годi порiвнювати з блискучими лакованими автомобiлями i яскравими пластмасовими кораблями.

Iграшка.

Жаль, що Антена не хоче перейти в мою лабораторiю. Жаль. Час одинакiв у науцi минув.

А, власне, чому?

У першоосновi думка цiлком правильна, не треба лише доводити її до абсурду. Так, час одинакiв минув: у тому розумiннi, що Антена не змiг би створити свою машину, не використовуючи працi та iдей iнших людей. Наприклад, над пiдвищенням мiсткостi машинної пам'ятi працювали десятки iнститутiв, вони розробили бiоблоки з занесеною туди iнформацiєю, якi Антена застосував у своїй машинi. Одначе обирати далекi проблеми, шукати їхнього розв'язання доводиться одинцем. Антена має рацiю: тут просто ще нiчого робити цiлому колективу. Це далека розвiдка, i нiчого (га й неможливо) ходити в неї всiєю армiєю.