Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

5. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення зазначених у ст. 147 дій службовою особою з використанням своїх службових повноважень, її дії кваліфікуються за сукупністю ст. 147 та ст. 365 КК.

6. У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній — потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання як заручника не виповнилося 18 років.

Організована група — див. коментар до ч. З ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей — це випадки погрози вбивства хоча б однієї чи більше осіб. Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, в якій вона знаходиться із заручником), так і інших осіб (наприклад, осіб, які будуть намагатися звільнити заручника, близьких родичів заручника). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК і не потребує додаткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи кількох осіб, самогубство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи державної або іншої установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 КК» (абз. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

7. Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу кваліфікується за ст. 349 КК.

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. Цей злочин небезпечний і тому, що позбавляє дітей їх законних батьків, опікунів і піклувальників і може вести за собою ненормальний розвиток і виховання дитини, а також заподіяння потерпілому іншої шкоди. Тому безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканність дитини та її нормальний розвиток. Під дитиною у цій статті слід розуміти лише чуже для винної особи новонароджене або грудне немовля.

2. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим. Склад злочину — формальний.

Злочин вважається закінченим з моменту підміни дитини.

3. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чинити саме так. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливі (наприклад, підміна для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті мотиви (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу дитину).

4. Суб’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років і для якої немовля є чужою дитиною. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини

1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини — злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями у своїх корисливих інтересах. Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини.

Потерпілим від злолчину може бути будь-яка особа чоловічої або жіночої статі. Якщо потерпіла особа не досягла 18-ти років, то дії суб’єкта злочину кваліфікуються за ч. 2 ст. 149 КК.

2. Міжнародна спільнота приділяє багато уваги боротьбі з цим явищем. Заборона торгівлі людьми передбачена, зокрема, в таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція про заборону торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами (1949), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950), Додаткова конвенція про заборону рабства, работоргівлі, а також аналогічних рабству інститутів і практики (1956), Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дівчатами, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію 00Н проти транснаціональної організованої злочинності (2000) та ін.

Відповідно до цих актів та у зв’язку з необхідністю посилення боротьби із торгівлею людьми, що в останні роки стала набувати ознак поширеного та небезпечного для українського суспільства явища, Кабінет Міністрів України постановою від 25 вересня 1999 р. № 1768 затвердив «Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми». Також вимоги щодо посилення боротьби із цим явищем містяться в Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку» від 18 січня 2001 р. № 20.