Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

8. Інакше вирішується питання про опис та арешт майна, оскільки у ст. 388 КК встановлена відповідальність за приховування такого майна, яке вже заарештоване чи описане, а не того, яке лише передбачається описати та накласти на нього арешт. Тому приховування від опису й арешту такого майна, яке лише має бути піддане ним, тягне за собою відповідальність за ст. 388 КК лише за умови, якщо такий опис і арешт мали бути застосовані щодо майна, яке підлягає конфіскації.

Якщо опис та арешт передбачалося застосувати щодо майна, яке не підлягає конфіскації, а для забезпечення інших майнових вимог та виконання зобов’язань (наприклад, для забезпечення погашення заборгованості перед бюджетом, відшкодування заподіяного збитку, задоволення позовних вимог тощо), то приховування такого майна не може бути кваліфіковане за ст. 388 КК.

9. Відповідно до закону (ст. 126 КПК; ст. 61 Закону «Про нотаріат»; статті 55, 58 Закону «Про виконавче провадження») під час провадження опису, арешту та вилучення майна як приватні особи, так і представники організацій, яким це майно передається (ввіряється) на збереження, попереджаються під розписку про відповідальність за його незбереження та приховування. Тому обов’язковою умовою відповідальності за приховування майна, яке піддане опису й арешту, є наявність оформленого у встановленому законом порядку попередження про відповідальність за це діяння. У противному разі відповідальність за ст. 388 КК за приховування такого майна виключається.

10. Злочин, передбачений ст. 388 КК, слід відрізняти за своїм предметом та об’єктивною стороною від порушення обов’язків щодо охорони майна, відповідальність за яке встановлена у ст. 197 КК. При цьому слід враховувати таке: а) якщо за ст. 388 КК предметом злочину може бути тільки те майно, яке підлягає конфіскації або передане на збереження у зв’язку з його описом та арештом, то за ст. 197 КК — будь-яке інше (чуже) майно, збереження якого доручене винному; б) якщо за ст. 388 КК об’єктивна сторона злочину виражається тільки в приховуванні майна, а злочин визнається закінченим з моменту вчинення цього діяння, то за ст. 197 КК об’єктивна сторона злочину може полягати в порушенні й інших обов’язків щодо збереження майна, а злочин визнається закінченим лише з настанням тяжких наслідків для його власника.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом.

12. Суб’єктом приховування майна, яке підлягає конфіскації, може бути будь-яка особа, в якої знаходиться це майно. Суб’єктом приховування майна, яке вже описане й заарештоване, може бути лише та особа, якій це майно передане на збереження у встановленому законом порядку. Цією особою може бути як власник майна, так і інша особа (наприклад, родич) або представник якої-небудь організації (наприклад, домоуправління).

13. Особа не втрачає права власності на майно, яке лише описане й заарештоване. Тому, якщо привласнення чи розтрата такого майна вчиняється його власником, який у такий спосіб намагається приховати його (наприклад, від можливої конфіскації), вчинене охоплюється ознаками ст. 388 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем таким майном заволодіває інша особа (не власник), якій воно передане на відповідальне збереження, дії винного слід кваліфікувати за ст. 191 КК. Знищення чи пошкодження майна, що підлягає конфіскації або піддане опису та арешту, кваліфікується за ст. 194 КК.

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку та належне застосування призначеного ним покарання, протидіє досягненню цілей, що стоять перед покаранням.

2. Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком, є злочином і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.

За статтею 389 КК настає відповідальність за ухилення від таких не пов’язаних з позбавленням волі видів покарань, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), громадські (ст. 56 КК) та виправні (ст. 57 КК) роботи.

3. Склад злочину, передбаченого ст. 389, є формальним, і його об’єктивна сторона полягає в ухиленні від покарання, яке являє собою невиконання обов’язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до цього покарання обвинувальним вироком суду, який набув чинності.

Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилитися від виконання обов’язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез’явлення до місця відбування громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк).

З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов’язку відбути покарання, призначеного цим вироком, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

4. Ухилення від сплати штрафу може виражатися: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання;

у його несплаті у встановлений для цього судом строк; у зміні місця роботи або проживання з метою ухилитися від сплати штрафу; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості зі сплати штрафу тощо.

5. Ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає в порушенні заборони обіймати ті посади або займатися тією діяльністю, права на заняття яких засуджений позбавлений внаслідок основного чи додаткового покарання на строк, установлений вироком суду (наприклад, особа продовжує займатися забороненою їй діяльністю; обіймає ту посаду, займати яку не має права; знищує документи, в яких зазначена встановлена вироком суду заборона обіймати певні посади; зникає з місця проживання для того, щоб уникнути контролю за її діяльністю, тощо).