Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Мародерство передбачає наміри винного привласнити вилучену річ. З цього ж моменту, тобто коли винний отримав можливість розпорядитись вилученою річчю за своїм розсудом, мародерство вважається закінченим злочином.

3. З суб’єктивної сторони мародерство передбачає прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та корисливі мотиви.

4. Суб’єктом злочину є лише військовослужбовець.

Стаття 433. Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни («Конвенція про права і обов’язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» від 5 (18) жовтня 1907 р., Гаазькі угоди, чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. (у тому числі «Конвенція про захист цивільного населення під час війни»); Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), та Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів, неміжнародного характеру (Протокол II), прийняті на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р., тощо).

Цими міжнародно-правовими актами забороняються вбивства, пограбування населення в районі воєнних дій, знищення рухомого та нерухомого майна, що не викликається воєнною необхідністю, примусове відібрання майна у населення тощо.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у суспільне небезпечному діянні, скоєному військовослужбовцем: 1) насильство щодо населення в районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності; 3) протизаконне відібрання майна, яке належить населенню, під приводом воєнної необхідності (ч. 1 ст. 433 КК);

4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв’язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.

Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і перебувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не беруть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших причин опинилися в районі воєнних дій.

Якщо такі злочинні дії скоюються проти осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то зазначені дії можуть утворювати склад злочинів проти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзницької держави, чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.

Насильство над населенням включає різноманітні форми посягання на життя та здоров’я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, завдання тілесних ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі тощо.

Посягання повинне здійснюватися тільки на приватне майно населення, а не на державне майно.

Про протизаконне знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.

Протизаконним вважається таке знищення майна, яке не викликалося військовими діями чи воєнною необхідністю. Якщо ж знищення майна було викликане воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням норм наведених міжнародно-правових документів.

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито відбирається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах для використання у зв’язку з воєнною необхідністю, проте завідомо для винного ця дія реально не викликається воєнною необхідністю та суперечить наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь відбирається таке майно: на користь винної особи чи інших осіб — для начальника, для військового підрозділу тощо. Якщо ж відібрання майна було викликане справді воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Про розбій див. коментар до ст. 187 КК.

При кваліфікації зазначених дій за ст. 433 КК не вимагається додаткової кваліфікації за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти особи та власності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій, незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

3. Суб’єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

4. Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.

Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими

Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» установлює такий порядок поводження з військовополоненими, при якому охороняються їх життя, здоров’я, честь і гідність. Згідно з цією конвенцією у чинному Кодексі передбачена кримінальна відповідальність за погане поводження з військовополоненими.

Військовополонені — це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, загонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору тощо.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов’язане з особливою жорстокістю; в) спрямоване проти хворих і поранених; 2) недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених осіб.