Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
- Название:КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ краткое содержание
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
в) загальний строк позбавлення волі при складанні тих видів покарань, що призначені судом за окремими вироками, у своїй сумі перевищує 15 років.
10. У частині 2 ст. 71 КК вказується лише на єдиний випадок призначення остаточного покарання за сукупністю вироків на строк понад п’ятнадцять років позбавлення волі. Однак за межі цього строку суд може вийти і тоді, коли новий злочин вчинений під час відбування покарання особою, якій на підставі ч. 2 ст. 87 КК довічне позбавлення волі замінене позбавленням волі на строк не менше двадцяти п’яти років. Такий порядок призначення покарання не суперечить приписам ч. 2 ст. 71 КК, по-перше, тому, що і в цьому випадку хоча б один із вчинених особою злочинів є особливо тяжким, оскільки згідно з ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі може бути призначене тільки за такий злочин. По-друге, призначити у такій ситуації покарання за сукупністю в межах 15-річного строку позбавлення волі суд не має права ще й тому, що це призвело б до порушення вимог ч. 4 ст. 71 КК, оскільки розмір остаточного покарання за сукупністю вироків виявився б набагато меншим, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
11. Згідно з ч. 2 ст. 71 КК призначення остаточного покарання за сукупністю вироків у межах понад п’ятнадцять, але не більше двадцяти п’яти років позбавлення волі є правом, а не обов’язком суду. Тому при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд може і не виходити за межі 15-річного строку позбавлення волі, навіть якщо за одним з вироків особу засуджено за особливо тяжкий злочин. Однак призначення остаточного покарання в межах 15-річного строку позбавлення волі неможливе, якщо за кожним із вироків це покарання призначене в максимальних межах — 15 років. Оскільки поглинення покарань на підставі ч. 1 ст. 71 КК у таких випадках виключається, суд зобов’язаний застосувати тут принцип часткового складання і визначити остаточне покарання за сукупністю вироків на строк понад п’ятнадцять, але не більше двадцяти п’яти років позбавлення волі.
12. Якщо хоча б за одним із вироків призначене довічне позбавлення волі, то відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при визначенні остаточного покарання за їх сукупністю будь-які менш суворі види покарань, призначені за іншим вироком, підлягають поглиненню. До застосування принципу поглинення суд «змушений» удатися і у тих випадках, коли покарання за одним із вироків:
по-перше, є саме тим його більш суворим видом, у межах якого повинне визначатися остаточне покарання за сукупністю вироків; по-друге, призначене в межах того максимального строку, що встановлений для даного виду покарання в Загальній частині КК. Так, якщо особа, відбуваючи покарання у виді 2-х років виправних робіт за ч. 1 ст. 122 КК, засуджується за ч. 2 ст. 185 КК до 5-ти років обмеження волі, то покаранням за останнім вироком суд змушений поглинути невідбутий строк виправних робіт.
13. Якщо хоча б за одним із вироків призначене основне покарання у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то остаточне покарання за сукупністю вироків не може бути визначене в цих випадках ані шляхом поглинення, ані шляхом складання і призначені за окремими вироками покарання згідно з ч. З ст. 72 КК виконуються самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).
14. Призначення за сукупністю вироків додаткових покарань здійснюється відповідно до ч. З ст. 71 та ч. 4 ст. 72 КК. При цьому одне або кілька додаткових покарань можуть бути призначені судом за одним чи обома вироками. У зв’язку з цим необхідно враховувати такі положення:
1) якщо одне або кілька додаткових покарань були призначені тільки за попереднім вироком, то вирішення питання про призначення їх за сукупністю вироків залежить: а) від виду додаткового покарання — є воно строковим чи одноактним; б) від виду того основного покарання, до якого приєднане додаткове — зв’язане або не зв’язане воно з обмеженням чи позбавленням волі (див. коментар до ч. З ст. 55 КК). З урахуванням зазначених особливостей до моменту винесення нового вироку додаткове покарання, призначене за попереднім вироком, може або ще не відбуватися засудженим, або бути вже відбутим ним повністю чи частково. Одне або кілька додаткових покарань, які ще невідбуті за попереднім вироком, приєднуються до основного покарання, що остаточно призначене за сукупністю вироків;
2) якщо одне або кілька додаткових покарань призначені тільки за новим вироком, то вони також (без складання між собою) приєднуються до покарання, що остаточно призначене за сукупністю вироків;
3) якщо додаткові покарання призначені як за попереднім, так і за знову винесеним вироком, то порядок їхнього призначення за сукупністю вироків залежить від того, який саме вид додаткового покарання і в якому розмірі був призначений.
Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає повному чи частковому складанню з додатковим покаранням того ж виду, призначеним за новим вироком, у межах максимального строку (розміру), встановленого для даного виду додаткового покарання в Загальній частині КК. Отримана за результатом такого складання загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, що остаточно призначене за сукупністю вироків.
Якщо хоча б за одним з вироків додаткове покарання призначене в максимальних межах, установлених для нього в Загальній частині КК, то додаткове покарання того ж виду, що призначене за іншим вироком, підлягає поглиненню.
Якщо за окремими вироками призначені додаткові покарання різних видів, то до основного покарання, що остаточно призначене за сукупністю вироків, вони приєднуються без складання і відповідно до ч. 4 ст. 72 КК кожне з них виконується самостійно.
15. У частині 5 ст. 71 КК наведена ситуація, коли після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, що ним призначене, особа вчиняє не один, а кілька злочинів. У таких випадках у поведінці особи одночасно вбачаються ознаки як сукупності злочинів, так і сукупності вироків, тому при призначенні покарання суд спочатку повинен призначити покарання за правилами ст. 70 КК, а потім визначити остаточне покарання відповідно до приписів ст. 71 КК. На практиці трапляються і більш складні ситуації, коли після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, що ним призначене, встановлюється, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинені до, а інші — після постановлення першого вироку. У таких випадках покарання за останнім вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК у такому порядку: а) спочатку — за правилами частин 1—3 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до винесення першого вироку; б) після цього — за правилами ч. 4 ст. 70 КК; в) потім. — за сукупністю злочинів (частин 1—3 ст. 70 КК), вчинених після постановлення першого вироку; г) і остаточно — за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: