Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько
- Название:Чудове Чудовисько
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Сашко Дерманський - Чудове Чудовисько краткое содержание
Уновій захоплюючій повісті Сашка Дерманського розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...
Чудове Чудовисько - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
— Ну, бувай, — махнув ручкою Марко і задеренчав.
Марків мопед набирав швидкість, перетинаючи велику галяву, на якій розгублено переминалися з ноги на ногу спантеличені чудовиська. А одне, рожеве в синій горошок, прямувало до дівчинки.
Чу підійшов і, міцно обійнявши Соню, промовив:
— Дякую, ти справжній друг.
— І ти теж, Чу, — мовила Соня. — Ходімо до мене, я тебе з батьками познайомлю і… з моїм псом.
— З яким це псом? — здивувався Чу.
— Мені батьки повинні привезти з Африки пса.
— А ти ж казала, що папугу, — нічого не розумів Чу.
— Я думаю, — хитро посміхнулася дівчинка, — що вони ось-ось передумають.
У цю мить угорі бабахнуло, і блискавка вихопила з нічного неба силует коротунця на дивному мопедику, що летів понад самісінькими верховіттями лісу. Марко махнув на прощання своєю дитячою панамкою і, як оком кліпнути, зник у високості.
І тієї ж миті по спинах Соні й Чу різонув лютий крик Акули.
Вони, зупинившись, обернулися на галявину. А там відбулося щось незбагненне: упир Акула тримав у правиці покорчений костур влади.
Біля ніг колишнього глипача лежав повалений на землю Спиноок.
— Ти правду казав, — закричав до нього Акула, — мусить бути по-чесному! А по-чесному — означає, що Верховним буду я! Усі чули?! Я — Верховний Страхополох! Віднині — і довіку! Чудовиська, годі вже доручати костур усіляким нехлюям! То вами править схиблений на овочах гарбузоїд, а то — слабкодухий телепень, який повівся на дурні та плаксиві людські сентименти! Невже ви, кровожерні чудовиська, допустите, щоб серед вас був дітодруг?! Хіба ви дозволите просто так піти звідси отій нахабі людитині?!
Жодне чудовисько, навіть поплічники Акули, не проронило й звуку — видно, нещодавні слова Спиноока посіяли в їхніх забур'янених душах зернятка сумніву.
— Мовчите?! — з презирством озвався упиряка. — А що ви скажете на те, що я вже скуштував крові цієї малої, і вона, повірте, — справжня смакота! Мовчите?! Тоді я доп'ю рештки людитячої крові сам!
— Тільки спробуй підійти! — вигукнув Чу, заступаючи собою Соню. — Тільки спробуй!
— Я вже йду! — загарчав Акула і, наставивши костур на Чу, рушив у їхній бік.
Чу ступив йому назустріч.
Упир щось вигукнув, махнув своєю чарівною палицею — і Чудовисько раптом захитався і впав. Ноги зовсім перестали його слухати.
Соня мимоволі відсахнулась і зробила крок назад.
— Куди це ти, хазяйко?! — єхидно кинув Акула. — Не кидай свого песика посеред лісу. Чи ти боїшся темряви? То я тобі посвічу. — 3 цими словами упир спрямував костур на верхівки сосон. Смоляниста глиця вмить спалахнула — і галявина з небом над нею заясніли від полум'я.
Акула був уже поруч, коли галявиною пронісся вітерець. Потім вітерець почав дужчати, потім загув добряче, і…
— Бабай! Бабай прилетів! — радісно закричав Чу. Він лежав горілиць, нездатний ні встати, ні поворухнутися, та він міг говорити, а головне — дивитися вгору.
З нічного неба спускався на вихорі Чудовиськів бабай Гарбузяник. У кожній лапі, наче овець за вовну, він тримав по темній хмарі.
— Ти нічого не зробиш! — визвірився упир. — Вона вже моя! І влада моя! — він підняв догори чарівну палицю. — Ти, старий невдахо, можеш тільки подивитися разом з усіма, як я поласую останніми краплями крові цієї малої! А тоді я поквитаюся з тобою і твоїм придуркуватим онуком! Це ж треба було додуматися зв'язатися з людитиною!..
Бабай нічого не відповів, він просто звів докупи хмари, що тримав у лапах. Вони враз злилися в одну, більшу, і з неї раптом сипонуло на галяву, і на всіх, хто на ній був, рясним літнім дощем.
— Дешева вистава! — вереснув Акула і вхопив Соню за шию.
Над галявиною на мить зависла тривожна тиша, яку зненацька наповнив дзвінкий дитячий сміх.
Звідки він?! Кому спало на думку в таку хвилину лунко, весело сміятися?!
Це була Соня. Замість хрипіти від задухи, вона просто заливалася сміхом і показувала пальцем на упиря. Від такої її поведінки Акулі просто мову відібрало. Він не міг збагнути, чому вона не плаче, не верещить від жаху, а сміється. З нього, з Акули сміється!
Спочатку ніхто нічого не розумів, а Соня просто надривала живота і тицяла пальцем в ошелешеного кровопивцю. Та ось усі побачили, що з правого вуха упиря проростає гарбузиння. Та ні, не проростає — воно просто пре назовні. Це проклюнулася підслуховувальна насінина Гарбузяника!
І ось до дитячого Сониного сміху приєднався сміх Чу й бабая, що вже спустився на землю, а потім поволі, одне за одним, невміло, наче пробуючи, як це воно, засміялися й інші чудовиська.
А тим часом з вуха Акули спершу вигадючилося довге й товсте гудиння, на ньому розпросталося лапате листя, тут-таки вибухнули великі жовті квіти, з них позав'язувалися гарбузики. Вони на очах росли, пузатіли й виростали опецькуваті, наче свині.
Акула спробував кричати, він погрожував усім на світі й бридко лаявся, та це тривало недовго: один гарбузик зав'юнився упиреві в рота й почав там рости. Акула замовк, бо не дуже полаєшся з гарбузом у роті. Овоч ріс і ріс, тому Акула, щоб не розперло, мусив увесь час відкушувати і ковтати чималі шматки.
Гарбузиння уже геть обплело упиреві руки й ноги, а на самого Акулу налітали хвилі сміху, що накочувалися на нього щораз дужче.
Сміялися всі, сміялися дружно й від душі, сміялися ті, хто ніколи в житті не сміявся (саме сміялися — щиро, а не злорадно чи зловтішно гиготали), — найпотворніші в світі чудовиська.
Гарбузяник підійшов до знерухомленого упиря й висмикнув з його руки костур. Бабай спрямував його на онука, й Чу підвівся.
Соня підбігла і обняла друга. Бабай дивився на них з іскристою усмішкою, і вона йому дуже личила. А Збіговисько вибухнуло новою зливою сміху.
Чого б це? Соня глянула на Акулу й побачила, що декілька здоровецьких гарбузів підіймаються вгору й тягнуть переможеного упиря за собою. Авжеж — змієвидні летючі гарбузи!
З кожною миттю бридкий кровопивця злинав усе вище й вище в небо, а навздогін йому линув заливистий регіт тих, чиїх потворних уст сьогодні вперше в житті торкнулася усмішка.
Чудовиська надривали животи…
Шрифт:
Интервал:
Закладка: