Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Зона надзвичайної екологічної ситуації — окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребує застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколишньому природному середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах (див. закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Загибель людей — настання смерті хоча б однієї людини. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, руйнуванням чи істотним ушкодженням значних природних територій (водойм, заповідних урочищ, ділянок лісу, орних земель тощо), втратою унікальних і рідкісних об’єктів природи, занесених до Червоної книги України, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибеллю чи масовими тяжкими захворюваннями диких тварин на великій території, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних територіях, визнаних зоною екологічного лиха, тощо.

Стаття 239. Забруднення або псування земель

1. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля,—

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність забруднення або псування земель полягає в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому природному середовищу в цілому та земельним ресурсам держави зокрема і, крім того, можуть негативно впливати на життя та здоров’я людей.

Однією з найсерйозніших сучасних екологічних проблем є деградація родючості ґрунтів внаслідок погіршення їх гумусного шару. Згідно з розрахунками Української академії аграрних наук у нашій країні щороку втрачається від 0,6 до 1 т землі з 1 га. Стають гіршими також її мінеральний склад, агрофізичні властивості. Значними є і показники забрудненості ґрунтів внаслідок господарської діяльності. Так, вміст важких металів у ґрунтах поблизу міст, автотрас, промислових об’єктів перевищує гранично допустимі концентрації у 5— 10 разів. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС загальна площа сільськогосподарських угідь, забруднених радіонуклідами, становить 6,7 млн. га.

Внаслідок ряду причин частка екологічно чистих територій України, за оцінками фахівців, дорівнює всього 7 % земельної площі держави, а умовно чистих територій, які характеризуються більш-менш нормальними умовами проживання людини, — близько 8 %. Малозабруднені території охоплюють 15 % території країни, а забруднені та дуже забруднені, де умови життєдіяльності населення значно погіршені й напружені, становлять відповідно майже 40 і ЗО %. Близько 1,7 % території України є територією екологічного лиха.

2. Відносини з охорони і використання земель регулюються Конституцією України; Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. (ВВР. — 2002. — № 3—4. — Ст. 27); законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. (ВВР. - 1994. - № 27. - Ст. 218), «Про пестициди і аг-рохімікати» від 2 березня 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 14. — Ст. 91); постановами КМ України «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. № 440, «Про затвердження Положення про моніторинг земель» від 20 серпня 1993 р. № 661, «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р. № 213, «Про Методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)» від ЗО травня 1997 р. № 525, а також іншими правовими нормативними актами.

3. Об’єктом злочину є екологічно безпечний стан земель, який визначає придатність для їх використання за призначенням.

4. Предметом даного злочину є земля у вузькому розумінні цього значення як поверхневий ґрунтовий шар, який виконує екологічні (взаємозв’язок живої і неживої природи), економічні (як засіб виробництва в промисловості, сільському, лісовому господарстві, як просторовий базис), культурно-оздоровчі, рекреаційні та інші функції.

Земля, як зазначено в ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Посідаючи домінуюче місце серед інших природних багатств, земля не може розглядатись ізольовано від інших елементів природи і є складовим елементом єдиної екологічної системи. Особливість землі як об’єкта природи полягає в тому, що вона відіграє важливу економічну роль у житті суспільства і являє особливу самостійну цінність як необхідна умова життєдіяльності людини.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісового фонду; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).