Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

9. Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 184 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого в ст. 354 КК, — одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи, організації. Ці діяння відрізняються за об’єктивними і суб’єктивними ознаками. За частиною 1 ст. 354 КК винна особа одержує винагороду для себе шляхом вимагання. При цьому обумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна перебувати у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. За частиною 1 ст. 184 КК винний незаконно вимагає внесення певних сум (оплати) на користь закладу здоров’я, в якому він працює. Суб’єктом злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 184 КК, є тільки працівник державного чи комунального закладу здоров’я, а суб’єктом злочину, передбаченого в ст. 354 КК, є працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.

10. За частиною 2 ст. 184 КК настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров’я слід розуміти сукупність таких закладів, розташованих на певній території, а під скороченням мережі таких закладів — зменшення їх кількості.

11. Даний злочин вважається закінченим з моменту фактичного скорочення кількості медичних закладів.

12. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 184 КК, — прямий умисел.

13. Суб’єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади, до компетенції якої належить забезпечення існування мережі медичних закладів.

Якщо службова особа при виданні нормативного акта, що передбачає скорочення медичного закладу, перевищила свої повноваження, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів — ч. 2 ст. 184 КК і за ст. 365 КК як .перевищення влади або службових повноважень.

Розділ VI

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

1. Розділ VI містить злочини, родовим об’єктом яких є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності, яке відповідно до п. 1 ч. 2 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (ЗУ. — Т. 1 — К., 1996. — С. 173) являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон виділяє приватну, комунальну, державну форми власності. Відповідно до цього суб’єктами права власності є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (господарчі, акціонерні товариства, професійні спілки, громадські, релігійні об’єднання тощо), держава, яким злочинами проти власності спричиняється матеріальна шкода.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність цих суб’єктів права власності перед законом і рівне забезпечення захисту їх прав державою.

2. Крім родового об’єкта, який об’єднує злочини, що передбачені в розділі VI, загальною їх ознакою є предмет — приватне, комунальне, державне майно, що характеризується сукупністю певних ознак. Такими ознаками є: 1) юридична — право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб’єкта злочину воно є чужим; 2) економічна — майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною в нього працею людини;

3) фізична — майно — це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Певні додаткові ознаки має предмет злочинів, передбачених статтями 192—198 КК (див. коментар до цих статей).

Предметом злочинів проти власності можуть бути також гроші, цінні папери, документи, які є еквівалентом вартості.

3. Не є предметом злочинів проти власності природні об’єкти (ліс на корені, звір у лісі тощо), посягання на які відносяться до злочинів проти довкілля (див. коментар до розділу VIII «Злочини проти довкілля»). Ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння ними чи знищення їх) були вилучені з природного стану.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім глад-коствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї, пневматичних рушниць, газових і сигнальних пістолетів та деяких інших засобів, які не містять в собі вибухових речовин); вибухові речовини; радіоактивні матеріали; наркотичні засоби; психотропні речовини; військове майно та інші, які на підставі особливо небезпечних своїх властивостей передбачені законом як предмети злочинів проти громадської безпеки, народного здоров’я, військових злочинів та ін. (див., наприклад, коментар до статей 262—267, 312, 410 КК та ін.).

У деяких злочинах проти власності як предмет поруч із майном є право на майно, а також дії майнового характеру (див. коментар до статей 189, 190 КК).

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або

позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітка. 1. У статтях 185, 186 та 189—191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185—191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185—187 та 189—191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

З об’єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом. Тому, крім діяння (таємного викрадення), обов’язковими її ознаками є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв’язок між цією шкодою і таємним викраденням.